20 березня 1632 року. Народився Іван Степанович МАЗЕПА.
- 20.03.11, 02:32
- Ми любимо тебе, Україно!
Іван Степанович МАЗЕПА
(Іван Калединський) (Іван Мазепа-Колединський, пол. Jan Mazepa Koledynski)
(*1639 — †21 вересня 1709)
гетьман України в 1687—1709 рр. У 1708 р. уклав угоду з Карлом XII про приєднання до антимосковської коаліції. Після поразки шведської армії під Полтавою емігрував. Помер у Бендерах, похований у Галаці. Мазепа народився в Мазепинцях, на шляхетськім хуторі Київщини, неподалік Білої Церкви, що його надав польський король Зігмунд-Август у 1592 р. шляхтичеві Михайлові Мазепі-Колєдинському зі славного роду Курчів.
Батько Мазепи займав велику посаду в окрузі Білої Церкви; його мати походила із знаменитого Мокевських. Вони мали двоє дітей: доньку Олесю і сина Івана, майбутнього гетьмана.
Мати відправила його на навчання до Києва, чиї тодішні школи славились на весь європейський Схід. Викладали там професори, що здобували освіту на Заході, а заснував їх київський митрополит Петро Могила, давній учень Єзуїтської Колегії «Ля Флеш», звідки запозичив методи навчання.
Мазепа студіює три роки риторику та латину. Ціцерон, Тит, Лівій і Таціт стають його улюбленими авторами і їхня мова та гармонійний стиль залишаться для нього зразками та чаруватимуть його все життя. Мазепа добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші й цікавився всіма родами літературної творчості. Знав 8 мов.
Коли скінчив студії і вернувся до рідної хати, батько, що мріяв про велику кар'єру для свого сина, вислав його як пажа на двір польського короля Яна-Казимира. Молодець зумів швидко завоювати прихильність короля. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей; аж до пізньої старості зберіг тайну привабливості; королі, князі, жіноцтво, вояки, козаки, а навіть духовні не вміли боронитися перед його дивною силою полонити серця.
Новий польський король Ян-Казимир, син Сигізмунда III та Констанції Австрійської, був у близьких взаєминах із західною цивілізацією, підтримував з нею зв'язки з практичних оглядів. Мав звичку висилати щороку на чужину трьох талановитих молодців шляхетського походження, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа також потрапив до цих обраних.
Він відвідав Німеччину, Францію та Італію, бажаючи так само, як пізніше Петро I, на все поглянути власним оком та все зрозуміти; врешті-решт почав знайомитися з політикою і повернувся з чужини як людина світового знання та поглядів.
У 1659 р. він знову при дворі Яна-Казимира ще у більших ласках, ніж коли-небудь. Та доля зробила закрут - Мазепа посварився з шляхтичем Пасеком. Пасек, п'яний, а може, тільки прикинувшись нетверезим, виганьбив Мазепу. Цей замахнувся шаблюкою, а такий жест у королівській палаті вважали злочином. Мазепа втратив становище.
Пасек розповів у своїх «Споминах» славну легенду про розгнузданого жеребця Мазепу. Легенда ця дуже схожа на правду і каже, що Мазепа мав коханкою дружину визначного польського магната; коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїй службі зловити винуватця, прив'язати його нагого до дикого коня і пустити степом, що аж із Польщі помчав із ним в Україну. Пасек у ролі оборонця чесності так захопився власною уявою, що вигукнув: «Бачиш, Мазепо, до чого доводить підлота та чужоложство! Тьфу!
Чи шляхтич може бути брехуном і злодієм?» Правда чи ні, а Мазепа таки користувався попитом у польського жіноцтва. Ця історія мала свою привабу: маса схопила її і перетворила в епопею, а поети, маляри та музики — Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — покористувалися нею і звеличили її героя, що зріс до величини символу.
Невдача нагадала Мазепi про рідний край (а так би й не згадав). Він зрозумів, що Україна — це досить широке поле для його діяльності, для його могутнього темпераменту і для його мрій — спрагнених влади та володіння.
