Зростанню тарифів не буде кінця?

Олексій Кучеренко: «Серйозною послідовною тарифною політикою в державі не займаються»

Кожен споживач задає питання собі, а що стоїть за цим підвищенням тарифу? Чи переконані ми з вами, що ці кошти, які нам з вами виставляють у цих рахунках дійсно ідуть на потреби енергетиків, комунальників, тепломереж, підприємств водопостачання, тощо?.. Чи є взагалі у нашій державі тарифна політика? Всі ці питання на сьогодні не врегульовані.

Ми всі, експерти можемо давати оцінку обґрунтованості того чи іншого тарифу дуже умовно, тому що ситуація з тарифоутворенням сьогодні працює, в першу чергу, на монополістів. Жодної об’єктивної повної інформації за чинним законодавством неможливо отримати. Вона як правило знаходиться за відповідними грифами «ДСП» чи «комерційна таємниця». Міністр житлово-комунального господарства Кучеренко спробував у 2009 році дістатися статей витрат компанії «Київенерго» та мені півроку її не надавали під гаслом «комерційна таємниця». Це примітивна, тупикова політика, на жаль, вона сьогодні підкріплена відповідним законодавством і дає можливість нашим монополістам – обленерго, облгаз - максимально приховувати цю інформацію і виставляти нам вже готові рахунки.

Так, я погоджуюсь з нашими енергетиками, що у нас тариф на електроенергію для населення нижчий ніж в Європі, не порівнюючи при цьому рівень зарплат. Але покажіть, куди йдуть ці гроші? Це рішення приймає Національна комісія з регулювання енергетики, яка існує 15 років на підставі указу Президента Кучми, а закону про її існування немає. Закон про природні монополії, вимоги МВФ, будь-які інші закони вимагають створення а) статутного закону про цю комісію, б) формування її з професійних людей, які будуть гарантовано приймати обґрунтовані рішення і головне – повна прозорість процедури прийняття тарифних та інших рішень для споживачів. Це невипадково, що цей закон не приймається.

Ця комісія, не хочу ображати її членів, вони всі поважні люди, але вони залежні повністю від уряду, від інших лобістів тих чи інших галузей. В мене немає сумніву, що так чи інакше, вони обслуговують інтереси не стільки енергетиків, як тих структур, які годуються навколо «Енергоатому», газового, вугільного ринку. Всі ці апетити, які ці компанії хочуть закласти в тариф, вивалюються на споживача, якому кажуть, що це об’єктивний справедливий тариф.

НКРЕ – це хлопчики для биття. Я не хочу їх ображати, але вони фактично не відповідають за рішення, які приймають. Наприклад, 1 серпня минулого року уряд підвищив на 50% ціну на газ для теплокомуненерго, але її порахували як тарифи на тепло тільки з 1 лютого цього року. За цей час накопичилося боргів на 7 мільярдів гривень. Чому підвищили ціну на газ? Казали, що МВФ не дасть грошей. Але коли в бюджеті буде дірка в 7 мільярдів, то МВФ тим більше не дасть грошей. МВФ не каже підвищувати тарифи, він каже: зробіть бездефіцитним бюджет, зробіть беззбитковим НАК «Нафтогаз» як основну вашу монополію. Тому ми дуримо самі себе. Тобто, ціну на газ підвищуємо, ці 7 мільярдів боргів заробили, звідки їх покривати, не знаємо. Зараз буде чергове покриття з бюджету, і рухаємося в цьому замкнутому колі, де питання інфраструктури не вирішується, а що відбувається з населенням, ви самі знаєте.

Регулятор у вигляді Національної комісії з регулювання – це фактично квазісудова гілка влади. Вона бере до уваги аргументи монополістів, споживачів, бюджету та зобов’язана приймати відповідні збалансовані рішення на користь всіх. Такого сьогодні це не відбувається, такої системи регулювання не створено, це і є найбільшою помилкою. Серйозною професійною послідовною тарифною політикою в державі не займаються.

Олександр Сергієнко: «На цьому підвищенні обленерго зароблять від 18 до 34 мільярдів гривень»

Закон про житлово-комунальні послуги визначає сім принципів формування тарифів. Економічна обґрунтованість – це лише один із семи. Перший по порядку стоїть принцип доступності послуги. Сьомий – це соціальний захист «плюс» випереджаючий ріст доходів населення над зростанням тарифів. Уряд і місцева влада багато років закривають очі на ці сім принципів, і посилаються лише на економічну обґрунтованість.

До чого це призводить? У нас був дуже яскравий приклад в 2006-2007 роках, коли команда Черновецького намагалася підняти тариф відразу в 3,4 рази. Тоді частина киян демонстративно не сплачувала, а частина просто не мала змоги платити. Рівень платежів впав з 96% до 45%. Якщо це відбудеться в масштабах країни хоча б на 2-3 місяці, як це було в Києві, це буде просто національна катастрофа.

Микола Янович Азаров неодноразово повторював, що наші пенсіонери захищені, вони не будуть сплачувати більше 10% свого доходу. Це лукавство або просто нерозуміння якихось фундаментальних речей, того, що є житлова субсидія. Житлова субсидія призначається лише в межах споживання, в Києві по опаленню – це 21 квадратний метр, по воді – 5,5 холодної і 3,5 гарячої. Все, що ви спожили далі, вибачте, оплачуйте по повній програмі. В результаті виходить, що з отримуючих субсидії 70% - це пенсіонери-одинаки, які мешкають практично в однокімнатних квартирах. Решта умов надання субсидій настільки жорсткі, що це є неефективна система соціального захисту. Субсидії отримують мізер. Якщо взяти нарахування комунальних платежів за рік і суму призначених субсидій, то сума субсидій складає 0,004% від суми нарахувань за житлово-комунальні послуги. Тобто, ніякої системи соціального захисту у нас немає.

