партія рецидивістів планує взяти реванш

Ну що, панове, приїхали. Як казав поет, «доборолись до самого краю». Споглядаючи за поведінкою Партії регіонів та слухаючи заяви окремих її спікерів,  мимоволі задаєшся питанням:  а чи був насправді Майдан? Чи, може,  він нам наснився? А якщо був – то для чого? Щоб замість того, аби давати показання, представники колишньої влади  відчували себе ледь не господарями ситуації? Що, власне, відбувається?

Учора прес-служба ПР розповсюдила заяву, у якій регіонали наполягають  (!) на якнайшвидшому внесенні змін до основного закону: “До 15 липня потрібно провести перше голосування з цього питання. До 15 вересня – друге, після чого негайно приступити до обговорення закону про вибори”. Більше того, регіонали заявили про свою готовність внести  «конкретну пропозицію щодо зміни Конституції України». Бо «без такого рішучого і конкретного кроку неможливо провести в країні вільні демократичні і справедливі вибори». Ти ба. Хто б це про справедливі вибори говорив.

Рядові депутати від ПР теж не пропускають можливості  вставити свої 5 копійок щодо зміни виборчого законодавства. І теж – ледь не в ультимативній формі. Як, наприклад, нардеп Сергій Кальцев – голова ЗОО ПР. (Ні, до зоології пан не має відношення, просто так скорочено пишеться Запорізька обласна організація Партії регіонів). Так от,  депутат озвучив умови (!), за яких ПР погодиться на дострокові  парламентські вибори: «Я вважаю, що, йдучи на перевибори нам потрібно поміняти Закон про вибори. Потрібно як і раніше залишити на 50% мажоритарну систему, бо від кожного округу, від кожної території повинен бути свій депутат». Також регіонал наголосив, що проводити перевибори не реально без Донбаса і Луганська.

Звичайно, ця стурбованість є зрозумілою і вмотивованою. Бо ясна річ, що без електорату «Домбабве»  і «Луганди» пройти до парламенту регіоналам буде дуже проблематично.  Як і без 50% мажоритарки, яка відкриває широкі можливості для підкупу виборців. А враховуючи катастрофічне для ПР падіння рейтингу, саме мажоритарні округи є єдиною надію регіоналів увійти до ВР наступного скликання.  Незрозумілим  є нахабство, з яким вчорашні наполягають , вимагають і висувають умови. Замість «звалити в канаву й зарости травою», що було б у їх ситуації  більш логічним.

Але це тільки на перший погляд. А на другий – логіка у ригівській поведінці якраз присутня.  Вони діють так, як їм дозволяють діяти. Намагаючись вижити і зберегти хоч якийсь вплив. Якщо для цього є всі можливості – чому ними не скористатися?

Ви ж подивіться що відбувається. Замість обіцяної люстрації бачимо, як усіляка регіональна нечисть вдає із себе воїнів світла. Один знаковий регіонал з обличчям шкідливого кота не сіло не впало  бере участь у консультаціях  з сепаратистами – причому незрозуміло з чиєго боку. Другий – майстер підрахуйства, інтриг та махінацій  - «окучує»  Президента  та опікується конституційною реформою, представляючи  (чи підставляючи?) Україну в Венеціанській комісії. Третій – «птєнєц гнєзда Рината» - створює власний фонд, із натяком на майбутню політичну партію. Інші теж часу даремно не гають - проводять з’їзди, реєструють  нові партійки, словом, кучкуються  по інтересах,  які дивним чином збігаються з інтересами «партії-матки» (що видно хоча б із синхронних голосувань) , яка, незважаючи на опущений нижче плінтуса рейтинг, руки опускати зовсім не збирається.

Уся ця підкилимна метушня укупі з публічними заявами та постійною присутністю в ефірі може свідчити про те,  що регіонали мають  стратегію, із чітко виписаним для кожного гравця планом дій. Скоріше за все, вони якнайдовше блокуватимуть дострокові парламентські вибори, а тим часом, застосовуючи усі доступні і опробуванні методи  (в основному гроші і шантаж)  пролізатимуть до виконавчої влади. Хоч тушкою, хоч чучелом. Хоч помічником, хоч заступником. Хоч якимось боком  біля корита. У короткостроковій перспективі – просто вдало прилаштуватися. У довгостроковій – зберегти (або повернути) сфери впливу. В ідеалі – взяти реванш.

…І хто там що казав про люстрацію?  Невже залишились ідеалісти-романтики,  які ще вірять у цю красиву казку? Ну, звичайно, окрім Голови люстраційного комітету Єгора Соболєва. Але йому – за посадою належить.  Ви подивіться на ці самовдоволені  ригівські пики – хіба по них видно, що вони бояться якоїсь люстрації? Та вони перестали її  сцяти ще тоді, коли побачили, що  кинута Майдану кістка у вигляді того самого Люстраційного комітету виявилась, м’яко кажучи,  недоброякісною.  Тобто без жодного офіційного статусу, лише на пташиних правах громадської організації. Це приблизно те ж саме, якби хто-небудь  із нас  створив би, скажімо, товариство поціновувачів Толкієна  і, сиплячі цитатами, водив би хороводи навколо адміністрації Президента. Тому уважний спостерігач за представниками політичної фауни міг безпомилково визначити, коли саме в регіоналів перестали  бігати оченятка.

…А може, Україні пороблено? Може, у нас карма така – наступати щоразу на одні і ті ж граблі, отримувати в лоб і не робити висновків. Скоріше, це все ж таки не карма, а хвороба, викликана живучим риговірусом, який навчився мутувати і пристосовуватися до будь-якого середовища. І якому, як бачимо, не страшні жодні революції.  Якщо вчасно не придушити його сильним антибіотиком, хвороба  після стадії загострення переходить у хронічну форму, лікувати яку значно важче. Її паскудність у тому, що пацієнт начебто  «скоріше живий», але радості від того не отримує.  І відхаркує ту «хроніку»  довго і болісно.