Коли Ян-Казимир перейшов удруге Дніпро і пішов війною на Україну, Мазепа належав до його дружини. Але коли двір польського короля зупинився в Білій Церкві, Мазепа покинув його і поїхав на хутір свого батька до Мазепинців. Це було першою переміною господаря.
Мазепа прийшов до Дорошенка. Маючи певний інстинкт та деякий досвід, придбаний на польськім дворі, пильний, зручний, елегантний та освічений, він негайно зробив кар'єру: спершу його призначили комендантом гетьманської гвардії, а потім він став генеральнім писарем, тобто фактично був головним дипломатом у козацькій державі.
У той час він, як і в Польщі, переживає чимало любовних пригод. Із матеріальних оглядів він одружується із багатою вдовою, яка швидко після цього помирає, залишаючи йому велике майно. Всі землі на правому березі Дніпра були об'єднані Дорошенком; Лівобережжя визнало Москву, представником якої був гетьман Самойлович, бідний попівський син.
Українські патріоти мріяли про велику Козацьку Державу, що охопила би землі, які опинилися під владою обох цих гетьманів. Із тією метою не раз починалися переговори між Дорошенком і Самойловичем; Мазепа брав у них участь у 1674 р. і вперше зустрівся із московськими боярами.
Виконуючи дипломатичну місію, Мазепа потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістью в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Він був обраний воєнним осавулом. І другий раз змінив начальника.
Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила в 1687 р., коли в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительниці Софії князем Василем Голіциним, гетьмана Івана Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру.
Невдовзі й сам фаворит потрапив в опалу і попрямував слідами Самойловича. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак у таких непевних умовах Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції.
Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових, "Колмацьких статей". В основу яких покладено "Глухівські статті" Многогрішного 1669 року, але з деякими додатками на користь Москви.
Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику. З послідовністю він зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу дарчих на землі. Завдяки щедрим дарам від російського царя Мазепа накопичує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи.
Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.).
Коли 1689 року на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже вкотре застосував свій дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття 1696 року Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі.
Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником Семеном Палієм підняло повстання. Сили повстанців налічували 12 тис., коли до них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква.
З утечею на захід польської шляхти схоже було на те, що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року. Однак у 1702 р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Польщу вторгається найбільший ворог Петра І — король Швеції Карл XII. Скориставшися замішанням, Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані, і заслугу здійснення цього міг приписати собі Мазепа.
Щоб гарантувати себе від загрози з боку популярного в народі Палія, Мазепа за згодою Петра І наказує заарештувати того й заслати до Сибіру. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII ішов на Москву та Мазепа, перейшовши на його бік, загітував короля йти через Україну, обіцяючи всебічну підтримку українського народу. Це була третя зміна господаря і фактично зрада. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини. Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Йому раніше доносили (Василь Кочубей, наприклад, через полковника Іскру) про зрадницькі плани Мазепи, тав цар не вірив і видавав наклепників гетьману на муки.
Йому здавалось, що Кочубей зводить наклепи на гетьмана за те, що 70-річний Мазепа хотів оженитись на його доньці Мотрі (оце так мужчинка!). Кочубея та Іскру за наказом гетьмана привселюдно стратили, відрубали голови. А коли вже цар повірив... ПЕТРО I вирішив ознаменувати його зрадництво орденом Іуди.
У замовленні на виготовлення ордена було написано: «...Зробіть негайно монету срібну вагою в 10 фунтів, а на ній веліть вирізати Іуду, на осиці що повісився, а знизу тридесять срібників лежачих і при них мішок, а назаду напис проти цього — «Треклятий син, погибельний Іуда їжаком за сріблолюбство давиться», і до тієї монети ще ланцюг на 2 фунти...» Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей.
Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Петро писав: «...учинив тутешній народ елекцію нового гетьмана, де всі, як одними вустами, вибрали Скоропадського, полковника стародубського: і тако проклятий Мазепа, крім собі, худа нікому не приніс, тому що народ і імені його чути не хоче».
28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва — одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу.
Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській імперії. Це було останньою зміною господаря. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня 1709 р. Іван Мазепа помер.
За розпорядженням Петра I, Московська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. Пряма цитата: Новый изменник, нарицаемый Ивашка Мазепа (какое презрение даже к имени!), бывший гетман украинский, или паче - антихристов предтеча, лютый волк, овчею покрытый кожею, и потаенный вор, сосуд змеин, внешне златом блестящий, честию и благолепием красящийся, внутри же всякой нечистоты, коварства, злобы диавольской, хитрости, неправды, вражды, ненависти, мучительства, кровопролития и убийства исполненный. Ехиднино порождение, как змей вселукавый, яд своего злого умышления на православное государство изблева в 1708 г. в месяце декабре... Как второй Иуда-предатель, отвержися Христа Господа и благочинной державы...
До цього часу Російська православна церка та Українська православна цервка (Московського патріархату) анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемi, а у Михайлiвському монастирi моляться за упокій його душі.
http://sjogodni.org.ua
(Іван Калединський) (Іван Мазепа-Колединський, пол. Jan Mazepa Koledynski)
(*1639 — †21 вересня 1709)
гетьман України в 1687—1709 рр. У 1708 р. уклав угоду з Карлом XII про приєднання до антимосковської коаліції. Після поразки шведської армії під Полтавою емігрував. Помер у Бендерах, похований у Галаці. Мазепа народився в Мазепинцях, на шляхетськім хуторі Київщини, неподалік Білої Церкви, що його надав польський король Зігмунд-Август у 1592 р. шляхтичеві Михайлові Мазепі-Колєдинському зі славного роду Курчів.
Батько Мазепи займав велику посаду в окрузі Білої Церкви; його мати походила із знаменитого Мокевських. Вони мали двоє дітей: доньку Олесю і сина Івана, майбутнього гетьмана.
Мати відправила його на навчання до Києва, чиї тодішні школи славились на весь європейський Схід. Викладали там професори, що здобували освіту на Заході, а заснував їх київський митрополит Петро Могила, давній учень Єзуїтської Колегії «Ля Флеш», звідки запозичив методи навчання.
Мазепа студіює три роки риторику та латину. Ціцерон, Тит, Лівій і Таціт стають його улюбленими авторами і їхня мова та гармонійний стиль залишаться для нього зразками та чаруватимуть його все життя. Мазепа добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші й цікавився всіма родами літературної творчості. Знав 8 мов.
Коли скінчив студії і вернувся до рідної хати, батько, що мріяв про велику кар'єру для свого сина, вислав його як пажа на двір польського короля Яна-Казимира. Молодець зумів швидко завоювати прихильність короля. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей; аж до пізньої старості зберіг тайну привабливості; королі, князі, жіноцтво, вояки, козаки, а навіть духовні не вміли боронитися перед його дивною силою полонити серця.
Новий польський король Ян-Казимир, син Сигізмунда III та Констанції Австрійської, був у близьких взаєминах із західною цивілізацією, підтримував з нею зв'язки з практичних оглядів. Мав звичку висилати щороку на чужину трьох талановитих молодців шляхетського походження, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа також потрапив до цих обраних.
Він відвідав Німеччину, Францію та Італію, бажаючи так само, як пізніше Петро I, на все поглянути власним оком та все зрозуміти; врешті-решт почав знайомитися з політикою і повернувся з чужини як людина світового знання та поглядів.
У 1659 р. він знову при дворі Яна-Казимира ще у більших ласках, ніж коли-небудь. Та доля зробила закрут - Мазепа посварився з шляхтичем Пасеком. Пасек, п'яний, а може, тільки прикинувшись нетверезим, виганьбив Мазепу. Цей замахнувся шаблюкою, а такий жест у королівській палаті вважали злочином. Мазепа втратив становище.
