Василь Триліс

...в умовах сучасного надзвичайно технологічного і тому дуже затишного, а проте вкрай паразитичного суспільства ілюзія розвивається й набуває всіх ознак патологічної впевненості. Зіткнувшись із якоюсь природною проблемою, сьогоднішні люди й гадки не мають вирішувати її природними способами, а відразу вдаються до своїх улюблених технологій – механічних, аграрно-промислових, електричних, хімічних, атомних, ядерних… що там далі?

Ой світе ясний, світе прекрасний,

Як на тобі тяжко жити,

А іще тяжче молодесенькій –

Не нажившись умирати.

Народна пісня

1. Філософська преамбула


Кожній людині зокрема і всім людям разом справді важко жити на світі. Всі спроби заперечити це виявляються або шарлатанством, або страусячим небажанням дивитися правді в вічі. Але я не пам’ятаю, щоб хтось серйозно й переконливо пояснив причини цього трохи дивного феномену. Невже таки людина не створена для щастя, як ото птиця для польоту?

Давайте припустимо, що людина створена саме для щастя, але здійсненню цієї функції щось перешкоджає. Що? Зокрема, що заважає Українцям бути щасливими? Вороги? Паразити? Ой, куме, не смішіть. Без ворогів і паразитів ніщо на цій планеті довго не живе. А Українці живуть уже багато тисяч літ. То що ж їх (і не тільки їх) тримає в такому нещасті?

Я пропоную свою відповідь. Вона має ощасливити все людство. Якщо цього не станеться, значить моя відповідь хибна (то тоді я сподіваюсь від когось почути, де моя хиба)… або ж хибним є наше припущення, і мав рацію Будда («Життя – це страждання»), і людина створена для страждань, і нема чого й на що нарікати.

Отже, моя відповідь така: важко жити на світі тому, що люди а) не розуміють Законів Природи; б) не поважають Законів Природи. Можна зауважити, що ця відповідь ні до чого: знати, а тим більш розуміти всі Закони Природи неможливо, а в такому разі який сенс їх поважати?

Що ж, я тоді відповім, що неможливо знати всіх вовків у лісі; проте кожен із нас, опинившись самотою в тій частині лісу, де, кажуть, є вовки, сповнюється до них найщирішої поваги, навіть не бачивши жодного в вічі. А от на Хрещатику людина про вовків навіть не згадує. Так само, опинившись на цьому світі, та ще в теплому, впорядкованому суспільстві, людина дуже мало переймається законами Природи , бо, закутана в свій пластиковий комфорт, не розуміє їхнього справжнього значення та авторитету. Так можна сидіти в затишній хаті й не тільки не боятися, але навіть не згадувати ні про холод надворі, ні про вовків у лісі.

Помилка поглиблюється ще й тим, що закони Природи, на відміну від вовків, не агресивні й не хижі. Природа не нападає, не карає і навіть не борониться від свого кривдника. Щоб одержати ґулю на лобі, людина сама має врізати головою об одвірок або певним особливим чином наступити на граблі. Оця неагресивність і безборонність Природи породжує в людей непошану до Її законів, ілюзію безвідповідальності й безкарності. Далі, в умовах сучасного надзвичайно технологічного і тому дуже затишного, а проте вкрай паразитичного суспільства ілюзія розвивається й набуває всіх ознак патологічної впевненості. Зіткнувшись із якоюсь природною проблемою, сьогоднішні люди й гадки не мають вирішувати її природними способами, а відразу вдаються до своїх улюблених технологій – механічних, аграрно-промислових, електричних, хімічних, атомних, ядерних… що там далі?

Про те, що там далі, більшість людей ніколи не задумується. Впевненість роду людського у всесиллі вчених, у невичерпності технічного прогресу, у доброті й щедрості Природи-Всесвіту воістину схожа на впевненість маленької дитини в безмежних можливостях тата й мами. Що ж, поки дитина маленька, ті можливості справді перевершують усі її сподівання. Але доводиться швидко рости. Не рости не можна.

Не може не рости й людство. І доросло воно до того, що всьому сущому на Землі і самим людям стає тісно. Тісно, брудно, холодно й голодно. Безстороння, безжалісна, аморальна й безсовісна наука фізика формулює один із фундаментальних Законів Природи в такий спосіб: всяка жива система може існувати тільки за рахунок руйнування зовнішнього світу – інших складних систем – і споживання енергії від зовнішніх джерел. Як же гарно вирішила цю проблему – проблему існування – земна біосфера! За кілька мільярдів літ еволюції вона так геніально структурувалася в своїй неосяжній складності й незбагненній простоті рішень, що навіть я, глибоко віруючий атеїст, схиляюсь перед нею як перед Богом. Ні, я вірю, я твердо переконаний, що ніякого бога не існує – ні як істоти, ні як вищої сили, ні навіть як моральної категорії; але в Природі, особливо в Живій Природі, а тим більше в Людській Природі, стільки непостижимої мудрості, що кожна людина мусить благоговіти перед чудом життя. Це чудо – Природа, Життя, Людина – єдине, що варто назвати Богом; але попи узурпували поняття Бога, перетворивши його на щось трансцендентне, недосяжне і принципово незбагненне (хоча не соромляться нам про нього щось розказувати). Нехай залишиться на їхній совісті претензія на роль посередників між людьми й Незбагненним, а я буду собі благоговіти перед Природою, в якій немає нічого трансцендентного, яка нічого від мене не приховує, нічого мені не нав’язує, не карає й не милує, але я вже й сам розумію свою й свого розуму мізерність перед Нею.

