Шахи у Львові - 1
- 11.11.16, 20:22
№14, липень 2016
Шаховий Львів
Львів здавна вважається шаховою столицею України. Він дав світові 44 гросмейстери – більш ніж будь-яке інше місто країни. Вихованці знаменитої львівської шахової школи брали участь у матчах претендентів на звання чемпіона світу, захищали честь національної збірної, здобували гучні перемоги в престижних міжнародних змаганнях.
Понад чверть століття лідером українських шахістів залишається львів’янин Василь Іванчук. І останніми роками, у складні й драматичні для України часи, місто Лева зберегло свій шаховий статус. Торік Марія Музичук виборола звання чемпіонки світу, а цьогоріч саме у Львові вперше в Україні відбувся матч за жіночу світову шахову корону. Звідки починаються витоки шахових традицій Львова, як вдалося зберегти їх попри всі сучасні виклики й негаразди? З нагоди започаткованого кілька років тому Дня шахів України поговорімо про це докладніше.
Кава в інтелектуальному інтер’єрі
Сьогодні у Львові в кав’ярнях сидять за столиками відвідувачі не лише за горнятком кави, а за планшетом, ноутбуком, смартфоном, електронною книгою. Здається, аромат кави проникає навіть у соцмережі, так природно поєдналися віртуальний і кавовий простори. А якщо подумки перенестися на терени Львова середини ХІХ століття, коли про електронні носії й гадки не мали, то й тоді в кав’ярнях не лише пили каву — на столиках ще стояли шахівниці, своєрідні «плати» інтелектуальної гри. Для гравців-інтелектуалів уже тоді шахи стали частиною їхнього духовного життя. І не тільки їхнього. За шаховими баталіями спостерігали численні відвідувачі, з-поміж яких були поважні й знані мешканці міста — дворяни, банкіри, адвокати, промисловці, професори, намісники.
Таким своєрідним шаховим клубом у Львові свого часу стало «Кафе Мюллера», згодом центр гри перебрався до «Віденської кав’ярні», де шахістам навіть відвели окреме приміщення. Цей привілей вони дістали завдяки одному з найактивніших тогочасних гравців — правнику Олександру Лоріа, що був зятем власника кав’ярні.
У різні роки найпопулярнішими шаховими кав’ярнями були: «Американська» на початку вулиці Січових Стрільців, «Авеню» на площі Міцкевича (нині — ресторан «Спліт»), «Рома» (проспект Шевченка, 25), «Севілья» (Пекарська, 2), «Рітц» (нині — «Українські страви» на розі вулиць Костюшка та Січових Стрільців) і низка інших. Власники кав’ярень усіляко заохочували гравців, бо за ними приходило чимало уболівальників. Коли ж приїздили знаменитості й тут влаштовували матчі та сеанси одночасної гри, прибутки закладу значно збільшувалися.
Від клубу до світового визнання
Львівський журналіст Іван Яремко, який досліджує шахову історію Львова вже 40 років, поділився з журналістом «Віча» своїми знахідками й спостереженнями.
—У листопаді 1894 року у Львові заснували Львівський шаховий клуб, який розмістився у приміщенні «Гранд-Отелю» і налічував 45 членів. Вони обрали своїм головою графа Михайла Мйончинського. Клуб одразу ж влаштував перший чемпіонат міста за участю восьми найкращих шахістів. Переможцем став Ігнаци Попєль (1863–1941), який потім багато років був одним із провідних шахістів міста й успішно виступав на великих міжнародних турнірах у Європі.
Трохи згодом за ініціативою професорів та активних студентів Львівського університету й «Політехніки» шахи поширилися у студентському середовищі, з якого вийшло чимало майстрів.
Перша світова війна зашкодила розвиткові шахів, але вже у двадцяті роки їхня популярність у Львові набула нової сили. 1922 року відновив діяльність Львівський шаховий клуб, 1926 року створили Товариство українських шахістів, шаховий клуб «Гетьман» та інші клубні заклади, що брали участь у популярних командних чемпіонатах міста. Почали виходити й спеціалізовані видання: «Шаховий місячник», «Шахи», «Шахіст». Велику роль у популяризації шахів відіграли запрошення видатних гросмейстерів — чемпіона світу Олександра Алехіна, претендентів на світову шахову корону Акіби Рубінштейна, Рудольфа Шпільмана, Борислава Костіча, з якими львів’яни дістали можливість позмагатися в сеансах одночасної гри. І в ті роки шахові поєдинки зазвичай проходили за столиками кав’ярень.
