Кабмін Азарова демонструє намір капітулювати перед Москвою

Мовляв, не треба гратися з великою державою, а слід домовлятися. Що означає оте «домовлятися» у розумінні одіозного чинуші побачимо не сьогодні-завтра.

Утім, що нам ті чинуші-чужинці. У нас своїх – хоч греблю гати. І на таких владних щаблях, що санлікарю-сусіді й не снилося. Аж до…

Наприклад, у середу глава партії та уряду не лише вкотре співав осанну Митному союзу, доручив посилити роботу з «наближення» до нього (як це кореспондується з євроінтеграційними вимогами президента?!), а й насварив усіляких там виробників, експортерів і роботодавців, щоб через ситуацію, спровоковану російською стороною, не сміли «штовхати уряд», уряд сам знає…

Що знає уряд (перепрошую за тавтологію) ми з вами добре знаємо. І можемо прогнозувати – вкотре ляже під більш настирливого, жорсткого та цинічного у своїй політиці сусіда.

А чи знає уряд, що сьогодні непокоїть суспільство? Знає та мовчить?

Наприклад, ані слова не було сказано в середу на підтвердження чи спростування чуток щодо намірів російських банків (їх «дочок») хутко зникнути з нашої країни з усіма вкладеними коштами українців.

Не почули ми й про доручення зовнішньополітичному відомству – зясувати, з якого це дива озброєні до зубів російські вояки проводять в українському місті силову операцію з «визволення» власності чужинецького війська. До речі, чи не час виправляти помилки минулого та запропонувати чужому флотові готуватися до повернення на батьківщину?

Зрештою, з притаманною главі партії та уряду суворістю у голосі та висловах, нічого не прозвучало про наміри жорстко та послідовно обстоювати українські інтереси, захищати їх від відверто ворожих дій.

Перелік можна продовжувати. Що це: мовчання ягнят перед пащею вовка (ведмедя?) чи мовчазна згода з діями омріяних митних братів?

З ОДНОГО ПОЛЯ ЯГІДКИ?

Із легкої руки економістів, політологів і журналістів дії «братньої» країни отримали назву торгово-економічної війни. Щоправда, не можу погодитися, що вона почалася без оголошення. У Сочі – сусідський премєр, у Києві – їхній президент більш ніж відверто говорили про відсутність вибору для України: або братня рука міцно візьме нас за горло у Митному союзі, або… Отож, оте або й маємо.

Як і  під час будь-якої війни надзвичайно важливим є не лише єднання фронту і тилу, а й відсутність так званої «пятої колони», у нашому випадку – колаборантів, згодних виступити проти власного президента, власних промисловців і підприємців, власного народу за великим рахунком.

Щоб не переказувати вже сказане, пошлюся на низку публікацій у «ПіКу»:

Пастка для Януковича: путінські агенти всередині ПР реалізують сценарій «Партія проти вождя»,

Братні стусани «челябінських мужиків»: як Росія випробовує на міцність Україну,

Росія без прикрас, або Чи потрібен Україні «рай» «руського міра»?.

Відтак може скластися враження, що прудкий регіонал-поборник на свій розсуд прочитаної Конституції, червоні ініціатори «митносоюзного» референдуму й (цур мене!) очільник партії та уряду в унісон співають чи не по чужих нотах і словах. Утім, утримаймося від непевних і скоростиглих паралелей та висновків. Висновки зробить час.

А ЧАСУ КАТМА

Маю на увазі не лише те, що за умов, які склалися станом на вчора та сьогодні, час діяти настав. І для влади, і для опозиції.

Можливо, нашому президентові доцільно не лише покладатися на рішучий виступ депутатки Ганни Герман, на виважений коментар Мінюсту та докладну інформацію пані міністра юстиції щодо євроінтеграційних справ, а й за знайомою всім з дитинства порадою Івана Крилова – не витрачати слів там, де треба вдатися до владних дій. Щоб декому не кортіло йти протилежним визначеному президентом курсом.

Що ж стосується опозиції, залишаюся невиправним оптимістом і хочу вірити, що оголошена всім нам війна, яка загрожує не лише європейській перспективі України, стане потужним консолідуючим фактором.

А ще – до Вільнюського саміту залишилося надзвичайно мало часу. Чи не так?