А все ж таки спільними зусиллями люди зрозуміли багато чого, і отой згаданий вище Закон – у тому числі. І як Життя примудрилося існувати – ніби всупереч цьому законові? Ні, звичайно, на те він і Закон Природи, щоб ніколи не бути порушеним. Серед найповнішого хаосу, і саме завдяки хаосу, у Всесвіті хаотично й безупинно виникають острівці порядку – а значить є принципова можливість утворення й підтримання – завдяки руйнуванню таких зародків порядку – ще більш упорядкованих структур, і для цього не потрібен Творець (та й хто б його створив?), бо утворення вищого порядку можуть виникати так само випадково, хаотично, як і первинні; а зважаючи на безконечність простору й часу (хоча для таких подій досить і просто великого відрізку), вони не можуть не виникати. Ще, правда, для цього потрібне джерело енергії – і воно є! Це наше любе, оспіване всіма дітьми Сонце.

Оце й уся філософія виникнення життя. У неосяжному часо-просторі, очевидно, не можуть не з’являтися структури настільки складні, що виділяються серед інших здатністю навчатись. Сучасна фізика саме це й називає виникненням живої системи. Здатність навчатися – це здатність змінювати свою структуру (а значить і діяльність, функцію) під дією зовнішніх чинників. Якщо внаслідок таких змін система зміцнюється й поліпшується, а її діяльність посилюється, значить навчання йде успішно, система розвивається. Неважко здогадатися, що не розвиватись ніяка жива система не може, бо швидко загине. Та навіть коли розвивається, це ще не гарантує їй виживання.

Оце й уся принципова фізика (тобто природа) життя. Принципи, як бачите, дуже прості. А от життя – складне. І воно все на світі так: в основі складнющих речей лежать прості принципи.

Немецкий автор «Истории Украины» писал ещё в 1796 г.: «Как это произошло, что эти гордые, свободные казаки оказались в московском ярме? Каким образом Московия смогла набросить кандалы на казаков, нация, которая была устрашением Турции, Польши и самой же Московии? Как это случилось, что место свободно избранного занял московский губернатор?» (J.C.Engel, “Geschihte der Ukraine”).

Историки отвечают: миролюбивая Украина была окружена со всех четырёх сторон народами-агрессорами. На юге – азиаты турки, на востоке – азиаты татары, с севера – азиаты московиты, с запада – воинственные германцы, потеснившие поляков, а те, в свою очередь, теснили украинцев. Румынов выталкивали на восток угры. Миролюбивая Украина – это остров среди вражеского моря, со всех сторон нет естественных границ – всюду открытая степь. Не удалось Украине создать союз ни с одним из соседей против другого соседа, поскольку все они желали захватить как можно больше плодородной украинской земли. Это доказали все попытки таких союзов. Так объясняют отсутствие украинской государственности сторонники материалистической философии.

Сторонники же идеалистической философии, украинские националисты вопрошают: а каким образом крошечная по сравнению с Украиной Англия не только не потеряла свою государственную независимость, но и основала Британскую империю на пяти континентах? Ведь английские острова тоже открыты для агрессоров со всех сторон. А почему от империи Чингисхана остались лишь мизерные остатки крымских волжских татар? Ведь ту империю не уничтожила другая, более сильная. А какая сила создала из слабосильного городка громадную Римскую империю? И какая сила разрушила её? А откуда дикий, крошечный финно-угорский народишко черпал силы, чтобы преобразовать своё неказистое Суздальское княжество в империю, занимавшую одну шестую часть суши? Какою силой этот маленький народишко поработил более многочисленные и развитые Золоту Орду, Украину, Польшу, а затем и пол-Европы?

Чтобы живое существо не погибло в борьбе за существование, Бог-творец дал ему инстинкт самосохранения. Этот инстинкт властно требует от человека верить в свою силу, в свою победу, в своё высшее предназначение. Нет в свете народа или даже племени, которое не имело бы национальной гордости. Если нет никаких оснований для таковой, инстинкт самосохранения приказывает выдумать подобные основания. В фольклоре народ сохраняет собственный исторический опыт, свою философию жизни, завещание следующим поколениям. Элита, правящая верхушка анализирует всё это и синтезирует в короткой, но всеобъемлющей формуле-итоге. Этот итог становится национальной доктриной.

Такая доктрина всегда указывает нации направление её развития. В ней нация высказывает ЦЕЛЬ своего существования, своё предназначение в мире. Так национальная доктрина приобретает силу догмы. А каждая догма имеет свою силу и основана на ВЕРЕ в неё. На вере, а не на убеждениях!

Подчеркнём: каждая национальная доктрина только тогда имеет огромную силу и жизнеспособность, когда создана самой жизнью, а не кабинетными мечтателями-теоретиками, когда зиждется на нерушимой почве исторического опыта собственной нации, на духовности собственного народа, на жизненной философии собственной нации.

Свою национальную доктрину нельзя позаимствовать у чужеземцев. Когда же теоретики, случалось, совершали это, нация их не воспринимала. Так московская нация не восприняла (ДА И СЕЙЧАС АКТИВНО НЕ ВОСПРИНИМАЕТ) европейские доктрины либерализма, демократизма, а возжелала свою национальную деспотию. Всех, кто предлагал европейские ценности, Московия неизменно вышвыривала из активной общественной жизни (Сперанский, Милюков, Керенский, Гайдар и иже с ними).

