Балада про благодать.
- 06.02.13, 00:38
- Ми любимо тебе, Україно!
З чорної ночі на спалахи фар
Виповзли темні руїни.
"Їхати швидше!- сказав комісар -
Не зупиняти машини!"
Глина фонтанами била з-під шин.
Кинулись тіні тікати.
"Селище привидів - мовив один -
Мертве село Благодатне..."
Вили мотори. Полів чорнота
Знов оточила колону...
Не кілометри позаду - літа,
Та не забути до скону,
Як за вікном пробігали хатин
Чорні покинуті очі,
Згорблені тіні, могильні хрести -
Вісники вічної ночі...
Хто і коли це село збудував,
І оточив його дротом?
Хто і за що Благодатним назвав
Це кладовище скорботне?
Бачив я: тліло на кожній стіні
Мертве лахміття плакатів.
Може б воно підказало мені,
Що ж там було благодаттю?
Хто відповість? Тільки в чорні степи
Вітер безрідний женеться,
Тільки змія виповзає, шипить
З черепа спецпоселенця...
Не за кулацтво - за те що хохли,
Їх позганяли, як звірів,
В чорних, брудних ешелонах везли
До благодатних сибірів.
Чорні землянки між вию вовків,
Чорним оточені степом,
Там для мільйонів моїх земляків
Стали і дахом, і склепом.
Там - від хвороб помирали сини,
Там - панувало прокляття,
Там - може вмерти нарешті, для них
Те і було благодаттю?
Хто відповість? Тільки в чорних степах
Трави ховають руїни,
Тільки блукають там докір і жах
Вбитих синів України.
А в Україні не вмерли сини
Тих, хто звелів убивати.
Наше майбутнє ще й досі для них -
Мертве село Благодатне!
П.С. Знайшов цей вірш серед своїх паперів. Років йому і років. Прочитав останні рядки - нічого в Україні не змінилося...
Виповзли темні руїни.
"Їхати швидше!- сказав комісар -
Не зупиняти машини!"
Глина фонтанами била з-під шин.
Кинулись тіні тікати.
"Селище привидів - мовив один -
Мертве село Благодатне..."
Вили мотори. Полів чорнота
Знов оточила колону...
Не кілометри позаду - літа,
Та не забути до скону,
Як за вікном пробігали хатин
Чорні покинуті очі,
Згорблені тіні, могильні хрести -
Вісники вічної ночі...
Хто і коли це село збудував,
І оточив його дротом?
Хто і за що Благодатним назвав
Це кладовище скорботне?
Бачив я: тліло на кожній стіні
Мертве лахміття плакатів.
Може б воно підказало мені,
Що ж там було благодаттю?
Хто відповість? Тільки в чорні степи
Вітер безрідний женеться,
Тільки змія виповзає, шипить
З черепа спецпоселенця...
Не за кулацтво - за те що хохли,
Їх позганяли, як звірів,
В чорних, брудних ешелонах везли
До благодатних сибірів.
Чорні землянки між вию вовків,
Чорним оточені степом,
Там для мільйонів моїх земляків
Стали і дахом, і склепом.
Там - від хвороб помирали сини,
Там - панувало прокляття,
Там - може вмерти нарешті, для них
Те і було благодаттю?
Хто відповість? Тільки в чорних степах
Трави ховають руїни,
Тільки блукають там докір і жах
Вбитих синів України.
А в Україні не вмерли сини
Тих, хто звелів убивати.
Наше майбутнє ще й досі для них -
Мертве село Благодатне!
П.С. Знайшов цей вірш серед своїх паперів. Років йому і років. Прочитав останні рядки - нічого в Україні не змінилося...
13
Коментарі
Гість: ТарасЧупринка
16.02.13, 05:55
Так мабуть прийшла пора вбивцям оплатити рахунки і проценти також потрібно повернути!!!
VChmyriov
26.02.13, 07:30
Що тут скажеш, дуже сильно написано. І кіно не треба знімати, все так наочно.Дякую!
VChmyriov
36.02.13, 07:31
Якби такі вірші могли натурально стріляти у ворогів!
Офели
46.02.13, 19:38Відповідь на 3 від VChmyriov
Цікаво,хто ж автор?
Font
57.02.13, 00:33Відповідь на 4 від Офели
Цей вірш мій. Перший його варіант був написаний десь у році 83-му, коли я служив у СА. Але він дуже відрізнявся від цієї версії. Ритміка була зовсім іншою. Тут подано вже перероблений вірш. Десь на початку 2000-х одна моя знайома відібрала дещо з моїх віршів, коли їхала до Києва на зустріч з одним з наших політичних діячів патріотичного спрямування. На її прохання я дещо підправив і цей вірш. Повернулася вона, і каже: "Сказали мені, що зараз не до віршів. Вибори треба вигравати!" Ну от з тої пори і лежали ті вірші як подалі, аж поки позавчора я не витяг їх на світ Божий, коли перебирав папери.
gatyla
67.02.13, 19:32
Зійшло сонце; Україна
Де палала, тліла,
А де шляхта, запершися
У будинках, мліла.
Скрізь по селах шибениці;
Навішано трупу —
Тілько старших, а так шляхта —
Купою на купі.
На улицях, на розпуттях
Собаки, ворони
Гризуть шляхту, клюють очі;
Ніхто не боронить.
Та й нікому: осталися
Діти та собаки —
Жінки навіть з рогачами
Пішли в гайдамаки.
Отаке-то було лихо
По всій Україні!
Гірше пекла... А за віщо,
За що люде гинуть?
Того ж батька, такі ж діти —
Жити б та брататься.
Ні, не вміли, не хотіли,
Треба роз’єднаться!
Треба крові, брата крові,
Бо заздро, що в брата
Є в коморі і на дворі,
І весело в хаті!
«Уб’єм брата! Спалим хату!» —
Сказали, і сталось.
Все б, здається; ні, на кару
Сироти остались.
В сльозах росли та й виросли;
Замучені руки
Розв’язались — і кров за кров,
І муки за муки!
Офели
710.02.13, 19:33Відповідь на 5 від Font
От і добре, що витягнув, мені дуже сподобався
. Здувай пил з інших і публікуй, а може і нові є?
Font
810.02.13, 21:22Відповідь на 7 від Офели
Щиро дякую за добре слово!
Коли щось пролежало деякий час "під пилом", то воно якось по іншому читається. Мабуть не все варто виносити на світ Божий, хоч колись і здавалося, що варто. Дещо треба підправити. Будуть ще вірші, будуть.
Офели
912.02.13, 08:51Відповідь на 8 від Font
Ви абсолютно праві!!!
Під пилом і я раптом люблю щось знаходити,але те що треба ще клопітливо допрацювати своє творіння - це точно,і треба обов’язково робити це зусілля над собою.
Натхнення Вам!
ЯКриворожанка
1011.03.13, 09:49