Найкращі львівські шахісти у складі збірної Польщі успішно виступали на Всесвітніх шахових олімпіадах, зокрема Генрик Фрідман здобув «бронзу» (1935), а Ксавери Сулік — «срібло» (1939). Також з-поміж українських шахістів помітні здобутки мав Стефан Попель, котрий після другої Світової війни став триразовим чемпіоном Парижа й перемагав на турнірах у США, — розповів Іван Яремко.
Перемога «Шахового Коника»
30-ті роки минулого століття у кав’ярні «Рітц» та поруч у готелі «Народний» на Костюшка (нині — управління митниці) збиралися переважно українські шахісти, а в «Ромі» — поляки. Тут вирували пристрасті, за партіями відомих маестро спостерігали десятки прихильників, а багатші з них потім пригощали все шахове товариство смачною вечерею. Про запеклий поєдинок на десяти дошках між українською та польською командами у приміщенні кав’ярні «Рітц», який українці виграли (6:4), збереглися спогади очевидців.
Львів'янин Євген Чучман, активний діяч спортивного руху, який багато років входив до складу керівництва спортивного товариства «Україна», а після війни став головою однойменного товариства в канадському Торонто, так описав шахове життя Львова після Першої світової війни:
«…Багато української молоді, яка студіювала за кордоном, вернулася додому не тільки з новими знаннями, але також з новими ідеями й потребами духовної розваги. У той час появилося багато молодих шахових талантів, які згодом засяяли повним світлом на світовому небосхилі,
як-от професор Стефан Попель — неодноразовий чемпіон післявоєнного Парижа, а потім переможець турнірів в Америці. Славу українському імені на Австралійському континенті ширив Ярослав Шевчик, рівно ж Мирослав Турянський вибився на одне з передових місць в Америці. До таких шахових талантів належав також Лев Туркевич. Щоб дати змогу згаданим талантам виявити себе, зайшла потреба створити самостійний український клуб шахістів… у домівці Союзу українських купців і промисловців на Підвальній, було схвалено стaтут товариства під назвою «Шаховий Коник», а мене обрано його головою.
Урешті настала пора зміряти свої сили з чужими шахістами, а то й одразу з найсильнішими, що належали до «Львовскєго клюбу шахістув» (ЛКШ), до якого входили переважно поляки і жиди. (…)
До змагання з ЛКШ наш «Шаховий Коник» розпочав дуже солідну підготовку. Відбувалися постійні товариські тренінги між собою. Найбільш завзято тренувалися кандидати на першу дошку — Стефан Попель і Лев Туркевич».
«Обираючи, кого з них поставити на першу дошку проти майстра Генрика Фрідмана, скористалися порадою духовного провідника Михайла Присташа, котрий вважав, що, попри високий клас гри Попеля, краще поставити Туркевича, бо той «добрий імпровізатор, ніякої школи не признає — він сам для себе школа» і першими ходами «геть зіб’є Фрідмана з пантелику, так що той не не буде знати, з ким має до діла, чи з геніяльним ляїком, чи з геніяльним майстром». Так і зробили. Розрахунки українців справдилися, бо Лев Туркевич таки грав нешаблонно і зумів подолати Генрика Фрідмана — члена збірної Польщі, бронзового призера Всесвітньої шахової oлімпіади 1935 року.
Аристократи гри
До них належать диригент, композитор Лев Туркевич і професор франко-латинської філології Стефан Попель. Обидва вони захоплювалися шахами з дитинства, здобули добру освіту у вищих закладах Львова, Брюсселя, Відня, Парижа. Обидва походили зі священицьких родин: Туркевич замолоду мешкав при соборі Юра, де служив його дід, а Попель був приватним секретарем митрополита Шептицького.
