З гори відкривається вид на княже місто ... Саме тут, була печера, де жив відлюдником деякий Василіск (Василь). Як говорить легенда, в переказі Зіморовича, був він схожий скоріше на фавна – нечесаний, худий, зарослий, з великими бровами, нестрижена борода спускалася до колін і закривала наготу його тіла. Василіск приходився дядьком князю Леву, і князь, за його порадою, будує тут першу дерев’яну церкву.

Історія Святоюрської гори сягає сивої давнини. Пережила монастирська братія і напади татар і завоювання Казіміра III — короля польського. «Наприкінці XIV ст. вірмени в середмісті на честь Діви, а русини в передмісті на честь воїна свого народу св. Юрія зводять однакові храми стараннями одного архітектора ...» повідомляє нам літописець.

У XVI ст. Галицька митрополія переживає складні часи, православні відчувають сильний тиск з боку католиків. І в кінці XVI ст. була укладена Берестейська унія. Але більше ста років пройшло, поки на унію перейшли останні братства і монастирі. І ось у середині XVIII ст. на місці стародавньої середньовічної церкви, яка була занадто мала і стара, починається будівництво нового величного храму.

У Львові, Собор Святого Юра побудований в стилі пишного бароко, за проектом Б. Меретина, прикрашений монументальною скульптурою видатного скульптора Іоанна Пінзеля. Фасад увінчує фігура святого Юрія Змієборця — покровителя не тільки собору, але й міста Львова. Храм височіє на кам’яній терасі, до нього ведуть двоє маршових сход і балюстрада прикрашена фігурками путті. Під сходами є печера, в ній — св. Онуфрій, що символізує відлюдників, що колись жили тут.

І, як нагадування про давнину походження цього храму, — старовинний дзвін на дзвіниці. Ім’я йому Дмитро, давньої кирилицею на ньому написано «В ле [то] 6849 [1341] сольян був дзвін сій святому Юрию при Князі Дмитра».