Про «спільну колиску», «старшого» та «менших» братів

За часів тоталітарного комуністичного режиму особливого поширення в суспільстві набула версія про Київську Русь як колиску трьох братніх народів — російського, українського та білоруського. Ця версія стала частиною офіційної ідеології щодо розуміння історичного процесу виникнення східнослов'янських народностей та їхніх мов.Фальшивість і неспроможність цього «вчення» очевидні,бо воно не витримує навіть елементарної критики й суперечить здоровому глуздові. Образ «спільної колиски» невдалий уже хоч би тому, що ніхто з нормальних людей не покладе в одну колиску аж трьох дітей. Крім того, ці діти мали б бути близнюками, а, за офіційною ідеологією, російський брат проголошувався старшим, який разом з двома молодшими чомусь опинився в одній колисці. Але чи є він старшим братом насправді? Звернімося до історичних фактів.

Як було вже сказано, слов'яни у Східній Європі спочатку заселяли лише територію в межах сучасного українського Полісся та Лісостепу. Це — східна частина давньої прабатьківщини слов'ян, у межах якоїіз середини І тис. н. е. почав формуватися український етнос. Оскільки цю територію після розпаду праслов'янської етномовної спільності і далі заселяли близькі, але все ж таки різні групи слов'янських племен — більш численні склавини й менша група антів — прото українська територія була не однорідна і так само, як наприкінці першої половини І тис. н. е., виразно ділилася на два етнографічно і, вірогідно, діалектно відмінні масиви: північний і південний.

Північний масив, що охоплював Полісся, Волинь, Наддністрянщину і Прикарпаття, у загальних рисах співвідносився з територією розселення давніх склавинів. Про них розповідав у VI ст. готський історик Йордан. Нащадками склавинів були численні племена, що згодом об'єдналися в племінні союзи дулібів, волинян, деревлян, дреговичів, північних полян і частково — сіверян. Північний діалектний масив став у майбутньому основою північного наріччя української мови. 

Південний протоукраїнський етномовний масив сформувався на початку VI ст. н. е. в лісостепах Середньої Наддніпрянщини, включаючи й середні течії Сули, Псла та Ворскли, а також у Надпоріжжі, по Дніпру між Тясмином і Россю та в Прутсько-Дністровськомумежиріччі. Його еквівалентом в археології вважається пеньківська культура. Вона проіснувала від VI до другої половини VII ст. н. е. Ареалпеньківської культури чітко збігається з територією розселення антів, прояких повідомляють Йордан та Прокопій Кессарійський.

У південному діалектному ареалі, на основі якого згодом сформувалося південно-західне наріччя, виникла переважна більшість фонетичних рис, характерних лише для української мови.

Нащадки антів і склавинів на кінець VII ст. піднялися до перед державного рівня організації суспільства. Утворювані в цей час союзи племен спочатку були, очевидно, тимчасовими конгломератами різних племен або союзами дружинників різних племен під час військових походів, але з часом створювалися дедалі стабільніші союзи сусідніх племен, які поступово перетворювалися на феодальні князівства. Коли ці князівства увійшли до складу Київської Русі, повного й остаточного злиття колишніх союзів племен в один етнос не сталося, бо люди були міцно прив'язані до своєї землі традиціями предків і послідовно зберігали свої етнічні й діалектні особливості.Взаємозв'язки і взаємовпливи в той час відбувалися на реґіональному рівні, в першу чергу між сусідами. Тому поряд з консолідацією всієї держави значно інтенсивніше відбувалося реґіональне об'єднання окремих її частин: відокремлених лісами й болотами Наддністрянщини, Полісся, Прикарпаття й Волині;полоцько-смоленського реґіону; Псковсько-Новгородської землі, а згодом — і Ростово-Суздальської.

Таким чином, виникнення окремих східнослов'янських народностей, зокрема й української, відбувалося не внаслідок поділу так званої давньоруської народності на три частини, а шляхом консолідації кількох суміжних і близько споріднених груп східнослов'янських територіально-племіннихоб'єднань у компактні культурно-етнографічні масиви. У ході дальшої консолідації вони поступово переросли в українську, російську та білоруську народності. Однак консолідація східнослов'янських територіально-племінних об'єднань відбувалася не синхронно. Як свідчать археологічні джерела, різниця в матеріальній і духовній культурах між окремими пра українськими племінними союзами Півдня почала зникати ще в перед державний період у VIII—IX ст., і вXI—XII ст. Культура цих племен уже становила відносно монолітну цілісність. На відміну від неї, літописні племена лісової Півночі Східної Європи зберігали свою етнокультурну своєрідність аж до розпаду Київської Русі у XII ст. Отже,етнічні процеси на півдні Русі, який перебував ближче до візантійських центрів цивілізації і зазнавав їхніх впливів, розвивалися швидше, ніж на півночі. Через це формування українського етносу відбулося раніше, ніж у білорусів та росіян 37.

 37 Залізняк    Л. Відсклавинів до української нації. — С. 101.