Пасек розповів у своїх «Споминах» славну легенду про розгнузданого жеребця Мазепу. Легенда ця дуже схожа на правду і каже, що Мазепа мав коханкою дружину визначного польського магната; коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїй службі зловити винуватця, прив'язати його нагого до дикого коня і пустити степом, що аж із Польщі помчав із ним в Україну. Пасек у ролі оборонця чесності так захопився власною уявою, що вигукнув: «Бачиш, Мазепо, до чого доводить підлота та чужоложство! Тьфу!
Чи шляхтич може бути брехуном і злодієм?» Правда чи ні, а Мазепа таки користувався попитом у польського жіноцтва. Ця історія мала свою привабу: маса схопила її і перетворила в епопею, а поети, маляри та музики — Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — покористувалися нею і звеличили її героя, що зріс до величини символу.
Невдача нагадала Мазепi про рідний край (а так би й не згадав). Він зрозумів, що Україна — це досить широке поле для його діяльності, для його могутнього темпераменту і для його мрій — спрагнених влади та володіння.
Коли Ян-Казимир перейшов удруге Дніпро і пішов війною на Україну, Мазепа належав до його дружини. Але коли двір польського короля зупинився в Білій Церкві, Мазепа покинув його і поїхав на хутір свого батька до Мазепинців. Це було першою переміною господаря.
Мазепа прийшов до Дорошенка. Маючи певний інстинкт та деякий досвід, придбаний на польськім дворі, пильний, зручний, елегантний та освічений, він негайно зробив кар'єру: спершу його призначили комендантом гетьманської гвардії, а потім він став генеральнім писарем, тобто фактично був головним дипломатом у козацькій державі.
У той час він, як і в Польщі, переживає чимало любовних пригод. Із матеріальних оглядів він одружується із багатою вдовою, яка швидко після цього помирає, залишаючи йому велике майно. Всі землі на правому березі Дніпра були об'єднані Дорошенком; Лівобережжя визнало Москву, представником якої був гетьман Самойлович, бідний попівський син.
Українські патріоти мріяли про велику Козацьку Державу, що охопила би землі, які опинилися під владою обох цих гетьманів. Із тією метою не раз починалися переговори між Дорошенком і Самойловичем; Мазепа брав у них участь у 1674 р. і вперше зустрівся із московськими боярами.
Виконуючи дипломатичну місію, Мазепа потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістью в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Він був обраний воєнним осавулом. І другий раз змінив начальника.
Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила в 1687 р., коли в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительниці Софії князем Василем Голіциним, гетьмана Івана Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру.
Невдовзі й сам фаворит потрапив в опалу і попрямував слідами Самойловича. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак у таких непевних умовах Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції.
Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових, "Колмацьких статей". В основу яких покладено "Глухівські статті" Многогрішного 1669 року, але з деякими додатками на користь Москви.
Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику. З послідовністю він зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу дарчих на землі. Завдяки щедрим дарам від російського царя Мазепа накопичує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи.
Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.).
Коли 1689 року на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже вкотре застосував свій дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття 1696 року Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі.
Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником Семеном Палієм підняло повстання. Сили повстанців налічували 12 тис., коли до них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква.
З утечею на захід польської шляхти схоже було на те, що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року. Однак у 1702 р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Польщу вторгається найбільший ворог Петра І — король Швеції Карл XII. Скориставшися замішанням, Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані, і заслугу здійснення цього міг приписати собі Мазепа.
Щоб гарантувати себе від загрози з боку популярного в народі Палія, Мазепа за згодою Петра І наказує заарештувати того й заслати до Сибіру. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII ішов на Москву та Мазепа, перейшовши на його бік, загітував короля йти через Україну, обіцяючи всебічну підтримку українського народу. Це була третя зміна господаря і фактично зрада. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини. Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Йому раніше доносили (Василь Кочубей, наприклад, через полковника Іскру) про зрадницькі плани Мазепи, тав цар не вірив і видавав наклепників гетьману на муки.