Лев Туркевич рано проявив музичні й математичні здібності. Обрав за фах перше, писав музичні твори, керував українськими хорами, працював у Львівському оперному театрі диригентом. Поміж цією творчою роботою забігав до кав’ярні зіграти кілька партій. Емоційний, дотепний і непередбачуваний у грі, він легко здобував перемоги. Коли студіював математику у Відні, грав у шахи в знаменитій кав’ярні «Централь».
Стефан Попель був секретарем українського шахового товариства «Шаховий Коник», у 1926 році став одним із засновників Товариства українських шахістів, а також лідером цієї команди в усіх регіональних змаганнях. Зважаючи на те, що він магістр франко-латинскої філології Львівського університету та магістр юриспруденції, його запрошували до збірної Львова для участі в командних чемпіонатах Польщі. І це було надзвичайним винятком, бо поляки дуже рідко пропонували українцям місце у своїй команді. Також він популяризував шахи серед української громади, часто виступаючи із сеансами одночасної гри в різних куточках Галичини.
Обидва українці-інтелектуали Попель і Туркевич вперше познайомилися із «совєтами» у 1939 році, а тому після війни, не маючи жодних ілюзій щодо своїх перспектив, емігрували спочатку до Європи, а згодом опинилися в Канаді. Вони й там не забували про шахи. Шахісти СТ «Україна» 1957 року здобули командну першість Торонто й привернули до себе увагу шахових кіл Канади.
Попель, переїхавши до США, став чемпіоном у кількох американських штатах, переміг у турнірі українців Америки і Канади 1969 року. В чемпіонаті США 1956 року розділив
4-те – 8-ме місця, зігравши з майбутнім чемпіоном світу Робертом Фішером унічию. В університеті Фарго, крім основного курсу «французька література», вів курс шахового мистецтва. Його останнім турніром стала першість американських українців у 1986 році. А через рік на 80-му році життя Стефан Попель помер.
Лев Туркевич прожив значно менше, у 60 років його спіткала невиліковна хвороба. Обидва поховані далеко від рідного Львова, однак на батьківщині їх імена не забуто. Встановлено пам’ятні меморіальні дошки, відбуваються шахові турніри для вшанування їхньої пам’яті.
(далі буде)
Шаховий Львів
Львів здавна вважається шаховою столицею України. Він дав світові 44 гросмейстери – більш ніж будь-яке інше місто країни. Вихованці знаменитої львівської шахової школи брали участь у матчах претендентів на звання чемпіона світу, захищали честь національної збірної, здобували гучні перемоги в престижних міжнародних змаганнях.
Понад чверть століття лідером українських шахістів залишається львів’янин Василь Іванчук. І останніми роками, у складні й драматичні для України часи, місто Лева зберегло свій шаховий статус. Торік Марія Музичук виборола звання чемпіонки світу, а цьогоріч саме у Львові вперше в Україні відбувся матч за жіночу світову шахову корону. Звідки починаються витоки шахових традицій Львова, як вдалося зберегти їх попри всі сучасні виклики й негаразди? З нагоди започаткованого кілька років тому Дня шахів України поговорімо про це докладніше.
Кава в інтелектуальному інтер’єрі
Сьогодні у Львові в кав’ярнях сидять за столиками відвідувачі не лише за горнятком кави, а за планшетом, ноутбуком, смартфоном, електронною книгою. Здається, аромат кави проникає навіть у соцмережі, так природно поєдналися віртуальний і кавовий простори. А якщо подумки перенестися на терени Львова середини ХІХ століття, коли про електронні носії й гадки не мали, то й тоді в кав’ярнях не лише пили каву — на столиках ще стояли шахівниці, своєрідні «плати» інтелектуальної гри. Для гравців-інтелектуалів уже тоді шахи стали частиною їхнього духовного життя. І не тільки їхнього. За шаховими баталіями спостерігали численні відвідувачі, з-поміж яких були поважні й знані мешканці міста — дворяни, банкіри, адвокати, промисловці, професори, намісники.
Таким своєрідним шаховим клубом у Львові свого часу стало «Кафе Мюллера», згодом центр гри перебрався до «Віденської кав’ярні», де шахістам навіть відвели окреме приміщення. Цей привілей вони дістали завдяки одному з найактивніших тогочасних гравців — правнику Олександру Лоріа, що був зятем власника кав’ярні.
