Доповідь про Галину Гордасевич

Про письменницю Галину Гордасевич на час її 80-річчя

Виступ Богдана Гордасевича на Всеукраїнському науковому семінарі

«Галина Гордасевич: силует на тлі історії» приурочений до 80-річчя з

дня народження письменниці в Кременецькій гуманітарно-педагогічній

академії ім. Тараса Шевченка.

Шановне товариство, я щиро вдячний всім присутнім, а також всім учасникам та організаторам цього поважного заходу на вшанування моєї мами Галини Гордасевич. На моє особисте враження кращого заходу за такого важкого часу в державі неможливо й бажати, бо стіни славетного Кремянецького ліцею є найурочистою залою, а присутність тут таких прекрасних людей, як Дмитро Павличко, Ємма Бабчук, Микола Пшеничний – це просто найвищий ареопаг пошани з усіх можливих! Бо саме ці люди були найбільш близькими та дорогими для мами як сподвижники і друзі. Вагомою також є присутність тут професора з Острозької академії пана Петра Кралюка, а ще дуже важлива і приємна є присутність на нашому зібрані голови міста Кремянця п. Романа Ванжули.

Скажу ще сповна щиро: я дуже тішусть, що головним організатором всього заходу є молодий науковець Роман Дубровський. Приємно бачити присутність тут великої кількості студентів, тому що це все для вас і відбувається. Ви наше майбутнє і це вам потрібно знати з першоджерел, щоб потім переповідати і поширювати. Я вже дещо занадто часто повторюсь на тему, що моя мама писала не для мене – вона писала для людей, для всіх вас. Отже і вам визначати вартість її літературного доробку. Не мені, бо я тільки син. Просто син і не більше того. Тому коли мені кажуть, що я можу написати книгу спогадів про Галину Гордасевич, то я у відповідь тільки розвожу руками і відповідаю: - Не можу нічого написати, бо не знаю про що. Для мене ж вона була просто мама. Тому і сказано, що немає пророка серед своїх. Або ще: хто стоїть на горі – гори не бачить. Подібна ситуація і в мене: я не здатний охопити велич таланту Галини Гордасевич, а можу оповісти тільки якісь унікальні епізоди, які мало хто знає.

Одним з таких є зміна прізвища з Гардасевич, яке мав її батько Леонід, на Гордасевич. Зі слів мами, коли вона вийшла з ув'язнення і їй мали видати паспорт, то вана заповнила бланки на Гордасевич, а оскільки довідка копії метрики була виписана не чітко, то паспортистка вирішила, що Гордасевич є правильніше за незрозуміле Гардасевич, отож мамі і видали паспорт з новим прізвищем, яке так і залишилось її на все життя у тому числі й в літературі. Можливо, що Гаврило Чернихівський, шукаючи церковну метрику мами, не знав цього і тому її не знайшов. Принагідно зазначу, що і в своїй публікації про Галину Гордасевич в книзі «Портрети пером», а також і на могильній плиті письменниці в поданій ним цитаті з вірша Галини Гордасевич «Заповіт Ганни Блажкевич», Гаврило Черніихівський зробив прикру помилку, бо пропустив одне слово, отже і порушив ритміку строфи, бо у мами:

Життя нелегке. Часом i круте.

І все ж нам на шляху не зупиниться.

Хай вiчно буде сад, i в нiм криниця,

І виноградне гроно золоте!

У варіанті цитати Гаврила Чернихівського у другому рядку відсутнє слово «нам», отже рядок є таким: «І все ж на шляху не зупиниться» – і це є досить відчутна дисгармонія, яку, на жаль, вже не виправити ні там, ні там.

З основних парадоксів творчого процесу в Галини Гордасевич було те, що вона дуже багато вчилась і досить мало писала суто як письменник за робочим столом. Наскільки я знаю від мами, то свої вірші вона складала в голові, що могло бути досить довго, а потім тільки записувала, коли все вже склалось. Десь собі йшла або їхала, аж раптом щось заримувалось в кілька рядків і закрутилось в новий вірш. Тобто вона не робила чорнеток, які потім правила і дописувала, а фактично виношувала поезії, як жінка виношує дитину, а потім народжує вже цілу і сформовану. Всі поезії Галина Гордасевич писала виключно за внутрішнім натхненням і не могла себе змусити щось написати поетичне з примусу чи на замовлення, бо ось треба. Не могла і не хотіла могти.

Ще особливістю поезій Галини Гордасевич є те, що фактично немає жодного однакового вірша за строфікою і ритмікою, причому це не було зумисним бажанням, а скоріше виходило само-по-собі, але Галина Гордасевич цим пишалась. Іншу властивість її поезій вже підмітив я і сказав мамі про це, чим досить приємно здивував: всі вірші в Галини Гордасевич мають драматургічну циклічність, тобто: є зав'язка - подія - розв'язка. Кожен вірш, як окремий драматичний твір, а своєрідна поема «Станція «Ворожба» складається ось з таких мініатюр-сценок, якими є кожен вірш. Не знаю, наскільки це унікальна знахідка в українській літературі, проте вона досить оригінальна і цікава.

