У пошуках Шевченка

Як герой свого часу, Тарас Шевченко уже тоді був в центрі уваги багатьох дослідників, які вивчали його життя та творчість, визбируючи по крихтах різні артефакти, які могли стосуватися такої видатної фігури для цілого народу. Водночас довкола його постаті виникали численні міфи, які стосувалися здебільшого літературної творчості Кобзаря. Скажімо, серед багатьох галичан в ті часи побутувала думка, що текст національного гімну  “Ще не вмерла Україна” належить перу Тараса.

Якщо з літературною спадщиною Шевченка дослідникам було простіше дати собі раду завдяки характерному стилю, збереженим автографам віршів та щоденнику, то ідентифікувати його художні твори було значно складніше.

Тепер існує цілий перелік із понад 400 картин та ескізів, яким свого часу приписували авторство Тараса Шевченка. Серед них був і так званий “Портрет українського селянина” — олійна картина, яка була придбана в Києві та опинилася у приватній збірці польського краєзнавця та літератора Францішка Гавронського на псевдо Равіта, який мешкав у той час у селі Лозова біля Львова.

Невдовзі після ювілейної дати роковин смерті Шевченка в літературно-науковому додатку до газети Kuryer Lwowski “Na ziemi naszej” з’явилася публікація, в якій Равіта-Гавронський описував картину, власником якої він став, і розмістив її фоторепродукцію.

“Куплено її було в Києві на розпродажі майна, що залишилося після смерті І.М. Сошенка, колишнього вчителя малювання 2-ї Київської гімназії з 1858 року. Продавець, ім’я якого стерлося з пам’яті, переконував, що це була робота пензля українського поета Тараса Шевченка”, – написав він в опублікованій замітці.

Дослідник зауважив, що таке твердження може бути цілком правдивим, адже Іван Сошенко та Тарас Шевченко підтримували приятельські стосунки ще з часів спільного перебування у Санкт-Петербурзі, де вони навчалися в Академії мистецтв. Вони товаришували між собою до часу заслання Шевченка до Оренбурга і зберігали добре знайомство потім.

За даними Равіти-Гавронського, улітку 1846 року під час поїздки Шевченка на Україну він відвідав містечко Ніжин на Чернігівщині, де в той час працював вчителем малювання Сошенко з платнею 4 рублі на місяць. “Ймовірно, до того часу належить портрет, який ми репродукуємо. Вихор життя поніс Шевченка далі, а ескіз залишився у Сошенка і тільки після його смерті був проданий”, – припустив дослідник.

Таку гіпотезу власник загадкової картини аргументував також спогадами Чужбинського (український історик та етнограф Олександр Афанасьєф-Чужбинський супроводжував Тараса Шевченка під час його поїздок в Україну, – авт.), в яких він писав, що Шевченко робив багато замальовок місцевих людей, але, куди вони поділися — невідомо.

“Ці припущення, попри свою правдоподібність, не мають свого головного підтвердження — певності, яку дає підпис художника на картині. Про щось певніше можна буде говорити, коли буде глибше вивчено образотворчу діяльність Шевченка”, – зауважив при цьому Равіта-Гавронський.

Дослідник відзначив, що вже в часі придбання продавець картини звертав увагу, що картина виконана в стилі, яким користувався Тарас Шевченко. Але на думку Гавронського, це теж ще не є підтвердженням його авторства, оскільки Шевченко, як незалежна творча натура, не користувався одними формами та шаблонами, а застосовував у творчості різні дороги, відходячи від настанов учителів.

У післямові до замітки Гавронський-Равіта додав, що на тильному боці картини, який був заклеєний папером, він виявив напис, зроблений олівцем: “Работа Т.Т.Шевченка. Сошенко” . Хто і коли зробив цей напис дослідник з’ясувати не зміг.

“Відсутність авторського підпису ще не є спростуванням, Рафаель та Рембрандт рідко підписували свої роботи, а хвацькі маляри пишуть його за звичай великими літерами”, – іронічно при цьому зауважив Гавронський, зазначивши, що портрет селянина з-під Києва міг би зацікавити дослідників біографії Шевченка, а в випадку підтвердження авторства, стати важливою пам’яткою для українців.

Місце знаходження цієї картини, автором якої, зрештою, Шевченка так і не було офіційно визнано, тепер невідоме.

З відкритих джерел відомо, що Францішек Гавронський-Равіта був відомою постаттю в тогочасному краєзнавстві, досліджуючи насамперед українсько-польські стосунки з часів козаччини. У 1892 році його родина переїхала до Львова, де Гавронський став власником кількох кам’яниць, а вже через два роки збудував собі невеличку віллу в Брюховичах.

У 1901 році Гавронський-Равіта переїхав до маєтку в Лозині, звідки через 10 років написав згадану вище замітку про картину Шевченка до львівського видання. У 1911 році краєзнавець виїхав із села, повернувшись спершу до Львова, а звідти – до Кракова. Першу світову війну він перебув у курортному містечку Закопане. Якою була доля загадкової картини під час усіх цих переїздів, встановити не вдалося.