У різні роки найпопулярнішими шаховими кав’ярнями були: «Американська» на початку вулиці Січових Стрільців, «Авеню» на площі Міцкевича (нині — ресторан «Спліт»), «Рома» (проспект Шевченка, 25), «Севілья» (Пекарська, 2), «Рітц» (нині — «Українські страви» на розі вулиць Костюшка та Січових Стрільців) і низка інших. Власники кав’ярень усіляко заохочували гравців, бо за ними приходило чимало уболівальників. Коли ж приїздили знаменитості й тут влаштовували матчі та сеанси одночасної гри, прибутки закладу значно збільшувалися.
Від клубу до світового визнання
Львівський журналіст Іван Яремко, який досліджує шахову історію Львова вже 40 років, поділився з журналістом «Віча» своїми знахідками й спостереженнями.
—У листопаді 1894 року у Львові заснували Львівський шаховий клуб, який розмістився у приміщенні «Гранд-Отелю» і налічував 45 членів. Вони обрали своїм головою графа Михайла Мйончинського. Клуб одразу ж влаштував перший чемпіонат міста за участю восьми найкращих шахістів. Переможцем став Ігнаци Попєль (1863–1941), який потім багато років був одним із провідних шахістів міста й успішно виступав на великих міжнародних турнірах у Європі.
Трохи згодом за ініціативою професорів та активних студентів Львівського університету й «Політехніки» шахи поширилися у студентському середовищі, з якого вийшло чимало майстрів.
Перша світова війна зашкодила розвиткові шахів, але вже у двадцяті роки їхня популярність у Львові набула нової сили. 1922 року відновив діяльність Львівський шаховий клуб, 1926 року створили Товариство українських шахістів, шаховий клуб «Гетьман» та інші клубні заклади, що брали участь у популярних командних чемпіонатах міста. Почали виходити й спеціалізовані видання: «Шаховий місячник», «Шахи», «Шахіст». Велику роль у популяризації шахів відіграли запрошення видатних гросмейстерів — чемпіона світу Олександра Алехіна, претендентів на світову шахову корону Акіби Рубінштейна, Рудольфа Шпільмана, Борислава Костіча, з якими львів’яни дістали можливість позмагатися в сеансах одночасної гри. І в ті роки шахові поєдинки зазвичай проходили за столиками кав’ярень.
Найкращі львівські шахісти у складі збірної Польщі успішно виступали на Всесвітніх шахових олімпіадах, зокрема Генрик Фрідман здобув «бронзу» (1935), а Ксавери Сулік — «срібло» (1939). Також з-поміж українських шахістів помітні здобутки мав Стефан Попель, котрий після другої Світової війни став триразовим чемпіоном Парижа й перемагав на турнірах у США, — розповів Іван Яремко.
Перемога «Шахового Коника»
30-ті роки минулого століття у кав’ярні «Рітц» та поруч у готелі «Народний» на Костюшка (нині — управління митниці) збиралися переважно українські шахісти, а в «Ромі» — поляки. Тут вирували пристрасті, за партіями відомих маестро спостерігали десятки прихильників, а багатші з них потім пригощали все шахове товариство смачною вечерею. Про запеклий поєдинок на десяти дошках між українською та польською командами у приміщенні кав’ярні «Рітц», який українці виграли (6:4), збереглися спогади очевидців.
Львів'янин Євген Чучман, активний діяч спортивного руху, який багато років входив до складу керівництва спортивного товариства «Україна», а після війни став головою однойменного товариства в канадському Торонто, так описав шахове життя Львова після Першої світової війни:
«…Багато української молоді, яка студіювала за кордоном, вернулася додому не тільки з новими знаннями, але також з новими ідеями й потребами духовної розваги. У той час появилося багато молодих шахових талантів, які згодом засяяли повним світлом на світовому небосхилі,
як-от професор Стефан Попель — неодноразовий чемпіон післявоєнного Парижа, а потім переможець турнірів в Америці. Славу українському імені на Австралійському континенті ширив Ярослав Шевчик, рівно ж Мирослав Турянський вибився на одне з передових місць в Америці. До таких шахових талантів належав також Лев Туркевич. Щоб дати змогу згаданим талантам виявити себе, зайшла потреба створити самостійний український клуб шахістів… у домівці Союзу українських купців і промисловців на Підвальній, було схвалено стaтут товариства під назвою «Шаховий Коник», а мене обрано його головою.
