Програма дій Уряду Гончарука: незрозуміло

Головним завданням програми він бачить “не на досягненні абстрактних ефемерних показників, а на те, щоб життя кожної конкретної людини в різних життєвих ситуаціях ставало комфортнішим.”

Після таких голосних та амбітних заяв очікувань від Програми у експертного середовища були на відповідному рівні.

Однак, на жаль, представлений документ у порівнянні з програмами попередніх урядів більше розчарував ніж порадував.

Зокрема попередні урядові програми завжди об’єднувала чітку структура, яка включала візію стратегії розвитку країни, поставлені цілі, завдання, які результати ми хочемо досягнути і найголовніше мали - чіткі вимірювані результати.

Також кожна програма демонструвала пріоритети, на які вони акцентуватимуть увагу. Наприклад, у Володимира Гройсмана ставка робилась на дев'ять галузей в економіці, а у соціальній сфері були чітко прописані реформи, які планував робити Уряд – Освітня, Медична та Пенсійна.

Те саме стосувалося Урядових програм Яценюка, Азарова чи Тимошенко. Після їх прочитання, нам, наприклад, могли не подобатись тези Миколи Яновича про інтеграцію з Митним Союзом, але водночас ми чітко бачили, куди рухатимуться Україна, як розвиватимуться економічна та соціальні сфери, які пріоритети роботи урядовців.

У програмі ж нового Кабміну відсутня Стратегія розвитку країни, не прописані будь-які чіткі критерії вимірювання, не зрозуміло, куди ми рухаємося далі, що маємо для цього робити.

Як результат - замість цілісного підходу ми отримали розірваний документ, в якому кожне Міністерство веде свій напрямок роботи, часто не поєднуючи його з іншими урядовими інституціями.

Одна з причин поганої структурованості програми – не врахування позитивних напрацювань попереднього Уряду. Це виглядає досить дивним, особливо на фоні заяв Гончарука, що він продовжуватиме реформи Уряду Гройсмана. Якби чиновники, які готували документ взяли за основу, програму попереднього Уряду, проаналізували і доопрацювавши “транзитні книги,” які лишили попередні міністри, то ця програма могла б набути змістів, структури, цифр, вимірюваних результатів та чітких індикаторів.

Щоб зрозуміти, як має виглядати насправді програмний документ, варто подивитися на блок Міністерства фінансів. Тому що очільниця відомства Оксана Маркарова працювала і в уряді Яценюка, і Гройсмана, чітко перенесла попередні позиції, якісно сформувавши стратегію розвитку напрямку “публічні фінанси країни”.

Якщо Гончарука не влаштовувала програма Уряду Гройсмана він міг взяти за основу тексти Меморандумів з МВФ. Але і цим шляхом він не пішов – вирішивши зробити самостійний продукт.

Через цю помилку програма вийшла не цілісною і не структурованою, а більшість індикаторів слабо вимірювальні. Зокрема, ефективність не можна вимірювати відсотками, адже за таких обставин багато індикаторів побудовані дуже маніпулятивно.

Якщо говорити про окремі галузі то варто розпочати з економіки, яка найбільше турбує наших громадян. На жаль, в програмі абсолютно не прописані пріоритетні галузі її розвитку та не вказані так званні точки зростання. Без цього речення про мільйон робочих місць та 50 мільярдів залучених інвестицій – просто пусті красиві тези.

Судячи з програми єдине, на чому уряд збирається заробляти гроші – це приватизація та продаж землі. Але це як продати нирку – один раз можна, а далі що?

У програмі ігнорується питання того, як Уряд допомагатиме розвиватися малому та середньому бізнесу, який завжди був одним з ключових рушіїв соціальних трансформацій в країні.

Команда Зеленського постійно критикувала попередню владу, за ресурсну модель економіки. На жаль, при цьому вони не показали, яким чином розвиватиметься економіка, і яким чином ми збираємось переходити від ресурсної моделі введення економіки до інноваційної економіки, в основі якої лежить принцип створення товарів із доданою вартістю.

На думку більшості експертів, ми наближаємося до світової економічної кризи і варто усвідомлювати, що наші ресурси (руда, фосфати тощо) не будуть стільки коштувати. Та і земля різко не виросте в ціні. А отже з таким підходом нас чекатимуть недоїмки до державного бюджету.

Недолік цієї програми, як до речі і всіх попередніх, що вона не вказують, як економічні галузі пов’язуватимуть із соціальною та освітньою сферою. Припустимо за п’ять років нам будуть необхідні спеціалісти в певній галузі, і ми їх повинні навчати вже зараз.

Водночас, якщо говорити про Освіту то великим позитивом є те, що урядовці продовжуватимуть програму "Нова українська школа.” Очевидно це повязано з тим, що нова міністерка Ганна Новосад працювала радником у своєї попередниці Лілії Гриневич. Є велика вірогідність, що колишня очільниця МОНу буде й надалі долучена до процесів і реформа освіти продовжиться.

Блок “Міністерства охорона здоровя” викликає серйозні занепокоєння.

Там є багато абстрактних речей на зразок "люди довше живуть" та "люди швидше одужують", хоча загалом цілі для МОЗу більш-менш притомні. Більше хвилює, як втілюватиметься реформа на тлі внутрішнього конфлікту в міністерстві охорони здоров'я, де під загрозою звільнення опинилися більшість керівників департаментів.

Найбільш стратегічною вадою Програми, є відсутність в ній блоку, який стосується питань повернення Криму та Донбасу. Складається враження, що Урядовці, не планують наступні п’ять років взагалі працювати у цьому напрямку. Що це – недбалість? Чи Кабінет Міністрів свідомо залишив ці українські землі у сферах впливу російського окупанта наразі не зрозуміло. Але факт лишається – з цими територіями ми не збираємось працювати.

Звісно, в програмі є і позитивні моменти. Зокрема там прописано, незмінність курсу на євроінтеграцію та співпрацю з НАТО, впровадження військових стандартів і процедур НАТО у секторі безпеки і оборони. Є блок протидії російській пропаганді та поширення фейків в інтернеті.

Але цього справді замало для якісного документу. Наразі після прочитання документу складається враження, що хвороба інфантилізму та дилетантства, яка вразила нову владу, передалася не тільки Офісу Президента і парламенту, але й уряду, який від самого початку позиціонував себе як уряд професіоналів і технократів.

Як результат суспільство отримало не професійну Урядову програму, а документ, схожий на презентацію, розбавлену набором модних слів та елементами діджиталізації.

І найгірше в цій ситуації те, що напередодні 2020 року, який обіцяє країні Світову економічну кризу та геополітичну не стабільність, швидше за все монобільшість, не читаючи проголосує Урядову Програму.

А наслідки такого недалекоглядного рішення ми сповна відчуємо вже наступного року.