Підвищення, якщо до 150 кіловат в місті – з 24 до 28 копійок, якщо більше 150 кіловат з лютого підвищили з 24 до 31, а зараз - до 36,5 копійок. Практично за два місяці ми бачимо зростання на 50%, притому середня зарплата за минулий рік номінально зросла на 20%, а з урахуванням інфляції – на 10%.

Житлово-комунальні нарахування по Україні в листопаді були 3 мільярди гривень, в січні вони вже 4,5 мільярди. Тобто, до цих постанов НКРЕ ми ще мали зростання нарахувань за житлово-комунальні послуги на 50%, а зараз ще «плюс» 50% по цьому параметру.

Цікаво, а яка ж ціна виробництва цієї енергії? Відшукати її дуже важко, але для Національної компанії «Енергоатом» є відома цифра: 1 кіловат енергії, яку вона продає, коштує 18 копійок. Виробляє вона майже половину всієї електроенергії, продає її по 18 копійок, купляють обленерго і далі продають населенню в місті по 28 копійок, а якщо більше 150 кіловат – по 36 копійок. 18 – 28 і 36 - ця різниця залишається в обленерго. Якщо взяти, що у нас минулого року виробили 188 мільярдів кіловат/годин, то виходить, що лише на цьому підвищенні обленерго зароблять від 18 до 34 мільярдів гривень. Виходить так, що у нас є виробник електроенергії, є посередник - обленерго, який нічого не виробляє. Пошукайте в інтернеті, хто контролює більшість обленерго в Україні, і виходить, що всі ці підвищення фактично робляться для того, щоб обленерго і їх власники мали свій величезний зиск. Що собі думає уряд, це його проблеми. Якщо він намагається отримати кредити МВФ за рахунок населення – це, я вважаю, просто аморально.

Прокоментуйте нововведення Київради про встановлення знижки для киян, які оплачують житлово-комунальні послуги до 20-го числа?

Олексій Кучеренко: Київський експеримент про 10% знижки абсолютно незаконний. Він протирічить існуючим постановам уряду, постанові про формування тарифів, але на це заплющуються очі. Я не ворог Олександру Павловичу Попову, я особисто благав його не робити цю дурницю. Більше того, думають це розповсюдити на всю Україну. Ми підриваємо тарифну політику. Коли ви людям говорите, що тариф такий, але якщо заплатите до 20-го, він буде на 10% нижче, ви тим самим говорите: я можу підрахувати так, а можу й так. У мене тоді виникає питання, який же з цих двох тарифів економічно обгрунтований? На жаль, вони не послухалися, і зараз заходять в глухий кут, з якого буде дуже важко вибиратися.

Київрада найближчим часом має прийняти рішення про передачу в концесію тепломереж «Київенерго». Чи доцільно місту передавати під контроль свої тепломережі компанії, яка керується менеджментом приватної корпорації?

Олександр Сергієнко: Такі монополісти, як правило, або державні компанії, або публічні, де пакет акцій не сконцентрований в одних руках, а розсипаний по десять акцій по всьому населенню. Була презентація, яку підготувала компанія «Київенерго» для того, щоб виграти цей концесійний конкурс. В умовах написано: якщо ми щось побудуємо, поліпшимо інфраструктуру, то місто повинно нам компенсувати цю вартість. Якщо не вийде грошами, то ми візьмемо майном та нерухомістю. Очевидно, що сам договір ми не побачимо, а, ймовірно на 99%, що Київрада проголосує за презентацію. Зрозумійте, що ТЕЦ-5, ТЕЦ-6, 200 котелень, завод «Енергія», всі теплові мережі є власністю міста. «Київенерго» насправді володіє лише тим невеличким будинком, в якому розміщена компанія, і то я не певен. Тобто, це абсолютно паперова бульбашка, яка управляє колосальним майном. Якби «Київенерго» сказало, що реконструює 50% тепломереж, змінить 80% котлів в Києві, зробить теплопункти чи встановить лічильники тепла в кожному будинку, то це можна було б записати в умовах концесії, вказати, за які кошти і якими будуть тарифи, і поїхали. Але нічого цього немає. Є просто намагання хапнути і все.

Минулого року уряд примусив КМДА взяти кредити на 2 млрд.грн., розрахувалися з «Київенерго» і вони отримали ні на чому 156 млн. чистого прибутку. Це парадоксально: чи може кочегар називатися власником котельні? Кияни є власниками котельні, а кочегар фактично отримав прибуток.

Олексій Кучеренко: Легітимного способу передачі в концесію не існує в природі. «Київенерго» на 50% поки що державна компанія, але Мінпаливенерго давно вже нею не управляє. Таке термінове рішення про концесію не може не лякати. Можливо дійсно ці мережі потребують інвестицій, але це наші комунальні мережі, а не мережі Олександра Павловича. Саме тому я б радив не поспішати.

Як ви ставитеся до того, що такий собі Соколовський може вийти та сказати: ми відключимо якийсь район міста, навіть лікарні, тому що вони не платять? Олексій Кучеренко: Природа в одному – над ним немає арбітра. Усі монополії сьогодні стають над державою, над нами і виходять з-під контролю навіть тих людей, які думають, що їх контролюють. В цій ситуації я бачу тільки одне: має бути прописана чітка процедура прав та відповідальності і монополістів, і споживачів і всіх інших суб’єктів, щоб кожний розумів, що не за рахунок його наживаються. Але за рік не було прийнято жодного закону, який би цю проблему хоч якось зрушив з місця. Галина Каплюк, Альона Блохтур, фото Станіслава Груздєва, «Главком» http://glavcom.ua/articles/3223.html