Московський цар — глава колишнього Північно-Східного улусу Золотої Орди — з розпадом імперії Чінгісхана сприймався і московитами, ітатарами як законний спадкоємець монголо-татарської держави. На думку М.Трубецького, «Московська держава виникла завдяки татарському ігу. Російський цар був спадкоємцем монгольського хана. Повалення татарського іга звелося до заміни татарського хана православним царем і до перенесення ханської ставки до Москви.Навіть  персонально значний відсоток бояр та інших служилих людей московського царя становили представники татарської знаті. Російська державність... походила від татарської, і навряд чи мають рацію ті історики, які заплющують очі на цю обставину або намагаються применшити її значення»42.

Московські князі та інша знать охоче родичалися з татарськими вельможами, вважаючи за честь брати собі за жінок якщо не родичок ханів, то в крайньому разі знатних дівиць з Орди43.

 42 Трубецкой Н.С. К проблеме русского самопознания. – [Б.м.], 1927. – С.49.

Становлення російського етносу відбувалося далеко від Києва й усієї первісної Русі — Середньої Наддніпрянщини і не має до неї жодного стосунку.

Багато етнічний склад населення і своєрідність історичного процесу, що протягом значного часу тривав в умовах монголо-татарського ярма, спричинилися до того, що формування російської народності розтягнулося більше ніж на три століття (друга половина XII —кінець XV ст.) і пройшло декілька етапів. Поступово зростала територія держави, відбувався довготривалий процес формування російської мови,змінювалися духовні пріоритети і культура загалом, а все це формувало й нову ментальність усієї народності. Ця ментальність була досить своєрідною порівняно зі світосприйняттям південних русинів-українців. Росіяни в епоху Івана Грозного вже були мало чим схожі на росіян часів Андрія Боголюбського.

Характерною особливістю процесу формування російської народності було те, що в неї влився великий струмінь фінно-угорської і частково балтійської крові. Історичну роль фінно-угорського субстрату у формуванні антропологічного типу російського народу та деяких особливостей його мови й етнографічних рис визнають і самі російські дослідники (М. Покровський, В.Алексеев, Т. Алексеева, Є. Горюнова, Г. Дебець, М. Левін, Т. Трофимова та ін.).

Хронологія братерства.

1686 р. — Ліквідація автономії української церкви,незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні надцерквою, освітою і культурою. 

1687 р. — Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»).

1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха. 

1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» — книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я.Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньоюукраїнською літературною мовою. 

1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки. 

1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців — 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).

1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві. 

1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими,«дабы... особливого наречия в оных не было».

1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні. 

1729 р. — Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки. 

1764 р. — Інструкція Катерини II князю О.В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.

1764 р., 10 листопада — Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління. 

1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.

1775 р., 3 серпня — Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи и причисления оной к Малороссийской губернии» тапро закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1783 р., 3 травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні. 

1784 р. —   Русифікація початкової освіти в Україні. 

1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість «чистого российского языка» в Київській академії.

1800 р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко. 

1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.

1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».

1847 р., березень—квітень — Розгром «Товариства св.Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови,літератури та культури.

1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що булорівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).

1862 р. — Закриття українських недільних і без платнихшкіл для дорослих.

1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Роси П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).

1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.

1876 р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.

1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ нароз'яснення Емського указу всім губернаторам Росії.

1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідейукраїнською мовою.

1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).

1888 р. — Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.

1899, 1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.

1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр.української літератури, репресії проти діячів української культури.

1908 р. — Указ сенату Російської імперії про«шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызватьпоследствия, угрожающие спокойствию и безопасности».

1910 р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення«инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо отпреследуемых ими целей».

1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.

1914 p.— Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта»,зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

1918 р., 7 січня — Наступ більшовицьких військ під проводом В. Антонова-Овсієнка на Лівобережжя й Південну Україну.

1918 р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національно свідомими київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній борні).

1918 р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.

1919 р., травень—червень — Окупація Східної і Південної України військами А. Денікіна.

1919 р., 31 серпня — Захоплення Києва денікінцями.

1919 р., жовтень — Армія А. Денікіна зайняла Правобережну Україну.

1919 р., 7 листопада — Початок третього наступу більшовиків на Україну (до середини лютого 1920 р. вони витиснули війська А.Денікіна з України).

1919 р., 16 грудня — Більшовики втретє захопили Київ.

1920 р., 26 травня — Контрнаступ більшовиків на Україну (12 червня вони зайняли Київ, у липні— серпні — майже всі українські землі, за винятком Галичини).

1921 р., серпень — Більшовики розгромили загони Н.Махна.

1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщинні.

1921—1923 рр. — Голод у степових районах України,спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі,унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.

1926 р., 25 травня      Вбивство С. Петлюри в Парижі.

1929 р., вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки Визволення України (СВУ) та Спілки Української Молоді (СУМ).

1929—1930 рр. — Перша фаза колективізації й«розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.

1930 р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор уКиєві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М. Борецького та інших церковних діячів.

1930 р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).

1930 р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів українського політичного і культурного життя) в Галичині.Нищення українських культурних установ, кооперативів, масові арешти.