Народы, которые свои национальные доктрины вывели из собственного исторического опыта, из собственной духовности, творили историю всего человечества.

Английское “Britania rule the waves” (Британия, правь морями) сотворило Британскую империю на берегах всех океанов. Англичане подарили человечеству механическую машину и показали путь к либерализму – первыми в мире создали парламент.

Немецкое “Deitchland uber Alles” (Германия превыше всего) сотворило такую могущественную материально и духовно державу-нацию, что понадобились усилия всех великих держав, чтобы её укротить. Германия дала миру множество великих учёных, философов, писателей.

Французское “Vive la France” (Да здравствует Франция) неоднократно спасало французский народ от порабощения соседями. Франция создал едва ли не лучшую в мире литературу, подарила миру прогрессивные идеи свободы и прав человека, повела человечество по пути народовластия и демократизма.

«Американская мечта» направила все силы американцев на создание новой цивилизации, и за пару столетий тамошние степи и девственные леса превратились в самую богатую, самую свободную, а теперь и в самую могущественную в мире державу.

Московское «Москва-Третий Рим» привело московскую нацию к пику её исторической славы – созданию СССР.

Украинское «З Києва піде світло Христове» создало самую развитую в культурном отношении и самую могущественную на то время Киевскую Русь, которая спасла европейскую цивилизацию и культуру от уничтожения азиатскими ордами, понесла свет Христа к берегам Ледовитого и Тихого океана. Призыв запорожского казачества “За веру, свободу и честь” несколько столетий спасал европейскую культуру от уничтожения современными варварами – московитами. От украинской легенды об апостоле Христа Андрре Первозванном происходит беспримерная национальная доктрина Тараса Шевченко “Бог і Україна, Бог і Народ”. Именно она должна стать общенациональной доктриной сегодняшней Украины.

Московский историк утверждает: «1169 г. следует считать годом рождения Московской державы. В тот год князь Андрей Боголюбский разрушил Киев и основал новую столицу Владимир и новое великое княжество – Суздальское. В личности А.Боголюбского московиты впервые выступают на историческую арену» (В.Ключевский, «Курс русской истории». Этот же факт признаёт М.Покровский. Категорически не согласны с таким утверждением Н.Карамзин, В.Татищев, С.Соловьёв, Д.Иловайский и практически все историки советского периода.

Захватчики всех времён всегда стремились оправдаться некими высокими идеалами, им не хватало лишь права меча, и они искали санкции высшего судии: Бога, справедливости и пр. Так возникло МЕССИАНСТВО народов-агрессоров.

Идейное обоснование под свою агрессивность московиты начали подводить с момента зарождения собственного государства. Тогда, в XII в., в Вышгородском монастыре (под Киевом) хранился чудотворный образ Божьей Матери, привезённый некогда из Византии. Предание об этом образе гласило, что там, где он есть – будет стоять столица великой державы. Русы забрали её из Царьграда – и Византия пала под ударами турок. Привезли этот образ в Киев – и он стал столицей великой державы. В XII-XVII вв. люди свято верили в правдивость легенд, преданий, пророчеств. Поэтому Вышгородский образ стал палладиумом (святым покровителем державы). А.Боголюбский вывез этот образ из Вышгорода в столицу своего княжества Владимир на Клязьме (позже его перенесли в Москву). Московиты перенарекли его в «Владимирскую Богоматерь».

Таким образом, ВЕЛИЧАЙШАЯ СВЯТЫНЯ СОВРЕМЕННОЙ МОСКОВИИ – ВОРОВАННАЯ УКРАИНСКАЯ РЕЛИКВИЯ.

Множество наций искали способ усилить веру в свои силы, чувствовать национальную гордость, которая произрастает из воинских побед и достижений культуры нации. Национальную гордость творят великие личности (вожди, герои, писатели, деятели искусства, учёные, философы), лелеявшие культуру и историю нации. Европе, в частности Украине, есть чем гордиться, потому что она развивает свою культуру более 5 тысяч лет в постоянных взаимосвязях с наидревнейшими культурами Малой Азии, Египта, Индии, Китая.

Обособленная от всего цивилизованного мира Московия начала развивать свою культуру 700-800 лет назад силами украинцев и немцев. Науку московиты начали развивать в XVI-XVII вв., а литературный язык только в XIX в. – опять таки прежде всего усилиями не-московитов. Псковский монах Филофей позаимствовал с Балкан идею «третьего Рима» и создал в 1524 г. московский миф «Москва – Третий Рим», который вошёл в плоть и в кровь всего московского народа, стал его глубокой верой в мессианское предназначение Московии, тем творческим духом, который творил саму московскую историю (А.Оглоблин, «Московская теория Третьего Рима в XVI-XVII вв.”). До татарского периода Московии, и какое-то время после него, Московия состояла из нескольких фактически самостоятельных княжеств, включая республику Великого Новгорода.

