Один парафіянин, який раніше щонеділі брав участь у літургії, перестав ходити до церкви. Минав час, чоловік не з'являвся в церкві, і священник вирішив навідатися до нього. Двері в його будинок були відчинені, і священник зайшов до оселі. Колишній парафіянин сидів сам-однісінький перед каміном. Побачивши священника, він кивнув йому головою, привітавшись, і жестом запросив сісти. Зручно примостившись, священник розглядав полум'я, що гарно вигравало у каміні. Чоловіки мовчали. За кілька хвилин священник зненацька підвівся, взяв щипці, схопив ними палахкотливу головешку і відклав її убік, далеко від вогню. Опісля сів знову. Мовчанка тривала. Самотня головешка перестала палати і тільки ледве червоніла, а згодом зовсім охолола і почорніла. Священник знову встав, узяв щипці і поклав охололу головешку назад у вогнище. За мить вона запалала так само, як і решта. Відклавши щипці, священник мовчки попрямував до виходу, і коли дійшов до порогу, почув:
-Дякую за відвідини і проповідь. Цієї неділі я обов'язково прийду.
(с)

Подружился стог сена со спичкой.

            - Не пара она тебе! – говорили ему все. – Держись от нее подальше, а то – далеко ль до беды?

            Но он и слушать никого не хотел. Весь день любовался своей подругой. И даже ночью пожелал ее видеть.

            Не смогла отказать ему спичка и чиркнула собою о камень…

            Пришли утром люди, глядят - от стога лишь темный круг на лугу. А от спички и вовсе ничего не осталось!

Одного разу лісоруб рубав над річкою дерево і зронив у неї сокиру. Заплакав він з горя, але йому об'явився Господь і спитав:
-Чому ти плачеш?
-Як же мені не плакати, коли я зронив сокиру в річку і не можу більше заробляти на хліб для своєї сім'ї.
Тоді дістав Господь з річки золоту сокиру і спитав:
-Це твоя сокира?
-Ні, це не моя сокира,-відповів лісоруб.
Господь дістав з річки срібну сокиру і спитав:
-Може це твоя сокира?
-Ні, і це не моя сокира,-відповів лісоруб.
Врешті Господь дістав з річки залізну сокиру.
-Так, це моя сокира,-зрадів лісоруб.
-Бачу, що ти чесна людина і виконуєш мої заповіді,-сказав Господь,-тому бери собі у віддяку всі три сокири.
Так жив собі лісоруб у гаразді. Але тут, на лихо, впала у річку його жінка. Він знову гірко заплакав.
-Чому ти плачеш?-запитав Господь.
-Як же мені не плакати, коли в річку впала моя жінка.
Тоді дістав Господь з річки королеву краси і спитав:
-Це твоя жінка?
-Так, це моя жінка,-радісно відповів лісоруб.
Господь розсердився:
-Ти ж збрехав мені, чи не так?
-Бачиш, Господи,-відповів лісоруб,-сталося маленьке непорозуміння. Якби я відповів, що це не моя жінка, то ти дістав би з річки другу красуню, а я знову сказав би, що це не моя жінка. Опісля ти дістав би мою жінку, і якби я сказав, що це вона і є моя дружина, ти віддав би мені всіх трьох, і що би я мав з ними робити?

Хай би що ми не казали, але Господь дивиться просто в серце. Ми не встигнемо і помислити, а Він вже знає наміри нашого серця. Його годі обдурити.
(с)

Пожалела однажды болезнь людей и перестала их мучить.

            Хорошо людям стало жить: легко, свободно, просторно! От их радости болезнь и сама исцелилась!

            Только через какое-то время смотрит болезнь и видит: что-то не то стало с людьми. Тех, кого она собою смиряла, возгордились. Кого от бед и опасных увлечений ограждала – словно в водоворот в них бросились. А у тех, кто временными страданиями прежние грехи искупал, после жизни - вечные болезни могли начаться!

            И так огорчилась от того, что наделала по неразумной своей доброте болезнь, что опять заболела.

            А следом за нею – и люди.

            И слава Богу!

Один скульптор виготовив прекрасну статую Христа, але хтось із його знайомих, розглядаючи її, зауважив:
-Не розумію я вашої скульптури. Знаю, що ви майстер своєї.справи, але ця скульптура недоладна і непропорційна. Хіба ви цього не помічаєте?
-Ви не бачите її так, як я,-відповів митець.-Бачите, біля підніжжя є місце? Якщо ви станете там на коліна, і звідтіля глянете на скульптуру, то побачите все у правильних пропорціях.
Коли знайомий, стоячи навколішки, глянув на скульптуру знизу вгору, вона відкрилася йому зовсім по-інакшому.

Скульптор зображав Христа таким, яким бачив Його у молитві
(с)