Вічність

Одного дня до зайнятої прасуванням жінки похилого віку прийшов янгол смерти й сказав:
-Ходімо!
Жінка відповіла:
-Добре, але дозволь мені закінчити прасувати цю білизну. Хто зробить це за мене? А після цього мушу ще приготувати обід; моя дочка працює допізна, тож, повернувшись утомлена додому, захоче їсти. Розумієш?
Почувши це, янгол пішов.
Через деякий час, однак, повернувся. Запитав жінку, чи тепер уже готова покинути дім?
-Уже час, ходімо!-промовив до неї.
Жінка відповіла:
-Сьогодні моя черга відвідувати мешканців будинку спокійно старості. Там на мене чекає щонайменше десять осіб, про яких забули їхні родини. Хіба ж я можу просто так узяти й покинути їх?
Янгол і цього разу пішов ні з чим.
Пізніше повернувся і сказав:
-Уже час, ідемо.
Жінка відповіла:
--Так, маєш рацію,але хто забере мого внука з дитячого садочка, якщо мене не стане?
Янгол зітхнув:
-Згода, почекаю, поки твій онук не зможе сам ходити до школи.
Минуло ще кілька років. Жінка почувалася дуже втомленою й часто хворіла. Сидячи в кріслі, думала: "От тепер візит янгол був би доречним. Після довгих років праці чудово було б потрапити до Божого дому"
Янгол прийшов.
Жінка запитала:
-Чи тепер віднесено мене в обійми Господа Бога?
Янгол відповів:
-А як ти думаєш,де ти була весь цей час?

Смерть-це ніщо:
я просто перейшов до сусідньої кімнати.
Я й далі залишаються собою
Ти теж завжди будеш собою.
Ким були ми один для одного досі,
тими й залишимося назавжди.
Називає мене так,
як завжди називав.
Розмовляй зі мною так,
як завжди розмовляв.
Не вдавався до іншого тону.
Не роби ні сумної, ні урочистої міни.
Сміюся далі з того,
з чого ми сміялися разом.
Молися. Усміхайся.

Бруно Ферреро