Люди ненависті.

Розмовляв якось з одним землячком, який живе в Росії, десь в Тюмені. Господи, я ще ніколи не чув, щоб хтось так люто лаяв так званих "кацапів". Справжній вибух ненависті! Очі налиті кровью, губи трусяться. Я спитав людину, а за що він так ненавидить своїх сусідів, колег, товаришів? У відповідь - справжня злива, ураган люті. Питаю: "Ну якщо ти так ненавидиш те місце, де живеш, і людей, які живуть поруч з тобою, то навіщо ти там живеш? Маєш гроші, за які можеш купити будинок десь в Україні. Повертайся додому."  У відповідь - ще більша злива люті і ненависті, та вже на адресу "хахлів", "бандер", "говноненьки Украіни" і т.п. Чоловік ненавидів Україну, свою історичну Батьківщину, ще більше, ніж ту землю, яка сьогодні дала йому дім і хліб.
Ця людина - людина ненависті - зовсім не винятковий персонаж.
Тисячі людей, пересичених ненавистю, живуть і в Україні, живуть між нами і нас ненавидять. Дехто з них каже, що любить "єдіную родіну", дехто любить "Россію-мать", дехто на словах розпинається за "счастье трудящихся". А Україну вони не люблять, тому що вона дуже ... (список знаєте самі). Або кажуть, що люблять Україну, але без "западенців" ("бандерлогів", "нациків", "свідомітів" і т.п.). Насправді вони не люблять нікого. Вони нездатні любити зовсім. Бо якщо людина хоч щось або когось любить, вона любить не вибірково, вона мислить і відчуває любов'ю. Не ненавистю.
Колись я багато їздив "от Москви до самих до окраін". Якось на Вологодчині довелося зупинитися в занедбаному селищі, де вже тоді, при "совєтах", повність владарювали жорстокі рабовласники з Кавказу. А колись цей край був квітучим, багатим. Чудова, корінна Россія! Край церков і різних хат, край чистих озер і працьовитих людей. Потім прийшли більшовики. Ні, вони не робили тут голодоморів, і розкулачка тут була зовсім помірною. Але більшовикам були потрібні люди на переселення - когось треба було поселити на південь замість знищених донських і кубанських козаків, когось в Україну, потім пішло переселення в Прибалтику і т. д. І збезлюднів чудовий край. Була постанова "партіі і правітєльства" про відродження сільського Нечорнозем'я. Тисячі будівельників приїхали сюди звідусіль. Тільки одеський "Чорноморгідрострой" мав збудувати тут сотні нових будинків. І збудував. Але жити там було нікому. Почали заохочувати переселення вже в зворотньому напрямку. Понаїхало чимало родин з Середньої Азії, але потім ці люди почали тікати, бо (казали) не витримували морозів. Збирались якісь бродяги і нероби звідусіль, але не для чесної праці на землі.
Готелів в тому селищі не було. Я жив у хаті, господарем якої був добрий старий чоловік з корінних, не з нових переселенців. Жив він самотньо. На стінах його оселі висіли фотокартки. Він казав: "Це донька. Живе в Ризі. Знаєш, як ці прибалти ненавидять нас? А це син. Живе в Казахстані. В общєжитіі. Казахи такі сволочі" і т.д. Я спитав його, чому ж всі його родичі не повертаються додому, адже держава безкоштовно дасть їм досить пристойні на ті часи будинки. "Нє хотят. Да і нєльзя уступіть ЄТІМ наши завоєванія!" Господи, діду! Які такі завоювання! Твою рідну землю вже давно окупували чужинські рабовласники, угіддя твоїх предків занедбані, чоловіків твого народу пиячать на радість спекулянтам-забродам. А твої діти живуть по чужинах, щоб допомагати владній сволоті не давати встати з колін чесним людям з інших народів? Скільки ж отрути треба було вилити в серця цим природньо добрим людям, щоб так занапастити їхній розум?
Нам нема чого ділити окрім наших кайданів. І у нас єдині вороги, які хочуть нас стравити друг проти друга.
Всі ми знаємо, хто керує Україною зараз. Вони - люди ненависті, люди руйнування. Вони нездатні творити і любити. Всі ми бачимо, як послідовно вони розпалюють внутрішню ворожнечу, як апелюють до найгірших почуттів, до людей ненависті. Розділяй і владарюй! І це їм вдається. Вдається, тому що ми дозволяємо їм це робити.
От, наприклад, тут, в блогах. Скільки помиїв виливається людьми ненависті на кожну замітку, де є хоч якийсь натяк на любов до України.  Хочу спитати цих людей: "Ви не любите Україну? То кого або що ви любите? То й любіть те, що любите на здоров'я, хто вам заважає? Ми вам заважаємо? Чим? Тим, що ми є на цьому світі? Тим, що любимо не те, що ви хотіли б нам нав'язати? Чи насправді ви не любите нікого і нічого?"
Хочу звернутися до людей добрих, мудрих, поміркованих. Не відповідайте ненавистю на ненависть, злістю на злість. Творіть заради любові і добра, не звертайте увагу на скрегіт зубів собачого війська. Не кидайтеся, як вони, на кинуту їм зверху кістку розбрату. Нехай захлинуться слиною своєї злості. Разом з тими, хто кидає цю кістку!