“Культурная жизнь Великого Новгорода была связана с культурой Кивской Руси и её Русько-Литовского потомка. Потому не удивительно, что даже когда Москва завоевала и разрушила в 1478 г. Великий Новгород, политически побеждённый город был аж до середины XVI в. очагом культуры всей Московии. В Великом Новгороде существовала тогда группа европейски образованных учёных во главе с архиепископом Геннадием Гонзовым. К этой группе принадлежал учёный монах Филофей из Пскова. Этот кружок знал о европейской идее 3-го Рима. Филофей был едва ли не самым умным и образованным в тогдашнем новгородско-псковском обществе. Летописец XVI в. пишет о нём, как о большой духовной, моральной и умственной силе и авторитете» (А.Оглоблин, «Московская теория Третьего Рима в XVI-XVII вв.”). Именно тогда в 1510 г. Московия захватила Псков и уничтожила его вольности, вывезла в Московию тысячи псковских известных деятелей и послала во Псков своих управителей. Филофей был псковским патриотом и увидел, что Москва становится столицей нового государства, а Псков и Новгород обречены исторической судьбой. Идея “исторической судьбы” (провиденциализма) была той основой философского мировоззрения Европы, люди свято верили в Божье предопределение существования людей и государств. Значит, и Филофей верил, что упадок Рима и Константинополя, возвышение Москвы наперёд определены Богом. Так псковский патриот и славянин Филофей, имевший все причины ненавидеть азиатскую Москву, поверил в её историчесую миссию. Это вера привела его к переносу балканской идеи “третьего Рима” на Москву в виде известного аформизма: “Два убо Рима падоша, а третий стоит, а четвёртому не быти” (В.Малинин, “Старец Филофей и его послания”).

Филофей провозгласил свою идею в послании 1504 г. в послании к великому князю Ивану III, а окончательно сформулировал в 1524 г. Московский митрополит, новгородец Макарий несколько лет втолковывал Ивану и его боярам значение этой идеи для государства. Московкая держава и церковь утвердили её только в 1859 г. в “Уложоной грамоте” об основании Московского патриархата. Кстати, Московская церковь (на 460 ЛЕТ МОЛОЖЕ КИЕВСКОЙ) объявила сама себя матерью Украинской. При Борисе Годунове московиты уже официально указывали: “В Богохранимом царствующем граде, в Третьем Риме”.

В XII-XVIII вв. нацию отождествляли с государством, а государство с монархом (династией). Следовательно, чтобы доказать право Москвы на наследие Рима, необходимо было доказать родство московских князей с римскими императорами или правителями Византии. Этим и занимались Филофей и Макарий в 1543-1563 гг. Оба помнили, что московские князья происходят из Рюриковичей (вымер в Московии в 1598 г.), а киевские князья породнились со всеми европейскими династиями, в т.ч. и с византийскими. Освящение через Киев отбрасывало Москву на четвёртое место (Рим-Константинополь-Киев-Москва). Да и сами московиты признавали Киев «матерью городов русских». Значит, Киев становился «третьим Римом», а Москва – разве что четвёртым…Московия лихорадочно выискивала способ избавиться от киевского старшинства. Именно тогда Ватикан искал силу, которая помогла бы ему привести Византию под его власть, и ему было всё равно, кто это будет. Турецкий султан отказался перейти в христианскую веру, а Москва откликнулась на предложение Ватикана поженить Ивана III и племянницу византийского императора Зою Палеолог. При этом Ватикан планировал с помощью Московии освободить Константинополь от турок и признать верховенство Ватикана над Московской церковью. Московия пообещала это сделать, но ОБМАНУЛА, зато максимально использовала подаренную католиками возможность возвыситься. Породнившись с византийским кесарем напрямую (а не через Киев), Иван III немедленно начал называть себя также кесарем, вернее «цесарем» или попросту «царём» (видимо, потому, что уже тогда даже двусложные слова давались московитам с трудом). Иван IV уже повелел записать в державные законы новый титул. И пошло-поехало: «Брак с Софией Палеолог (окрестили Зою по-своему, по-московски, не подошло греческое крещение-то) сделал Ивана III наследником прав византийских императоров, а православная московская держава – после завоевания Византии турками – стала вождём и основой всего православного мира и всего славянства» (БСЭ).

НО турки захватили Константинополь в 1453 г. Следовательно, Византии УЖЕ НЕ БЫЛО за 19 лет до брака Зои-Софии, а сами Палеологи обитали ... в Риме. Даже теоретически Зоя не имела ни малейших прав на наследование престола, поскольку их унаследовал брат последнего византийского императора Константина – Фома Палеолог, у которого было два сына и две дочери. Но по династическим правилам Византии престол могли унаследовать ТОЛЬКО МУЖЧИНЫ. Так что Зоя не имела бы этих прав даже после смерти братьев.

Старший сын Фомы Мануил перешёл в магометанство. Младший сын Андрей мечтал о вызволении Константинополя, но не имел для этого надлежащей силы, потому искал покупателя на свои императорские наследственные права. Дважды предлагал это сделать московитам, по одному разу – в 1494 французскому императору Карлу VIII (который Андрею ничем не помог) и в 1502 испанскому королю Фердинанду Католику.

Просрали шматок чорноморського шельфу і кричать: "Україна перемогла".