Йому здавалось, що Кочубей зводить наклепи на гетьмана за те, що 70-річний Мазепа хотів оженитись на його доньці Мотрі (оце так мужчинка!). Кочубея та Іскру за наказом гетьмана привселюдно стратили, відрубали голови. А коли вже цар повірив... ПЕТРО I вирішив ознаменувати його зрадництво орденом Іуди.
У замовленні на виготовлення ордена було написано: «...Зробіть негайно монету срібну вагою в 10 фунтів, а на ній веліть вирізати Іуду, на осиці що повісився, а знизу тридесять срібників лежачих і при них мішок, а назаду напис проти цього — «Треклятий син, погибельний Іуда їжаком за сріблолюбство давиться», і до тієї монети ще ланцюг на 2 фунти...» Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей.
Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Петро писав: «...учинив тутешній народ елекцію нового гетьмана, де всі, як одними вустами, вибрали Скоропадського, полковника стародубського: і тако проклятий Мазепа, крім собі, худа нікому не приніс, тому що народ і імені його чути не хоче».
28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва — одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу.
Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській імперії. Це було останньою зміною господаря. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня 1709 р. Іван Мазепа помер.
За розпорядженням Петра I, Московська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. Пряма цитата: Новый изменник, нарицаемый Ивашка Мазепа (какое презрение даже к имени!), бывший гетман украинский, или паче - антихристов предтеча, лютый волк, овчею покрытый кожею, и потаенный вор, сосуд змеин, внешне златом блестящий, честию и благолепием красящийся, внутри же всякой нечистоты, коварства, злобы диавольской, хитрости, неправды, вражды, ненависти, мучительства, кровопролития и убийства исполненный. Ехиднино порождение, как змей вселукавый, яд своего злого умышления на православное государство изблева в 1708 г. в месяце декабре... Как второй Иуда-предатель, отвержися Христа Господа и благочинной державы...
До цього часу Російська православна церка та Українська православна цервка (Московського патріархату) анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемi, а у Михайлiвському монастирi моляться за упокій його душі.
http://sjogodni.org.ua
6
Коментарі
бандерівець
120.03.11, 12:04
Отримати такі епітети від язичників-москалів, вважаю найвищою нагородою.
А те що коїться у лаврі, це ганьба для України. В цей день, навіть нема сил, від сорому підняти очи.
Слава Великому сину України, гетьману України, І.Мазепі!
Слава Україні!!!
анонім
220.03.11, 13:12Відповідь на 1 від бандерівець
а ти що хіба не вважаєш себе язичником ?
viktor67
320.03.11, 13:58
Я тут напередодні постив два непоганих фільма про Хмельницького та Мазепу
http://blog.i.ua/community/662/664948/
http://blog.i.ua/community/662/664946/
Дуже рекомендую.
бандерівець
420.03.11, 14:18Відповідь на 2 від анонім
Бумс! Це що, аби щось ляпнути?
анонім
520.03.11, 14:22Відповідь на 4 від бандерівець
це ти ляпнув,при чому до мазепи москалі -язичники?
бандерівець
620.03.11, 14:30Відповідь на 5 від анонім
Це я прокоментував другий абзац знизу. Що, це важко зрозуміти?
анонім
720.03.11, 14:50Відповідь на 6 від бандерівець
абзац правильний
бандерівець
820.03.11, 14:54Відповідь на 7 від анонім
Звісно, якщо його читає москаль, то він і скаже - "абзац правильний". Це ж москаль. Язичник. Що з нього взяти?
анонім
920.03.11, 15:31Відповідь на 8 від бандерівець
а що взяти з іудо- християнина ? так я - язичник і мій символ свастика !
бандерівець
1020.03.11, 15:52Відповідь на 9 від анонім
Ну і слава Богу! Виріжте з колоди пляшку водки, почепіть на прапор свастику, та бігайте навколо цієї колоди.
