Працювати? Чи бути патріотом?

Періодично читаючи дискусії в нашому співтоваристві, я час від часу бачу заклик "анти-патріотів" (за правильність терміну я не ручаюся, але я не знаю яким точним словом Вас, панове, назвати, тож хай буде такий умовний термін) - ідіть, мовляв, працювати, якби вам було чим зайнятися, то не переймалися б ані патріотизмом, ані прапором, ані мовою, тощо...

Ось і з'являється потрохи стереотип, що всі, кому байдуже до України у нас роботяги, а ті, хто переймається своєю землею - це ледарі. Дивна й несправедлива теза. А тому вирішив проаналізувати це ствердження.

З чого хотілося б почати? З того, що особисто мені здається, що відсутність патріотичного почуття в людини ще не гарантує його працьовитість. Головне гасло "анти-патріотів": "Головне, щоб в мене бабла було достатньо, а решта всьо - по..." Але з тих бомжів та алкоголиків, які траплялися мені на очі я не пам'ятаю жодного, хто б був обтяжений патріотизмом або був, як кажуть "анти-патріоти" "свідомітом". Навпаки, цим панам "Головне, щоб пляшка була, а решта всьо по..."

Тож, відсоток працьовитих та ледарів на мою думку не дуже відрізняється по політичним та світоглядним ознакам людей. І серед тих, хто любить свою землю, відсоток ледарів навряд вищий (а мені здається, що повинен бути нижчим, ще й набагато). Представники кожного світогляду мають свою роботу, на якій працюють. Особисто я бачив колег і патріотів, і тих, кому байдуже, і тих, хто марить минулим, радянським... В фаховому плані - всі високого класу. А погляди у всіх різні.

Інша справа, що на цьому блозі працює тільки його адміністрація. Решта сюди приходять, щоб поспілкуватися, виразити себе, хтось - для того, щоб розважитися. Тож, питання до тих, хто закликає патріотів до роботи - а самі Ви сюди також на важку працю прийшли? Чи анти-українські замітки та коменти є роботою? Чи не здається Вам, що для роботи є свій час та своє місце, а для відпочинку, роздумів - своє?

Далі підемо. Чи заважає патріотизм економічному розвитку держави? Чи корисний він, чи шкідливий? На моє глибоке переконання, патріотизм, розумний патріотизм - є дуже важливою умовою розвитку держави. Те, що я пам'ятаю з дитинства - обірвані слухавки в телефонів-автоматів, обгажені павільйони в дитячих садках, обгажені ліфти та вирвані кнопки в них, розбиті лампи в вуличних ліхтарях та лампи у під'їздах... Це реалії Луганська у 80-ті роки ХХ століття. Багато ще видатних пам'яток можна було б згадати.

То як на мою думку, якби людина з самого дитинства виховувалася у любові та пошані до свого краю, своєї культури - всього цього було б набагато менше.

А так, маємо таку державу, де кожен робить все, що може - люди "маленькі" - псують ліфти, телефони, зупинки, ліхтарі... Якщо людина доросла до влади або місцевої, або державної - там вже дії "по крупному". І виходить - нема чого на владу нарікати - вони з того самого народу, звідки й ми. Їм головне, щоб бабла було достатньо. Що там вже думати про якусь культуру та історію?

А країни, які досягли високого рівня життя - приділяють немало уваги патріотизму своїх співгромадян. У Штатах - на кожному будинку, кажуть, на свята - державний прапор майорить, французи, німці, англійці - я не чув, щоб вони брудом свою землю поливали, щоб глузували з неї. Навіть в Росії (судячи з її фільмів, гасел) не останню роль віддають вихованню патріотизму у свого народу. А ми поки що тільки дискутуємо на тему - чи то працювати, чи то бути патріотом. А заодно, тавруємо всіх патріотів у балакунів-ледарів.

Маємо те, що маємо?