Сьогодні був на майдані бачив страйк автомобілістів проти підвищення автозборів. А потім у новинах побачив виступ прем"єр-міністра, якого на жаль не зняли, і ще раз переконуюся, що наша влада - це розстрільний список. Юля - повія політична і не тільки, прихована жидівка і україножерка - косу відрізать - відьму спалить

«Кольорова» прем’єра Львівська газета "ВИСОКИЙ ЗАМОК" пише:

П’ять відтінків жінки

Фото Андрія КУБ’ЯКА Оксана ЗЬОБРО На сцені Муніципального театру – дослідження психології представниць прекрасної половини людства

Жінка і одноманітність – речі несумісні. У 45 вона вже не така, якою була у 30, а шукати спільні риси у 20-ти і 50-літньої - заняття для інтелектуалів. Та якщо зазирнути глибше, можна помітити не лише спільні спогади та риси, які з часом загримовуються мереживом зморщок, а й усіх цих жінок під маскою одного обличчя. Якою б не стала жінка за 80, вона все одно пам’ятатиме себе у 18, 30, 40... А 20-літня відчуватиме у собі той шлях, який їй доведеться пройти до зрілості і старості. П’ять різних періодів життя однієї і тієї ж жінки ожили на сцені Львівського муніципального театру завдяки режисеру Олексію Кравчуку у виставі “Кольори”. У залі ще не згасло світло, а на сцену по черзі почали виходити - “романтична, наївна” жінка у рожевому, “практично-мрійлива, енергійна” у помаранчевому, “розчарована, зла, цинічна” у червоному, “мудра, терпляча” у фіолетовому. І - у чорному - цю героїню зіграла народна артистка України Жанна Тугай, яка охарактеризувала “свою” жінку як “дуже стару, пихату, ексцентричну, не дай Боже таке в хаті мати”. Актриси складають на сцені пазли спогадів і думок, щоб показати цілісну жінку, яка так багато пережила і відчула. Сприймаючи їх як окремих героїнь, разом із розвитком вистави, розумієш, що це - грані однієї особистості, додаткові відтінки, які допомагають зрозуміти істинний колір жінки. На сцені - чотири крісла, інвалідний візок, зверху - дзеркала, у яких видно фрагменти того, що розігрується знизу, позаду – екран, на якому показують руйнування будинків, мостів, вітряків... Наприкінці вистави ці кадри відмотуються у зворотному напрямку: будинки наново народжуються із попелу... Мелодії танго від 1920-х років до наших днів перетинаються у просторі із співом актрис і тужливими українськими піснями: “Відлітають сірим шнурком журавлі у вирій, кличуть: “Кру, кру, кру, в чужині умру...”, підсилюючи емігрантський мотив п’єси. Гіпервідвертість у виставі граничить із жорстокістю: “Одягни памперс, якщо ти невпевнена в собі”. Розмови про справляння природних потреб, інтимні відвертості наштовхують на думку, що коли жінка так відверто говорить про “це”, то й про все інше вона говорить правду, а значить - її історія не вигадка... Сюжет п’єси дійсно не вигаданий. Її автор, молодий драматург Павло Ар’є (українець, який живе у Німеччині) розповів кореспондентові “ВЗ”: “Жінка у паризькому метро випадково почула, що я розмовляю українською, заговорила зі мною і розповіла свою історію про те, як її сім’ю роз’єднала війна, як її з сестрою вивезли з України працювати в Німеччину, про її перше кохання, першого чоловіка, який її бив, другого, який любив, про дітей, старість, любов до України... Усе це я й переповів у своїй п’єсі. Написав про те, якою є жінка наодинці із собою, про її самокритичність, внутрішній конфлікт, спогади, картання. Досліджуючи її почуття, не боявся помилитися, коли виникали питання - консультувався у мами”. Павло Ар’є вперше побачив виставу під час її прем’єри, приїхавши до Львова з Кельна. Приходити на репетиції йому заборонив режисер Олексій Кравчук. Та драматург часто прилітав до міста Лева, консультував постановників. “Ми багато спілкувалися із Кравчуком про виставу, я розповідав про своє бачення, він мені про своє, – говорить Павло Ар’є. – Врешті п’єса трішки трансформувалася. Один із монологів (про інтимну пригоду з майором) навідріз відмовилася виконувати Жанна Тугай. А оскільки для мене велика честь, що така актриса грає написану мною роль, то дозволив їй переробити текст на свій смак. Почувши сьогодні її монолог, був приголомшений: він нічого не втратив - ані сексуальності, ані відвертості, а лише здобув нові барви. Тепер хочу змінити текст у своїй книжці на вигаданий Жанною Тугай. Звісно, пишучи п’єсу, я по-іншому уявляю її на сцені, але те, що побачив, моментами навіть краще, ніж міг собі уявити. “Кольори” треба дивитися двічі, щоб зануритися і зрозуміти атмосферу вистави, розгадати її внутрішні коди і загадки”.  Кольори можна бобачити ще - 31 січня, а також 15 та 28 лютого.

Вибачте, але заголовок вартий статті...

Метод створення генетично модифікованих організмів (ГМО) полягає в зміні генної структури рослин таким чином, що вони набувають нових властивостей. Наприклад, стають менш вразливими до шкідників чи хвороб. У багатьох випадках відбувається схрещування рослинних сортів з тваринними породами. Наприклад, для створення сорту пшениці, стійкої до засухи, використовують ген скорпіона, а щоб помідори чи вишні набули морозостійкості, їм уводять ген камбали. Печінка щура виробляє багато вітаміну С, тому щурячий ген уживлено в шпинат, щоб у ньому більше продукувалося цього корисного вітаміну. І ніхто не може передбачити напевне, як поведеться пересаджений у іншу культуру ген.

У липні 2008 року одна з соціологічних компаній провела загальнонаціональне телефонне опитування, результати якого показали, що майже 90% українців вважають генетично модифіковані продукти небезпечними для свого здоров’я. 5% респондентів повідомили, що не чули про такі продукти. І лише близько 3% відповіли, що не вважають ГМ-продукти небезпечними. Отже, до словосполучення “генно-модифікований” українці ставляться з острахом. Але, самі того не знаючи, часто вживають трансгенні компоненти разом з популярними напоями, шоколадками, йогуртами й ковбасами.

