Записи анархіста 21 ст. від 08.07.19 р. Степан Бандера!
- 10.07.19, 21:25
- Ми любимо тебе, Україно!
08 липня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 08.07.19 р.
Степан Бандера!
Розпочинаючи коментування 2-ї глави програмного документу «Слово…»* Степана Бандери найперше, що впадає в очі обраний стиль, що зовсім не є публіцистичним, а конкретно науковий. Тут фактично немає жодних оціночних суджень автора, а є послідовна логіка викладу подій, їх причин і наслідків з ґрунтовним роз’ясненнями чому так сталося. Зізнаюся відверто, що цей стиль викладу Степана Бандери мене захоплює і я закликаю не проглядати все бігцем, як то зараз прийнято в Інтернеті, а прошу вдумливо читати і намагатися чітко усвідомити, що саме хоче донести автор до читачів. І варто зауважити, що ці тогочасні читачі в більшості були інтелектуалами високого рівня, тому автор мусів бути надзвичайно виваженим у викладі та своїх визначеннях.
Для мене особисто події 30 червня 1941 року у Львові були загадкою, бо незрозуміло навіщо було так алярмово одразу проголошувати Акт відновлення Української Держави, коли звільнено було тої України всього клаптик території. Степан Бандера чітко пояснює обставини, коли німецька політика була облудливою і так би мовити «багатообіцяючою», але без чітких і конкретних домовленостей та обіцянок в документальній формі. І тут для Степана Бандери, як керівника Проводу ОУН (р), було багато проблем, які потребували швидкого і однозначного вирішення.
З одного боку Степан Бандера і його сподвижники намагалися об'єднати всі проукраїнські сили, що були на той час активні в умовах німецького панування на загарбаних територіях, для чого і було створено в Кракові 1940-го року «Український Національний Комітет (УНК), до якого ввійшли представники всіх середовищ, центрів і угруповань, за винятком одного чи двох. ОУН виступила з ініціятивою і доклала всіх старань, щоб здійснити консолідаційну акцію, керуючись насамперед рацією актуальної визвольної політики, а не своїм протиставним відношенням до програмово різних угруповань, які ОУН поборювала. Це саме мали на меті й інші співучасники».
З іншого боку з початком війни потрібно було чітко визначитися з ким ти разом і проти кого. Степан Бандера не криючись заднім числом, бо писав це після війни, чітко визнає про тогочасну готовність пристати на бік Німеччини за умови визнання Української Держави. Як і однією з умов тої спільної боротьби була участь військових формацій з українців тільки у війні з більшовиками на Східному фронті і в жодному разі не на Заході з іншими державами. Зрозумівши, що чіткої відповіді не буде, а позиція німців така, що ви нам допомагайте, а там з часом побачимо, – Степан Бандера вирішив поставити керівництво Німеччини перед доконаним фактом, що Українська Держава вже є. Це абсолютно співпадає з декларацією Проводу ОУН (революційної) «покладатися на власні сили» як і не вичікувати на сприятливі моменти в політичній кон'юнктурі, а діяти і створювати самим ці моменти.
Таким чином «Акт 30 червня» не був таким собі експромтом, а детально продуманою наперед операцією, що і дало відповідні наслідки, на жаль, негативного змісту. Керівництво Вермахту спокійно поставилося до цих подій і навіть сприяло, але зовсім інакше поставився до проголошення Державного суверенітету України фюрер і його найближче оточення, яке виношувало плани повної колонізації українських земель німецьким етносом, тому будь-які прояви державності українців для них були неприйнятні. Після невдалих умовлянь скасувати публічно цей Акт, німці перейшло до репресій та заарештували значну частину Проводу ОУН (революційної) і перейшли до масового насилля, що і розкрило їх обличчя та наміри стосовно України. З саме цього моменту українські націоналісти-«бандерівці» розпочали збройну боротьбу з німецькими окупантами – з червня-липня 1941 року! Про яку співпрацю та поміч можна говорити після цього?! А звинувачення бандерівців в колаборанстві після цього просто абсурдні! Після цього Степан Бандера фактично всю війну провів під арештом, а останні роки у концтаборі Заксенгавзен для особливо важливих в'язнів Рейху.
Ось чому найбільшим закидом радянських агітаторів було звинувачення в тому, що у тексті відозви «Акту 30 червня» був пункт на вихваляння Фюрера Адольфа Гітлера. А як воно мало бути? Так, як це зробив грузинський телеведучий кілька днів тому, коли обстоював суверенітет, цілісність і незалежність Грузії перед злочиним агресором – Президентом РФ Володимиром Путіним, обматюкавши його з ніг до голови і прохаючи тим самим залишити їх Грузію в спокої. Можна було, але українці на той час ще вважали Гітлера не катом, а прогресивним світовим лідером і творцем «Нової Європи». Майже як донедавна багато хто серед нас думав про керманича РФ, а воно – сука-сукою, щеня сталінське. На цій гарній думці я завершую цей роздум, але не саме дослідження. Тут для мене було головним визначити чітко, що бандерівці увійшли в конфронтацію з німцями від початку військових дій та їх окупації України, отже однозначно воювали, а не прислуговували німцям. То інакше поводились члени ОУН-«матірної», тобто під керівництво Андрія Мельника, що врешті також опинився в Заксенгаузені, але то є окрема розмова.
*СЛОВО ДО УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ ЗА КОРДОНОМ
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
2
Коментарі