Прозу Галина Гордасевич писала одразу начисто, тільки іноді робила незначні правки і фактично ніколи не переробляла. На жаль, але тут було сильне втручання редакційної правки, бо такою була тенденція в радянські часи, що редактори видавництв вважали своїм і правом, і навіть обов'язком правити авторський текст для його «поліпшення», тому майбутнім дослідникам буде цікаво відтворити правдивий текст за рукописами, які Галина Гордасевич завжди зберігала. Великих прозових творів Галина Гордасевич не писала через загальну завантаженість різними справами, а ось публіцистикою займалася охоче, особливо за часи Незалежної України. Любила писати різні літературні рецензії, але суто для часописів за власним бажанням, а не на замовлення видавництв тощо.

З появою вдома друкарської машинки, Галина Гордасевич дуже багато друкувала, але ніколи не заробляла на тому, а виключно своє щось передруковувала з рукописів і розсилала по видавництвах, бо вважала, що то має бути завжди тільки перший примірник.

Любила Галина Гордасевич різні публічні виступи та зустрічі з читачами, тому радо відгукувалась на всі запрошення. Була дуже активна в громадській та політичній діяльності, але попри всі намагання і балотування так і не стала депутатом жодного разу ніде.

Також вважаю за потрібне зазначити, що Галина Гордасевич ніколи не була в шлюбі, як і ніколи не жила з чоловіком в так званому «громадянському шлюб» чи «на довіру». Не знаходилось такого чоловіка, якого б мама допускала б до щоденного співжиття разом, що зовсім не означає про її абсолютну усамітненість. Галина Гордасевич закохувалась щиро і не один раз за життя, тому мала дві позашлюбні дитини, але перший син Сергій помер ще немовлям, а другий син Богдан – живе і сповна вдячний мамі за життя, як і ніколи не нарікав за відсутність батька. Просто за умов, коли виникала потреба обирати чоловіка або творчість, Галина Гордасевич обирала те, без чого не уявляла свого життя, тобто українську літературу та поезію. Поєднувати не знайшлося можливим.

Дуже складними були родинні стосунки в Галини Гордасевич, особливо з своєю мамою Оленою, що важко пояснити інакше, як психологічною несумісністю, тобто дві сильні вольові натури не могли порозумітись і за найменшої незгоди виникали серйозні чвари. Мало контактувала Галина Гордасевич з своєю рідною молодшою сестрою Ноною, як і з іншою родиною, яка залишилась на Костопільщині. В середині 70-х Галина Гордасевич разом з батьком о. Леонідом з'їздили в Польщу до своєї родини Гардасевичів, яких є досить багато, але в подальшому зв'язок не мав підтримки і загубився. Від часу переїзду до Львова і відкриття кордонів мама жодного разу не з'їздила до Польщі до родини чи навіть просто туристом при тому що досконало володіла польською мовою і навіть працювала екскурсоводом для делегацій з Польщі ще за часи життя у Донецьку. До речі, робота в Донецькому бюро екскурсій та туризму є окрема велика тема з життя Галини Гордасевич, яку варто дослідити. Тільки один раз в 1994 р. Галина Гордасевич з'їздила до Німеччини в Мюнхен на запрошення Ігоря Качуровського, де познайомилась особисто з Еммою Авдієвською, але в подальшому все також не мало продовження і обмежилось листуванням. Більше за кордоном Галина Гордасевич не була, бо і її не запрошували, і вона не бачила в тому якоїсь потреби.

Варто вказати, що в Галини Гордасевич було багато знайомих, з якими вона мала добрі стосунки, але фактично не було друзів як таких, або близьких подруг, щоб разом проводити час дозвілля. Особливо це стосується періоду життя у Львові, де мама жила переважно усамітнено і дуже рідко приймала в себе вдома гостей. Єдиною удачею було те, що я жив поряд і майже щодня заходив до мами, що не дозволяло бути їй зовсім самотній. Приходила часто і мама також до нас в особняк, але завжди коротко і по-справах, тому що стосунки з невісткою, теж, до речі, Галиною Гордасевич, тільки Володимирівною, на жаль не відзначались взаємною приязню. Хоча варто зазначити, що Галина Гордасевич не сприймала свою самотність як щось погане, а навпаки тішилась комфортом і затишком свого життя, можливістю багато читати та займатися самоосвітою, вивчати іноземні мови тощо. Всю свою суспільну енергію вона викладала в активній політичній та громадській діяльності, особливо місцевій організації Демпартії та осередку Товариства «Меморіал», а ще майже щодня бувала у Львівській Національній Спілці письменників України.