– Генетично модифіковані інгредієнти зустрічаються в усіх продуктах, які містять соєвий білок, а це і молочні продукти, і кондитерські вироби, і дитяче харчування, і ковбаси, – розповідає УНІАН доцент кафедри біохімії та екології харчових виробництв Національного університету харчових технологій, кандидат біологічних наук Олексій Ситник. – ГМО містять ті продукти, де є кукурудзяний крохмаль. Картопляний крохмаль може походити з генетично модифікованої картоплі. Соєвий лецетин має трансгенне походження.  

– Дивна річ, наш томатний сік має генетично модифікований крохмаль. Мені зовсім незрозуміло, чому він туди додається? – дивується директор Інституту екології людини Михайло Курик. – Усе це позначається на розумовій діяльності, призводить до виродження людини, виродження нації.

Достеменно не відомо, до яких наслідків може призвести ГМО і яким чином ГМ-продукція може вплинути на здоров’я людини. Науковий світ досі не може дійти єдиного висновку.

Українські науковці діляться власним досвідом

Олексій Ситник, доцент кафедри біохімії та екології харчових виробництв Національного університету харчових технологій, кандидат біологічних наук:

Є вірогідні дані про токсичність деяких ліній кукурудзи, сої, картоплі. Інша справа, зараз є тенденція щодо замовчування таких даних. Як тільки з’являються результати незалежного дослідження, одразу йдуть спростування з боку комісії, підконтрольної біотехнологічним компаніям, яким це зовсім не вигідно. А таких результатів достатньо – було проведено понад 30 досліджень.

Є три групи ризиків: харчові, агротехнічні та біологічні. Харчові – коли модифікуються певні групи рослин певними трансгенами. Ці гени часто виглядають як синтез токсичних речовин (наприклад, лектини, які негативно діють на комах). Вони, як правило, спрямовані проти шкідників. Такі речовини апріорі є токсинами. Ці трансгенні токсини можуть бути в підвищених концентраціях, які є шкідливими для організму людини. Ідеться про токсичність і алергенність деяких трансгенних білків, якими модифікуються трансгенні рослини, кукурудза чи соя, скажімо.

Агротехнічні ризики. Трансгенні лінії можуть перезапилюватися з немодифікованими сортами, внаслідок чого з’являються малоцінні, а інколи зовсім шкідливі рослини. Адже посіви знаходяться на недостатній відстані, щоб унеможливити таке перезапилення. Наприклад, відомий випадок, коли трансгенний ріпак з гірчицею перетворився на бур’ян, який вивести практично неможливо. Йде витіснення трансгенними формами природних форм – трансгенна популяція в природі.

Біологічні ризики можуть трапитися через взаємодію між генами. Адже ніхто не знає, чи після штучно вживленого гену не підуть якісь мутації, дестабілізація геному. Був величезний скандал, пов’язаний із французькою програмою з генної терапії, коли на лейкоз захворіло кілька дітей, які були добровольцями в цій програмі. Генетична конструкція, яка вбудовувалася в геном людини, несла вірусний ген, який підсилює ефект даного гену і може підсилити ефект сусіднього гену. Вбудовувалася ця конструкція у дітей біля так званого протионкогену. А цей ген може перетворитися на онкоген, тобто запустити злоякісне переродження клітини і, як наслідок, - онкологічний процес.

В одному з інтерв’ю УНІАН доктор біологічних наук, головний науковий співробітник лабораторії імунології Інституту проблем патології Національно медичного університету ім. О.Богомольця Катерина Гаркава розповідала про дослідження ГМО.

В 1998 році британський учений нерозважливо оголосив по телебаченню про незворотні зміни в організмі щурів, що харчувалися генетично модифікованою картоплею. На нього розпочалися гоніння, згодом звільнили з роботи. 2007 року російський вчений Ірина Єрмакова, що проводила серію експериментів на щурах (які їй не дали закінчити), заявила про тиск на неї та інститут, у якому працює, з боку лобістів ГМО. За її словами, у Російську академію наук звернулися два академіки з вимогою зупинити дослідження, аргументувавши вимогу тим, що на російський ринок іде великий потік трансгенних продуктів, тому не треба "будоражити" людей.

Серії експериментів довели, що в щурів, яких годували ГМ-соєю, понад 59% потомства загинули протягом трьох тижнів, а значна частина живих виявилася удвічі меншими за розмірами та масою тіла, вони були ослаблені та недорозвинені, згодом не давали потомства. При дослідженні внутрішніх органів виявили патологічні зміни в печінці – вона була як решето, та в сіменниках. Єрмакова зізнається, що й сама не очікувала на такі жахливі результати.

Агроном з Інституту картоплярства розповідала про ГМ-картоплю, яка через місяць зберігання перетворилася на жовто-коричневу рідину, схожу на розплавлену пластмасу.

Персі Шмайзер розповідає про ситуацію з ГМО в Канаді:

У 1996 році уряд Канади дозволив використовувати 4 культури з генно-модифікованими організмами: соя, рапс, кукурудза, бавовна. Тоді виробникам сільськогосподарської продукції казали, що це дасть змогу підвищити врожайність, зменшити використання хімічних засобів і отримати більш поживні плоди. Цього не сталося. Після першого року ми побачили, що врожайність знизилася і довелося використовувати набагато більше хімічних засобів захисту (в 3-5 разів).

