Вишиванковий народ. Частина друга: лісові воїни
- 03.12.16, 13:32
- Ми любимо тебе, Україно!
Від себе можу додати: уважно вивчайте минуле сусідніх держав і народів, щоб у майбутньому не купитись на їхні хитрощі, бо держави і народи, як і люди, мало змінюються з плином часу, незважаючи на технічний прогрес, демократичні перетворення (чи імітацію перетворень), еволюцію світоглядів та певні морально-етичні здобутки, які зазвичай, впливають лише на порівняно нечисленні прошарки духовної еліти. Згадаємо, як колись, зовсім не так давно, нам дуже хотілося щиро повірити, що Росія - братня країна, що вона поступово пом'якшує свій агресивний норов, що ніщо вже не загрожує мирному існуванню сусідніх їй народів...
Тепер зрозуміло, що ніщо не може змінитися в тій страшній країні, що народ її як був величезною бандою кровожерних дикунів, так і залишився нею донині. Але для усвідомлення цього не потрібно було чекати війну на нашій землі, достатньо було добре вивчити поведінку цього божевільного хижака у минулому. Все, що коїться зараз - це лише дзеркальне повторення безлічі кривавих "замирень", які здійснювала Росія проти різних малих і не дуже малих народів за п'ять віків свого існування. Може і не початком, але дуже яскравим прикладом з величезного списку москальських злочинів стали "черемиські війни", які відбувалися у другій половині 16-го століття, в роки російської юності, коли Москва, тільки но здобувши незалежність і придушивши внутрішній феодальний роздріб, почала жадібно ковтати сусідні землі і народи. Черемиси були першим народом, який вчинив впертий збройний опір російським загарбникам і заплатив за свій спротив страшну ціну. Майже півстоліття то згасало, то знов займалося полум'я війни, яке щедро заливало кров'ю землю Середнього Поволжя. Може і здобули б черемиси волю, якби їхнім супротивником був інший народ, не такий жорстокий і підступний. Але в обійми Москви легше потрапити, ніж з них потім вирватись, і це змогли відчути на собі волелюбні черемиси, майже розчавлені у тих міцних обіймах
Черемисами (черемиси в перекладі з тюркської – «лісові воїни») спочатку хазари, а потім і московити називали марійців - один з корінних народів Поволжя, колись численний і вільний, а зараз - один з так званих малих народів Росії, які живуть на залишках своїх етнічних земель, щільно оточені землями "бальшово брата", до яких вони колись "добровільно приєднані", хоч були (як іноді, дуже рідко, кажуть деякі сором'язливі російські історики) певні елементи завоювання". Треба наголосити: марійці на своїх землях є корінними жителями, вони ніколи не були кочівниками і завжди, від самого свого утворення як етносу, осідло жили в країні своїх предків. Основа давньомарійського народу склалась тут ще у першому тисячолітті до н.е. шляхом консолідації споріднених угро-фінських племен, одночасно з формуванням на сусідніх землях інших угро-фінських народів: мері, мордви, муроми та інших. Марійці, як один з етнічних компонентів, "брали участь" в утворенні чуваського і удмуртського народів, а жителів північного Татарстану та Приказанського краю, яких зараз вважають татарами, можна сміливо назвати прямими нащадками марійців. За часів свого розквіту, марійці займали на лівому, "луговому" березі Волги землі від правобережжя рійки Вятки на сході до лівого притоку Волги, річки Лінди на заході, а також все Повітлужжя аж до річки Пімжі на півночі. Частина їх, так звані "гірські черемиси", жили на правому, "гірському" березі Волги, займаючи майже всю північну частину теперішньої Чувашії. А якщо дослідити топоніми, то марійські назви рясно вкривають карту Росії аж до північної Вологодчини. Про немалу чисельність марійців свідчить той факт, що вони могли швидко зібрати сорокатисячне військо. Але не зважаючи на те, що марійці були відважними вояками, і навіть москалі, не дуже щедрі на похвалу до своїх супротивників, називали їх "вмілими і завзятими ратниками", то був мирний народ, що займався сільським господарством, ремеслами, торгівлею і ніколи не зазіхав на землі інших народів. Господарство у марійців було комплексним: вони самі виробляли для себе всі необхідні товари від їжі і одягу до зброї і прикрас, і не залежали від сторонньої допомоги. Процвітали промислове полювання, риболовля, бортництво, металургійне виробництво. Марійські ковалі і ювеліри майстерно володіли найскладнішими на той час технологіями, знали секрети ливарництва, чеканки, гравіювання, вміли робити високоякісну позолоту. Високої майстерності досягли майстри-різьблярі, ткачі, зброярі. Все це, звичайно, заперечує розповсюджену у свідомості більшості росіян стійку думку про те, що Росія несла завойованим народам майже сонце просвіти, бо до того вони гинули в імлі дикунства. І про це твердять всі покоління московитів, не дивлячись на той факт, що більшість з тих народів уже мала розвинену культуру ще тоді, коли предки росіян ще навіть не замислювались над своєю національною ідентичністю.
Мирному існуванню марійців сприяло і те, що до самого Середньовіччя вони жили в оточенні етнічно близьких угро-фінських племен і народів: на північному заході від них, на Білому озері, річках Шексна і Молога жили вепси, на сході Волго-Окського межиріччя - меря, середню і нижню Оку займали мордва і мурома, і тільки на півдні і південному сході від них жили тюрки - булгари, з якими у марійців склались цілком дружні, мирні відносини. Але вже в 11-му столітті жорстокі кацаби (саме так сусіди називали різноплеменних предків нинішніх москалів, в перекладі з тюркських - душогуби) впритул наблизились до марійських земель, і коли кацабські поселення з'явились на річці Сурі, зіткнення кацабських і марійських інтересів стало неминучим. Та сталось так, що історія відклала їхнє пряме збройне протистояння на декілька століть: вторгнення орд хана Батия, повне знищення Волзької Булгарії, спустошення земель і князівств, що межували з марійськими, нарешті повна залежність і марійців, і кацабів від влади Золотої Орди на деякий час розвели ці народе у різні сторони величезного ристалища. Та не назавжди. І кацаби змогли використати наданий історією час краще, бо коли зіткнення їх з марійцями нарешті відбулось, вони були готові до нього краще, ніж волелюбні черемиси.
Коментарі