«Тітушки-румини» як «комсомол» партії регіонів

1.  «Універсальна формула унітазу» диктатури вже нецікава – цікавіше інше: що з цим робити. А ситуація, як ми писали – вкрай спрощена: мирних засобів для спротиву не залишилося – на немирні українське суспільство ще не наважується. От і все.

А влада до насилля готова. Тому розповсюджує дурниці про «фашизм» та «антифашизм».

2. Далі йдуть судження: якщо на край прірви збіжиться більше натовпу – з’явиться, нарешті,  бажання плигати через цей рів диктатури. Але в житті не зовсім так, як в марксистській філософії – кількість далеко не завжди переходить в якість чогось нового.

3. Приклад: натовпу у 5 тис. чоловік, що тупцював біля Верховної Ради, влада не злякалася – але сніжки дійсно владу Януковича перелякали.

На владу Януковича діють не ми, не наші сили – а тиск Заходу та протести біля кордонів України.

4. Визволення політв’язнів – теж результат тиску Заходу, а не українського суспільства чи опозиції. Яка, у свою чергу, вислухала багато докорів від того самого суспільства, яке не хоче підтримувати цю саму опозицію.

5. Громадські активісти, навіть зі «Спільної справи», часто відмежовуються від політичної опозиції, рекламуючи себе як «людей поза партіями». Думаючи, що це додасть їм балів громадянської підтримки. Але самі потрапляють у пастку суспільної байдужості – і час тепер «у  недолугості» обвинувачувати і громадських активістів…(я не про себе).

6. Суспільна думка дезорієнтується навальною критикою опозиції, переводячи увагу зі злочинів режиму на «недолугість опозиції», не помічаючи, що опозиція – дзеркало самого українського суспільства.

7. Яскравий приклад цьому – різниця між «Свободою» до входження в парламент – і «Свобода» після входження до нього. Самим «свободівцям» зсередини стали відчутніші труднощі проведення своєї політики, знаходячись у меншості.

8. Багато колишніх критиків Юлії Тимошенко вже знаходяться навіть у керівництві «Батьківщини». Тому, що навальний наступ диктатури на самі засади існування Української держави примушує українську політичну опозицію об’єднуватися та шукати постійного контакту з українським громадянським суспільством.

Доки воно взагалі існує.

9. Викривати злочини режиму потрібно постійно. Але при цьому вказуючи на шляхи її подолання. І ми повертаємося до того ж самого пункту: що ж робити?

10. Повторимо ще раз: мирного шляху повалення диктатури немає. Але і диктатура Януковича теж не може одразу перейти до масових репресій. Коло підтримки диктатури звужується як всередині країни, так і поза її межами. Хто хоч коли приймав участь у протестних акціях, той знає, що міліціонери дуже часто неохоче виконують накази по захисту агентів диктатури. Саме тому поруч з силовиками влада Януковича хутко створює групи силової підтримки з кримінальних елементів «тітушок-руминів» як свій «комсомол».

11. Саме тому спротив режимові Януковича логікою подій починається зі спротиву «тітушкам-руминам». Тут опозиція у своєму спротиві найбільш легітимна. Бо владі доводиться захищати кримінальних злочинців від звичайних українських громадян. Ці протиприродні факти потрібно максимально висвітлювати у ЗМІ, зокрема, в Інтернеті.

12. Тенденція така, що, наділяючи грошима, влада не може наділити цих люмпенів надихаючою ідеєю, яка б виправдовувала їх у власних очах. Саме тому нарощування такого кримінального елементу поруч з системою силових структур призводить до морально-психологічної деградації самих силових структур і перетворення їх на збройне знаряддя окупаційної влади.

13. Саме тому спротив окупаційній владі розпочнеться з нейтралізації груп та загонів «тітушок» та викриття намірів «об’єктивних» і «чесних» агентів впливу диктатури.

14. Влада Януковича намагається сьогодні створити в Україні путінську Росію без Путіна та Росії. Саме тому потрібно максимально викривати російський вплив як найбільш заражений радянщиною та комунізмом.    

C.Овчаренко

SiT