У ті часи використання ГМ-продуктів було дозволено в трьох країнах: Канаді, США і Аргентині. На сьогодні 92% всіх ГМО виробляється в цих трьох країнах. Ми бачимо негативні наслідки впровадження цих модифікованих рослин. Один з найбільш шкідливих – негативний вплив на аграрне виробництво, довкілля і стан здоров’я. Через перехресне запилювання і через те, що насіння переносилося вітром, фермери, які вели своє господарство на основі органічного агровиробництва і традиційних методів, стикнулися з тим, що всі їх поля були зараженні цим ГМ-насінням. Люди втрачають можливість обирати.

Зараз у Канаді не залишилося чистих форм сої і рапсу, всі вони генетично-модифіковані.

В Канаді ГМО не регулюються законодавчо, не маркують ГМ-продукти. Але народ дуже серйозно налаштований. Ми маємо право знати, що ми їмо і чим годуємо своїх дітей і внуків. Канадський народ зараз наполягає на введенні вимоги маркування продукції ГМО. За попередніми оцінками, 65 видів харчових продуктів, які споживаються в Канаді, в тій чи іншій мірі містять ГМО.

Зараз у Канаді і США вчені занепокоєні тим, що вони втрачають свободу дослідницької роботи, публікації результатів своїх досліджень. Це трапляється, тому що переважно ці дослідницькі заходи фінансуються виробничими компаніями і вони використовують результати дослідження на свою власну користь і не фінансують ті дослідження, які потенційно могли б дати негативні результати щодо їхньої продукції. Вчені вимагають достатнього фінансування від уряду, яке могло б дозволяти проводити незалежні дослідження. Якщо компанія фінансує дослідження і в ході його отримуються негативні результати – вони його припиняють фінансувати і не дозволяють публікувати результати, тому що це їхня власність.

Результати однієї канадської жінки-вченої приголомшили нас: активність сперми у підлітків і молодих людей у порівнянні з минулими роками впала на 50%. Цей результат вона пов’язує зі споживанням нацією ГМО.

Проте полиці українських супермаркетів завалені харчовою продукцією з вмістом ГМО. І головне, що українці, на відміну від європейців, про це не знають. Українська влада чомусь не зацікавлена у маркуванні ГМ-продукції. Щоправда, першого серпня 2007 року Кабмін ввів постанову, де було зазначено, що “ввезення та  реалізація  харчових  продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми в кількості більш як 0,9%, здійснюються за наявності відповідного маркування із зазначенням якісного складу таких продуктів”. Але вже в листопаді 2007 року її було скасовано. Невже наш політикум перебуває під впливом американського лобі, тим самим порушуючи права українців? Адже згідно з законом “Про захист прав споживачів”, українці “мають право на необхідну, доступну,  достовірну  та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця)”. Якщо в продукті є генно-модифіковані конструкції, то люди повинні про це знати і самі робити вибір: безпечно це чи шкідливо.

- Величезне лобі йде через Мінздрав, що дуже неприємно, через Мінагрополітики. Там дуже багато функціонерів, які і не розбираються в цьому і слухають американських представників, які говорять насправді про свій бізнес, а не про науку, - коментує Ситник. - А наука повинна бути без бізнесу. Об’єктивні наукові інтереси підміняються бізнес-інтересами.

Деякі українські чиновники все ж таки переймаються якістю продуктів, які споживають українці. Наприклад, депутати ВР Олег Зарубінський і Олександр Шепелев у вересні 2008 р. підготували проект закону “Про внесення змін до Законів України щодо надання інформації про вміст у продукції генетично модифікованих компонентів”, який передбачає маркування продукції про наявність чи відсутність ГМО і введення штрафу за надання виробниками недостовірної інформації про ГМО в продуктах.

- Деякі наші виробники харчових продуктів і перш за все ті, хто імпортує їх, не чесно ставляться до споживачів, намагаючись приховати наявність цих модифікованих генів, - коментує УНІАН свою позицію Зарубінський. - Бізнес не може бути аморальним. Не можна робити бізнес на здоров’ї людей. Ми повинні думати і про те, який ми спадок передамо наступним поколінням. Споживач має право мати інформацію з приводу вмісту генно-модифікованих організмів в тому чи іншому продукті, як це є в країнах Європейського Союзу. Це дуже жорстка вимога є для всіх продуктів харчування.

Ми звернулися до деяких наших співвітчизників, які тривалий час живуть в Європі і знають про ситуацію з ГМО не з чуток. Виявляється, Європа не тільки відмовляється від ГМО, вона переходить на повністю органічні продукти, які не містять жодної хімії чи якихось додаткових домішок.

Ксенія Тишкевич, науковець. Мешкала у Греції, Франції, зараз оселилася в Великобританії:

- В Греції ми не звертали увагу на ГМО, але треба визнати, що їжа там була несмачна. У Франції ми вперше помітили, що є такі продукти з вмістом ГМО. В Англії зараз не просто відмовляються від генно-модифікованих продуктів, люди не їдять продукти, в яких є хімічні добавки чи пестициди. Зараз на полицях супермаркетів з’являється все більше продукції з написом “Органіка”. Це рис, хліб, джем, молоко. Такі продукти дорожчі, причому на 30-40%, але британці не економлять на їжі. Колосально збільшується обсяг продуктів, вільних від будь-якої хімії. Невеличкі компанії, які займаються виробництвом органічної продукції, дотуються державою і об’єднуються в корпорації. Якщо б цього не було, вони б несли збитки.