Урешті настала пора зміряти свої сили з чужими шахістами, а то й одразу з найсильнішими, що належали до «Львовскєго клюбу шахістув» (ЛКШ), до якого входили переважно поляки і жиди. (…)
До змагання з ЛКШ наш «Шаховий Коник» розпочав дуже солідну підготовку. Відбувалися постійні товариські тренінги між собою. Найбільш завзято тренувалися кандидати на першу дошку — Стефан Попель і Лев Туркевич».
«Обираючи, кого з них поставити на першу дошку проти майстра Генрика Фрідмана, скористалися порадою духовного провідника Михайла Присташа, котрий вважав, що, попри високий клас гри Попеля, краще поставити Туркевича, бо той «добрий імпровізатор, ніякої школи не признає — він сам для себе школа» і першими ходами «геть зіб’є Фрідмана з пантелику, так що той не не буде знати, з ким має до діла, чи з геніяльним ляїком, чи з геніяльним майстром». Так і зробили. Розрахунки українців справдилися, бо Лев Туркевич таки грав нешаблонно і зумів подолати Генрика Фрідмана — члена збірної Польщі, бронзового призера Всесвітньої шахової oлімпіади 1935 року.
Аристократи гри
До них належать диригент, композитор Лев Туркевич і професор франко-латинської філології Стефан Попель. Обидва вони захоплювалися шахами з дитинства, здобули добру освіту у вищих закладах Львова, Брюсселя, Відня, Парижа. Обидва походили зі священицьких родин: Туркевич замолоду мешкав при соборі Юра, де служив його дід, а Попель був приватним секретарем митрополита Шептицького.
Лев Туркевич рано проявив музичні й математичні здібності. Обрав за фах перше, писав музичні твори, керував українськими хорами, працював у Львівському оперному театрі диригентом. Поміж цією творчою роботою забігав до кав’ярні зіграти кілька партій. Емоційний, дотепний і непередбачуваний у грі, він легко здобував перемоги. Коли студіював математику у Відні, грав у шахи в знаменитій кав’ярні «Централь».
Стефан Попель був секретарем українського шахового товариства «Шаховий Коник», у 1926 році став одним із засновників Товариства українських шахістів, а також лідером цієї команди в усіх регіональних змаганнях. Зважаючи на те, що він магістр франко-латинскої філології Львівського університету та магістр юриспруденції, його запрошували до збірної Львова для участі в командних чемпіонатах Польщі. І це було надзвичайним винятком, бо поляки дуже рідко пропонували українцям місце у своїй команді. Також він популяризував шахи серед української громади, часто виступаючи із сеансами одночасної гри в різних куточках Галичини.
Обидва українці-інтелектуали Попель і Туркевич вперше познайомилися із «совєтами» у 1939 році, а тому після війни, не маючи жодних ілюзій щодо своїх перспектив, емігрували спочатку до Європи, а згодом опинилися в Канаді. Вони й там не забували про шахи. Шахісти СТ «Україна» 1957 року здобули командну першість Торонто й привернули до себе увагу шахових кіл Канади.
Попель, переїхавши до США, став чемпіоном у кількох американських штатах, переміг у турнірі українців Америки і Канади 1969 року. В чемпіонаті США 1956 року розділив
4-те – 8-ме місця, зігравши з майбутнім чемпіоном світу Робертом Фішером унічию. В університеті Фарго, крім основного курсу «французька література», вів курс шахового мистецтва. Його останнім турніром стала першість американських українців у 1986 році. А через рік на 80-му році життя Стефан Попель помер.
Лев Туркевич прожив значно менше, у 60 років його спіткала невиліковна хвороба. Обидва поховані далеко від рідного Львова, однак на батьківщині їх імена не забуто. Встановлено пам’ятні меморіальні дошки, відбуваються шахові турніри для вшанування їхньої пам’яті.
(далі буде)
0