1931 р., лютий — Арешти колишніх діячів УНР (В.Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.).

1931 р., лютий Депортація М. Грушевського до Москви.

1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.

1932 р., 7 серпня — Ухвалення ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР закону «Про охорону соціалістичної власності», який за «присвоєння»селянами навіть жмені колгоспного зерна карав розстрілом або концтабором.

1933 р., 13 травня — Самогубство М. Хвильового якпротест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.

1933 р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника,доведеного до відчаю більшовицькою владою.

Кінець 1932 — весна 1933 року — Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.

1933 р. —  Погром українців на Кубані.

1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.

1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.

1934 р., 13—15 грудня — У зв'язку з убивством С.Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких —письменники Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І.Крушельницький та ін.

1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).

1937 р., 30 серпня - Самогубство голови уряду УРСР П.Любченка.

1937 р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У. 

1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту). 

1938 р. — Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».

1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України. 

1938 р., 23 травня — Вбивство Є. Коновальця більшовицьким агентом у Роттердамі. 

1938 р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня. 

1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів ДКВСпроти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.

1941 р., січень      «Процес 59» членів ОУН у Львові.

1941 р., кінець липня — серпень — Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в'язнів, що перебували у в'язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного,Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких — українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін.Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В. Свідзінський, І. Юхименко, А.Кримський, К. Студинський, П. Франко та ін.).

1941 р.,  30 серпня —Вбивство в Житомирі провідних членів ОУН О. Сеника та М. Сціборського.

1944—1955 рр. — Каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і депортовано до Сибіру понад 200 тис.осіб із західних областей України.

1945 р., Ув'язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й. Сліпим.

1946 р., 8—10 березня — Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.

1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.

1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець»(ця постанова була згодом підтверджена XVI з'їздом КП(б)У 25—26 січня 1949 р.).

1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»).

1947 р., 3 березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів,звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».

1949 р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її XVI з'їзду 25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22175 її членів).

1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві.

1950 р.,. 5 березня — У сутичці із загонами МВД білям. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка (Р. Шухевич).

1951 р., 2 липня — По громні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький»О. Корнійчука і В. Василевської).

1954 р., 23—26 березня — XVIII з'їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис.осіб).

1954 р., 7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.

1957—1961 рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР,ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів,семінарій).

1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС«Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти»,на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р.,спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).

1959 р., 15 жовтня — Убивство С. Бандери агентом КДББ. Сташинським.

1961 р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вірун таін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук'яненкадо смертної кари.

1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС їїXXII з'їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.

1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.

1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.

1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»).

1965 р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С.Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).

1967 р., З серпня — Арешт В: Чорновола (був засуджений на 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму).

1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.

1969 р., червень — Лист українських політичних в'язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук'яненка) до Комісії охорони прав людини вООН про отруювання політв'язнів.

1970 р., січень — Судовий процес проти І.Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка — ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації.

1970 р., 28 листопада — Трагічна смерть (убивство)української художниці А. Горської у Василькові на Київщині.

1971 р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам'ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт.

1971 р., 17 червня — Помер у таборі Дубровлагу український політичний в'язень М. Сорока.

1971 р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.

1972 р., січень—травень — Друга велика хвиля арештівв Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В.Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом — патріархВолодимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.].

1972 р., травень — Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрівКПУ.1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М.Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня — 1 липня і вирок М. Руденкові 7років ув'язнення та 5 років заслання й О. Тихому відповідно 10 та 5 років.

1977 р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М. Матусевича іМ. Мариновича (засуджені 23—30 березня 1978 р. на 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання).

1977 р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук'яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув'язнення і 5 років заслання).

1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загально освітніх школах республіки» (посилення русифікації).

1979 р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальнихстроків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райониРосії).

1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.

1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцієюнових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.

1980 р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко.

1981 р. — Арешт українських політичних діячів С.Набоки, Л. Мілявського, Л. Лохвицької.

1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерстваосвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загально освітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.

1984 р. — Померли в таборах О. Тихий, Ю. Литвин, В.Марченко.

1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В. Стус.

1986 р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду.

1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР.

1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.

Півторак Григорій Петрович — член-кореспондент Національної Академії наук України, доктор філологічних наук, професор, зав. Відділу загально славістичної проблематики і східнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. За освітою історик і філолог. Автор понад 150 друкованих праць з проблем етногенезу слов'ян, історії й діалектології східнослов'янських мов, етимології,білорусистики, культури мови, у тому числі 5-ти монографій. Один з авторів«Етимологічного словника української мови» в семи томах (написав близько 3500 етимологічних статей). Рецензії на його праці друкували часописи Білорусі,Болгарії, Чехії, США. Учасник багатьох всеукраїнських і міжнародних наукових конференцій, симпозіумів, конґресів. Лауреат премії ім. І. Франка НАН України(за цикл праць з етногенезу східних слов'ян, 1995). Працював також у галузі літературознавства, публіцистики і художнього перекладу.

Завантажити книгу 

Походження українців, росіян, білорусівта їхніх мов

http://www.ex.ua/view/18050371?r=28731,23778