Ось майже всі мої можливі спогади сина про маму, як письменницю Галину Гордасевич і, як бачите, для книги спогадів це надто мало.

А тепер на завершення свого виступу я хочу зачитати кілька віршів Галини Гордасеви, які знайшов в її архівах і не бачив ще опублікованими.

Доля поета

Минули дні поразок й перемог,

Верхів'я щастя й урвища розпачні.

За кожен день, який тобі дарує Бог,

Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!

Що слава? Заздрість, схована під усміхом!

Той, що укрився за твоїм плечем,

Твоїм, не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.

Не називай цього ні горем, ні бідою.

Якщо не віршомаз ти, а поет,–

Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі,

Пускають плітки й дотепи солоні,–

Відкрий вночі вікно – і Бог тобі

Найкращу зірку покладе в долоні.

***

І учні не вчать, і дорослі не знають,

Та ще мене визнають, ще запізнають!

Вийде юнак із отецького дому –

Я стану в пригоді йому,молодому

Дівчина буде з кохання марніти –

Я її втішу: – Рідна мені ти!

Старим засвічуся промінням весіннім,

Отим, що сіяло на їхнім весіллі.

Вспокійся, моє самолюбство, мовчи ти!

Ну, хай і не будуть у школах учити,

Та будуть читати, і в голову класти,

І юні поетки рядки мої красти.

***

Не покладу перо, хоч стомилась рука,

Додам ще свою казку до довгого ряду.

А як буду голодна – спечу собі колобка,

А як буду сумна – заведу собі курочку рябу.

Така моя доля. Ну, що поробиш? Така!

Їдуть, мої літа, постукуючи колесами.

А як буду бідна – змайструю з соломи бичка,

А як буду самотня – витешу дерев’яного Телесика.

***

Покинуте гніздо, мов хата опустіла,

Де вибиті шибки і на порозі сніг.

Скажіть: куди та дташка відлетіла,

Що так його мостила навесні?

Було ж: від сонця шибка золотіла

І в хаті пахло хлібом і теплом.

Скажіть: куди та пташка відлетіла,

Що зносила стебельце за стеблом?

А час прийшов – від холоду тремтіла.

І в небі тих доріг – лиш вибирай!

Скажіть: куди та пташка відлетіла –

У вирій а чи в Рай?

Богдан Гордасевич

31 березня 2015 р.

м. Кремянець

Стисла біографія Галини Гордасевич

Галина Гордасевич народилась 31 березня 1935р. в м. Кремянці на Тернопільщині в родині священника Леоніда Гардасевича та матінки Олени з роду Хомчуків. Дитинство поетеси пройшло на Рівненщині (Костопіль, Дібровиця, Остріг) під час послідовної окупації її польськими, радянськими та німецькими військами; юність – за колючим дротом сталінських таборів за ст.54 КК УРСР («антирадянська агітація»); молодість – на індустріальних будовах Донбасу, переважно в м. Макіївка; основна частина життя – в місті Донецьку на різних посадах літературного редактора; в останні роки проживала у м. Львові разом з сином Богданом, невісткою Галиною та внучкою Соломією.

За фахом Галина Гордасевич – професійний письменник. 1971 року закінчила Літературний інститут ім. Максима Горького у Москві. Член Національної Спілки письменників України з 1984 р. (точніше: спершу "Союза писателей СССР", куди її дуже довго не приймали, а України - з 1991 р.) Брала участь в русі дисидентів, була членом оргкомітетів та делегатом установчих з'їздів Товариства української мови, Народного Руху України та Демократичної партії України.

Галина Гордасевич є лауреатом: літературного конкурсу «Шестидесятники» за 1996 р., премій ім. Олександра Білецького в галузі критики та ім. Валерія Марченка в галузі публіцистики за 1997 рік. Посмертно нагороджена: Почесна відзнака-хрест «За заслуги в боротьбі за волю України» від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих; Нагрудна відзнака-орден «За вірність» імені Василя Стуса від Всеукраїнського товариства «Меморіал»; Почесна державана відзнака за № 2303 «Хрест звитяги».

Галина Гордасевич була обрана членом правління Львівського товариства «Тернопільщина». Плідно працювала в редакціях часописів «Демократ» та «Поклик сумління», часто публікувалась в газеті "Літературна Україна" та журналі "Жінка".

Життєвий шлях Галини Гордасевич скінчився 11 березня 2001 року. Вона похована згідно заповіту у своєму рідному місті Кремянці на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових стрільців та загиблого розвідника УПА.

Богдан Гордасевич: з технічних причин не зміг оприлюднити цей матеріал раніше, але як кажуть: "Краще пізно, аніж ніколи"

Ми любимо тебе, Україно!

Доповідь про Галину Гордасевич

Останні статті

Коментарі