Чому ми програли Майдан? ч. 3

Зрештою, другим з-посеред її позитивних наслідків було названо "підвищення рівня національної свідомості (згуртованості та патріотизму)".

Проте серед її передумов сюжети, пов’язані з розвитком української політичної нації: "конфлікт між різними регіонами України", "нищення національної самобутності" та "незавершеність процесів попередніх революцій", – посіли лише 5-е, 9-е та 10-е місця.

Відповідно лише шостою з версій суті подій Революції виявилася "боротьба між Сходом і Заходом країни".

А як провідні ідеї Музею Майдану так само далекі 7-у, 9-у та 10-у позиції посіли "погляд на події з різних боків барикад", "примирення і консолідація української нації" та "Майдан як національна революція".

Отже, і економічні, і зовнішньополітичні, і національні мотиви, на думку українців, відігравали лише другорядну роль у подіях Революції Гідності.

Як не дивно це звучить для тверезих аналітиків, однак, у сприйнятті Майдану домінують мотиви етичного характеру, пов’язані з проблемами створення справедливого суспільства, визначенням долі та місця в ньому пересічної людини, стосунками між владою і людьми та людей між собою.

Так, 1-ю, 3-ю, 4-ю та 6-ю з передумов Революції опитані вважають "спробу узурпації влади командою В. Януковича", "посилення корупції", "посилення влади олігархів" та "системне порушення громадянських прав і свобод".

Першою та третьою причинами виходу людей на Майдан було названо "побиття студентів напередодні" та "бажання усунути В. Януковича і його команду", а найпершою версією суті подій Революції опитані визначили "усвідомлену боротьбу за захист прав".

Відповідно, 1-а, 2-а, 3-а, 6-а і 8-а з бажаних центральних ідей Музею Майдану – це "важливість демократії і прав людини", "героїзм майданівців, зокрема Небесної Сотні", "сила громадянського суспільства", "персональний вибір і соціальна відповідальність" та "важливість набутого досвіду і соціальних практик".

Однак, серед позитивних наслідків Революції з цими мотивами пов’язаний лише один, четвертий – "втеча В. Януковича та розпад його "команди"", відтак Майдан вирішив лише одну, найпростішу з проблем, що зумовили Революцію.

Натомість він приніс і великі негаразди у цьому плані, адже п’ятим негативним наслідком визначено "велику кількість вбитих українців на війні".

Щоб собі не гадали політики та аналітики, Революція Гідності, як й усі попередні Майдани, була рухом за встановлення справедливості у суспільних відносинах та захист базових прав людини – права на життя та гідне існування.

Адже найперший Майдан – Революція на граніті – був виступом проти Радянського Союзу – самого уособлення узурпації влади, офіційної брехні та підміни цінностей.

Другий – акція "Україна без Кучми!" – став відповіддю на безкарне вбивство відомого журналіста, третій – Помаранчеву Революцію – спровокувала спроба фальшувати результати президентських виборів.

Нарешті, на останній Майдан люди вийшли після того, як їх спочатку надурили з підписанням Асоціації з Євросоюзом, а потім брутально відгамселили.

На жаль, наслідком Революції Гідності, так само як і попередніх Майданів, встановлення справедливості не стало.

За такого порядку денного утримання гривні та відновлення армії, очищення банківської системи та отримання безвізу, створення Помісної Церкви та декомунізація, – усе це та безліч інших справжніх досягнень "колективного Порошенка" не мали в очах більшості українців аніякої ваги.

Адже годі пропонувати реформи людям, які прагнуть самої справедливості.

Встановлення справедливості, насамперед, очікують люди й від Володимира Зеленського.

Це переконливо доводять результати опитування, проведеного КМІС напередодні другого туру виборів.

Ось перелік десяти позицій, які набрали понад 5% відповідей на питання про невідкладні кроки, які має зробити наступний Президент у свої перші 100 днів:

–      знизити тарифи на комунальні послуги;

–      подати до парламенту законопроекти про зняття недоторканості з депутатів, суддів, Президента;

–      розпочати або пришвидшити розслідування найбільш резонансних корупційних злочинів;

–      розпочати переговори з Росією;

–      знизити зарплату топ-чиновникам;

–      розпочати переговори з ЄС та США щодо Донбасу і Криму;

–      пришвидшити розслідування злочинів проти Майдану;

–      ініціювати зміну системи парламентських виборів – скасування мажоритарних виборів і перехід до пропорційної системи з відкритими списками;

–      виставити на продаж приміщення, автівки та інші активи Державного управління справами, яке займається забезпеченням Президента;

–      ініціювати перезапуск антикорупційних органів (НАБУ, САП).

Усе це лише про справедливість і людське життя.

Адже і комунальні тарифи люди розглядають, насамперед, як "несправедливі", і відкриті списки ввижаються запобіжником від потрапляння до Ради недоброчесних політиків, і переговори з Росією та західними союзниками потрібні для того, щоб на Сході припинили гинути "наші діти, брати та чоловіки".

Таке беззастережне прагнення до справедливості здається наївним у наш раціональний час.

Але свята Тора вчить нас, що всі народи світу мають дотримуватися лише семи заповідей, три з яких стосуються суспільного ладу: не вбивати, не грабувати та встановити справедливий суд.

І душа кожної людини підсвідомо несе в собі це знання, отримане безпосередньо від її вищого джерела.

Однак, аби створити таке суспільство, треба, насамперед, виконувати найпершу заповідь – вірити в єдиного Бога.

Не просто носити хреста, кіпи чи хіджаба, ходити до церкви, синагоги чи мечеті, палко молитися, суворо постувати та справляти численні свята. А повсякчасно пам’ятати про Того, Хто створив цей світ, встановив йому закони та доручив нам його доглядати і виправляти. Не лише президентам – кожному.