Слава ЗСУ! 30 діб війни! Витримали! Герої!

УКРАЇНО МОЯ

Україно моя, Україно,

Калинова моя, тополина!

Тож дiвчата твої, мов тополi,

Не було їм щастя i долi.

Їхня доля стелилась туманами,

Обвивалась круг шиї арканами,

У гареми вела султанськi,

В осоружнi покої панськi.

Україно моя, Україно,

Та спiвоча ж моя, солов’їна!

Над полями та над ярами

Тужно пiснi бринять вечорами.

Та чи ж є iще де така мова,-

Що барвиста вона та шовкова,

На свiтi усьому прославлена,

Та не раз у колисцi задавлена!

України моя, Україно,

Це ж не пiсня твоя лебедина!

Там, у полi, де вiтер вiє,

Квiтнуть роки твої молодiї.

Твої пiснi простору треба,

Тож беруть її хлопцi в небо,

I лунає вона безупинно...

Україно моя, Україно!

(с) Галина Гордасевич

6:04 24.03.2022

Oleksii Khodus

6 березня о 17:53  · 

Пам'ятаєте, як ми в школі сміялись? "Краще з'їсти кирпичину, ніж учить Павла Тичину". У всіх же було? Прочитайте Тичину зараз. 

Так, ти! я кажу, не прогортай, а прочитай!

Так от. Зараз я шкодую про ці жарти. А наступне покоління, що зараз зростає в бомбосховищах, має наочний приклад, чому варто вчити своїх класиків.

МОЯ УКРАЇНА

«Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить — я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Московіє! Мене ти пожирала, 

як вішала моїх дочок, синів

і як залізо, хліб та вугіль крала…

О, як твій дух осатанів!

Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —

та, подавившись, падаєш в траву… 

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

Сини мої, незламні українці, 

я буду вас за подвиг прославлять,—

ідіть батькам на допомогу й жінці,

дітей з ярма спішіте визволять! 

На українських нивах, на московських, 

на білоруських — я прошу, молю! — 

вбивайте ворогів, злодюг злодійських,

вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,

гляджу їх, мов пшеницю ярову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Повстань! І з ран — нове життя заколоситься, 

що з нього світ весь буде подивлять,

яка земля! яке зерно! росиця! — 

Ну як же не сіять? Як відсіч ворогу не дать! 

І я сіяю, крильми розгортаюсь,

своїх орлів скликаю, кличу, зву…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Ще буде: неба чистої блакиті,

добробут в нас підніметься, як ртуть,

заблискотять косарки в житі, заводи загудуть…

І я життям багатим розсвітаюсь,

пущу над сонцем хмарку, як брову…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

(с) Павло Тичина

Svitlana Pysarenko

1 год  · 

Віталій Портников:

Після чергового виступу Володимира Зеленського велика частина моїх співвітчизників знову почне обговорювати, на яких умовах можна закінчити війну, чи доцільно замінити перспективу євроатлантичної інтеграції якимись іншими гарантіями безпеки, чи можна жертвувати територіями, до чого тут референдум і чи можна його проводити під час війни…

Я прекрасно розумію владу, яка хоче якнайшвидше закінчити цю жахливу війну. Я прекрасно розумію кожного політика, який хоче зберегти свої перспективи на майбутнє. Я прекрасно розумію кожного українця, який хоче повернутися до мирного життя. Хоче, щоб його діти повернулися до мирного життя.

Але я не представник влади, не політик, який замислюється про перспективи, я навіть не етнічний українець. Тому мені доводиться говорити про реальність.

Під час Другої Світової війни євреї також думали, як вижити під Гітлером. Це природньо. Хтось сподівався, що гітлерівці просто переселять його з сім’єю у інше місце - і забудуть. Хтось думав, що він взагалі не єврей, бо навіть його батьки вже були не юдеями, а християнами - який він єврей! А хтось навіть сподівався, що від смерті його врятує співробітництво із вбивцями, що якщо він сам стане учасником знищення власних співвітчизників, його не чіпатимуть.

Ну і згоріли всі. Всі, до кого фюрер міг дотягнутися. Бо коли ухвалюється рішення про остаточне вирішення питання, вбивають кожного - і того, хто опирається, і того, хто співробітничає, і того, хто ходить до синагоги, і того, хто відвідує церкву. Навіть тих, кому подобається сама ідеологія фюрера - вбивають також. Може, наостанок, але вбивають.

Зараз українці абсолютно в такій самій ситуації - хоча багато хто тут і у світі цього не усвідомлює, не бажає усвідомлювати, як не бажали усвідомлювати в темні роки Голокосту. Мова йде про остаточне вирішення українського питання. Знищать усіх, до кого дотягнуться. Мені не допоможе те, що я єврей - того, що я пишу ці рядки українською мовою і визнаю сам факт існування української нації, достатньо для того, щоб я перестав існувати. Ніякому «російськомовному українцю» не допоможе те, що він хоче й надалі розмовляли однією мовою з Путіним - самого факту того, що він вважає себе українцем й визнає право інших спілкуватися українською, вже достатньо. Помітьте: мобілізованих з окупованого Донбасу зараз женуть перед російською солдатнею, використовують, як гарматне м’ясо для полегшення бойових задач «справжніх арійців». Й нікого не цікавить, чи хотіли ці люди жити в Україні, чи сподівалися, що Путін забере Донбас. А українські громадяни в Росії - ті, хто свідомо обрав життя в Росії вже після нападу у 2014 році й думав, що їх за це вважатимуть своїми? Чого їх зараз заарештовують, підозрюють, доводять до самогубства?

У часи остаточного вирішення ніякі тактики порятунку не спрацьовують. Останнім загине навіть не Медведчук. Останньою загине Валя Матвієнко із своїм дурним перманентом - бо Путін таки згадає, що вона з Полтави.

Так що ж робити? Ви вже знаєте. Не жити в ілюзіях. Ніяких домовленостей з Путіним не буде, а які будуть - будуть тимчасовими. Євреїв врятував від Гітлера не пошук домовленостей. Євреїв врятував від Гітлера крах Рейху і загибель фюрера. Тільки тому я маю фізичну можливість вам це пояснювати. Тільки тому. Але перед цим загинула половина моєї сім’ї, що спить у страшних урвищах по всій Україні і на полях битв. Це ціна за те, що я можу це писати, за те, що я можу просто дихати.

Українців врятує від нового Гітлера тільки крах нового Рейху і смерть фюрера. Українці вже зробили для цього більше, ніж могли. І нас підтримує світ. Ми не домовимось, ми не проголосуємо на референдумі за невідомо що. Ми просто переможемо, хоча й гіркою ціною. Солоною ціною. Переможемо разом.

Ось чому я так ціную подвижництво кожного, хто сьогодні боронить Україну на фронті і у тилу. Хто дозволяє мені говорити вам цю необхідну правду. Подвижництво солдата, тероборонівця, волонтера. Подвижництво кожної матері, що рятує свою малечу. Подвижництво кожного сина, кожної доньки, що рятує своїх батьків. І Україну - це найважливіше