24 січня. Справжній рай

Одного разу йшов дорогою чоловік з конем і псом. Коли минали вони велетенське дерево, потрапила в нього блискавка й спопелила їх усіх. Однак чоловік не відразу усвідомив, що пішов зі світу (часом небіжчикам треба трохи часу, щоб усвідомити переміну свого стану.)
Дорога була довга і вела догори, сонце пекло безжально, і всі троє потомилися від спеки і спраги. Аж ось за поворотом виросла перед ними велична мармурова брама, а за нею площа, брукована чистим золотом. Посередині стояв водограй з холодною і чистою водою. Мандрівник попростував до вартового, що стояв на вході.
-Добридень! Як зветься це чудове місце?
-Це рай.
-Як чудово, що дійшли ми до раю, дуже вже хочемо пити.
-Можеш зайти і пити досхочу.
-Але ж мій кінь і пес також мучаться від спраги.
-Дуже шкода,-відповів вартовий.-Але тварин сюди не пускають.
Мандрівник засмутився, але сам пити не став, подякував вартовому і попрямував далі. Після довгої дороги вгору дійшли вони до селища, до якого вела небрукована дорога, обсаджена деревами. Під одним з них лежав чоловік і, мабуть, спав.
-Добридень,-привітався мандрівник.
Той мовчки кивнув головою, привітавшись.
-Я, мій кінь і пес вмираємо від спраги.
-Он за тими каменями є джерело. Пийте скільки душа забажає.
Мандрівник, кінь і пес пішли до джерелі і втамували спрагу. Згодом мандрівник повернувся, щоб подякувати.
-Приходьте, будемо раді бачити вас,-відповів той.
-А не скажеш, як зветься це місце?
-Рай.
-Рай? А вартовий біля мармурової брами сказав нам, що рай там.
-Ні, там не рай. Там-пекло.
-Чому ж ви не заборонили їм називатися чужим іменем?-дненацька розгубився мандрівник.-Ці неправдиві відомості можуть спричинити страшенну плутанину!
-Аж ніяк. Насправді вони роблять нам чималу послугу. Там зостаються всі, хто здатний зрадити найкращих друзів.
(с)