Відзначаємо 150-річчя від дня народження Павла Грабовського

11 вересня 2014 року українська спільнота відзначає 150-річчя від дня народження українського поета, публіциста, критика, перекладача з багатьох мов світу Павла Грабовського, ювілейну дату народження якого внесено до Календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО.



Павло Арсенович Грабовський — український поет-революціонер, публіцист і критик, перекладач з багатьох мов світу.
Народився П. Грабовький в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер село Грабовське Краснопільського району Сумської області) 11 вересня 1864 року в родині Арсена і Ксенії Грабовських. Він був другою дитиною в сім'ї. Батько був паламарем у слободі, занедужав на сухоти і помер у молодому віці, лишивши п'ятеро дітей.
Спочатку П. Грабовький навчався у місцевій церковнопарафіяльній школі, а на десятому році життя стає учнем Охтирської бурси, котра нічого йому не дала. З 1879 року П. Грабовський навчається в Харківській духовній семінарії. У цей час він знайомиться з передовою російською і світовою літературою, що сприяє формуванню його революційного світогляду. Вступає в організацію народників «Чорний переділ» і мріє всі сили, навіть життя, віддати за народ.
У 18 років Грабовський за переховування забороненої літератури був заарештований, виключений з семінарії і висланий в рідне село Пушкарне. Саме на цей час припадає початок творчості поета.
Перебуваючи під гласним наглядом поліції в Пушкарному, Грабовський пише численні кореспонденції в газеті «Южньїй край», вірші і прозові твори. У 1885 році після закінчення домашнього арешту Грабовський знову повертається до Харкова, влаштовується коректором. Але працював недовго. Поета було знову заарештовано. Чимало часу П. Грабовський знемагав в харківській та ізюмській тюрмах, і після тривалого слідства та суду його було вислано на 5 років до Сибіру (в Іркутську губернію).
Шлях на заслання полегшили Грабовському зустріч і дружба з Надією Костянтинівною Сигидою, революціонеркою, людиною великої душі й мужнього серця. Вплив Сигиди на Грабовського був величезний. Цій мужній людині письменник присвятив близько 18 поезій. Зі схвилюванням він розповідав про трагічну смерть Сигиди і її трьох товаришок — М. Ковалевської, Н. Смирницької, М. Калюжної, що тієї самої ночі померли, прийнявши отруту як протест проти катування Сигиди.
Смерть Надії Сигиди була великим ударом для Павла Грабовського, але не похитнула його віри в необхідність і справедливість революційної боротьби.
Це були важкі роки, але, незважаючи на несприятливі умови для творчої роботи, на тяжку хворобу легень, П. Грабовський багато працював. І люди, особливо молодь, дуже тяглись до поета.
У Вілюйську Грабовський підготував збірки своїх оригінальних і перекладних поезій, які згодом вийшли у Львові («Пролісок» (1894), «Твори Івана Сурика» (1894), «З чужого поля» (1895), «З півночі» (1896) та інші.
У 1896 році Грабовський переїхав до Якутська, а згодом, знесилений, хворий, назавжди оселяється в Тобольську. У Якутську поет укладає збірки «Кобза» (1898), «Пісні України» (1898), «Хвиля» (1899).
Наприкінці 1900 року Грабовський одружився з А. М. Лук'яновою, яка вчилася у фельдшерській школі. Анастасія Миколаївна Лук'янова, вислана з Москви до Тобольська під таємний нагляд поліції, була молодою, вродливою, життєрадісною особою. У кінці 1901 року у Грабовських народився син Борис, названий на честь Бориса Грінченка (згодом він став виданим винахідником, одним з «батьків» сучасного телебачення: об'єктив сконструйованої ним телекамери вперше у світі транслював рухоме зображення, що повністю передається і приймається електронним методом).
Ще в Іркутській тюрмі П. Грабовський зрозумів, що єдиним його засобом боротьби, який надає смисл життю, є слово. Усе інше — воля, Україна, здоров'я — у нього вже було відібрано. Залишалася робота. Як порятунок від самотності й туги, як спосіб буття, як надія, що твій голос почують там, на рідній землі.
Павло Арсенович створив прекрасні зразки оригінальної поезії. І про що б не писав поет, він завжди звертався до рідного краю, рідної пісні. Пісня, пройнята гуманізмом та оптимізмом, глибиною народної мудрості, стала органічною частиною творів поета.
Творчість Грабовського була неперевершеним зразком громадянської лірики. Революційні мотиви в ліриці поета знаходимо в поезіях «Справжні герої», «Уперед», «Надія», «До Н.К.С.». Про громадські обов'язки митця Грабовський пише у своїх віршах «Я не співець чудовної природи», «До парнасців», «Поетам-українцям». Поезії Грабовського «До українців», «Далеко», «До України», «Україна приснилась мені» мають патріотичний, національно-визвольний характер.
У поезіях Грабовського знаходимо чимало прекрасних картин природи, які є контрастом до нужденного, підневільного життя трудящих. Це пейзажна лірика «Сон», «Квітень», «Вечір», цикл «Веснянки».
Дитяча тематика приваблювала Грабовського протягом усього життя. Поет-революціонер готував маленьких читачів до діяльного життя. Окрему групу становлять вірші-звертання «До школи», «Дітям». Широке пізнавальне, виховне і естетичне значення для дітей мають вірші поета «Сонечко та дощик», «Щоглик», «Соловейко», «Дніпр», «Метеличок».
Ім'я П. Грабовського-перекладача стоїть поруч з іменами інших українських передових письменників кінця XIX ст., які вписали яскраву сторінку в літературно-мистецьке єднання українського народу з іншими народами.
Постать П. Грабовського важко уявити без його літературно-критичних праць. Адже поет вперше в українській літературі порушив саме у своїх критичних працях цілу низку важливих суспільно-політичних питань.
Будучи вже тяжко хворим, за п'ять днів до смерті поет пише Б. Грінченкові хвилюючого листа, в якому виливає свій біль, що вже не доведеться йому більше побачити улюбленої батьківщини. 12 грудня 1902 року П. Грабовського не стало. Друзі виконали його заповіт — поховали поруч з могилами декабристів.
Благородство і сила духу цієї людини варті захоплення і глибокої поваги. Гідність, готовність до самопожертви, моральна чистота — ці риси визначали характер і поведінку Павла Грабовського.

ДО РУСІ-УКРАЇНИ

Бажав би я, мій рідний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь,
Давно сподіваного раю
Від себе власне сподівавсь.
 
Щоб велич простого народа
Запанувала на Русі,
Щоб чарівна селянська врода
Росла в коханні та красі.
 
Щоб Русь порізнена устала
З-під віковічного ярма
І квітом повним розцвітала
У згоді з ближніми всіма!

П. Грабовський

http://www.ukrlit.vn.ua/author/grabovski.html