Світлана Кобзар, аспірант Кембриджського університету. 4 роки прожила в Америці, вже 6 років мешкає в Великобританії:

В Америці досі існує мода на те, щоб швидко купити їжу і приготувати її у мікрохвильовці. Влада не приділяє уваги (можливо, це пов’язано з бізнесом) тому, що люди їдять. В Британії контраст просто разючий. Здоров’я націй, культура споживання – це предмет піклування уряду і чисельних громадських організацій. Я відслідковую все, що я їм. Їсти здорові харчі стає модним. До ГМО ставляться дуже ворожо.

За матеріалом УНІАН.

Поки що в Україні я особисто зустрічала напис "Не місттить ГМО" лише на цукерках фабрики "Конті". Думаю, виробники (я вже не кажу про споживачів) лише б виграли від подібного маркування, хоч законодавство цього і не зобовязує робити.

  http://www.unian.net/ukr/news/news-296108.html

Україна. Рекомендації Міжнародного валютного фонду Україні також можна вважати досить «успішними». Факти виявляються ще вражаючими, якщо зробити стислий аналіз показників статистичної звітності щодо стану економіки за період 1990-2000 років.
1. Промислове забезпечення сільського господарства. Зменшилося виробництво: тракторів у 26,3 раза; тракторних сівалок у 28,6; рядових жаток у 65,34 кормодробарок у 21,3; автонапувалок для великої рогатої худоби у 26,9; мінеральних добрив у 2,1; хімічних засобів захисту рослин у 45,9 раза.
2. Виробництво автомобілів зменшилося у 6,1 раза; металорізальних верстатів у 28,1; ковальсько-пресових машин у 30,4; вугільних очисних комбайнів у 7,4; рудникових електровозів у 375 разів.
3. Виробництво радіоприймальних пристроїв зменшилося у 21,3 раза; телевізорів у 60,5; магнітофонів у 352; персональних компютерів у 5,1 раза.
4. Виробництво бавовняних тканин зменшилося у 15,3 раза; вовняних тканин в 11,1; лляних тканин у 29,8; шовкових у 41; панчішно-шкарпеткових виробів у 11,1; білизняного трикотажу в 37,3; верхнього трикотажу в 9,9; взуття в 14,6 раза.
5. Зменшилося виробництво м»яса в 6,8 раза; ковбасних виробів у 5,1; тваринного масла в 3,3; борошна в 2,5; продукції з незбирального молока в 9,2; жирних сирів у 2,7; цукру-піску в 3,8; крупів у 3,3; консервів у 3,8 раза.
6. Виробництво препаратів для лікування серцево-судинних захворювань зменшилося у 2,4 раза; протитурбекульощзних препаратів у 5 раз; вітамінних препаратів у 4,3 раза.
     До цього слід додати, що паралельно зі спадом виробництва відбувалося спрощення його структури, тобто почало різко скорочуватися виробництво продукції обробної промисловості та високотехнологічних виробництв у її складі. Ми бачимо, як в Україні здійснюється політика деіндустріалізації, руйнації науково-містких виробництв і відповідальної інфраструктури, підрив основ суверенного існування і шансів на самостійний розвиток. Різко збільшився борг України, який нині становить майже 14 млрд доларів. Газета «Урядовий курєр» (№ 192, 17.10.2002) повідомляє, що «за відносним критерієм у 2001р. рівень бідності в Україні становив 27,2 відсотка, тобто 13,1 млн населення країни не взмозі були підтримувати життєвий стандарт, який домінує в нашому суспільстві…»
Негативні приклади співпраці інших країн з Міжнародним валютним фондом можна продовжувати, проте, мабуть, слід звернутися й до власного, вітчизняного досвіду. Сьогодні, впроваджуючи «демократичні реформи, яким немає альтернативи», ми маємо майже 83 відсотки громадян України, які живуть за межею бідності, а зовнішній борг становить 13,9 млр. Дол. Як писала газета «Київський телеграф» (10-25.02.2001): «Україна стоптала не одну пару взуття, «йдучи назустріч» вимогам МВФ. Може перевзутися?» Напевно, давно слід «взути» українські уряди, які живуть розумом «західних вчителів», і «взути» в постоли, щоб жили власним розумом.

Кілька думок!
Не слід зупинятися на цифрах: достатньо піти до магазину чи на ринок, щоб пересвідчитися, яке «лайно» ВАМ (нам) «парять», починаючи від продуктів харчування, закінчуючи, що там Вам на думку спаде. Наче ми не можемо курудзи чи курей вдосталь виростити.
Не розумію, я таких патріотів, чи дурний чи убогий (емоції), чи не розуміє, щоб добре жив американський фермер, український має бути злиденним жебраком, або взагалі його бути не повинно, конкуренція – ринок!!!
Цікаво: Засуха – кум Кучми – з жінкою (обладміністрація Київської обл.) все сільське господарство Київщини зруйнували. З 1897 року Україна забезпечувала російйську імперію цукром, потім союз, сьогодні імпортують цукрову тростину і все інше. Підприємства цими дядями було попередньо викуплені ( прихватизовані) і здані в металобрухт, якщо буде можливість зроблю фото і викладу те, що залишилося від Григорівського цукрового заводу, як приклад.
«Совхоз Петровський» нашого району був чуть чи не найбільшим в УССР, не лишилося ані чого.
Доки українські підприємства дорізають на металобрухт, ці дяді наживаються на величезному імпорті ЛАЙНА. А всі «недорізані» підприємства, які щось виробляють українське обкладені не посильними податками. Кіоски з лайном «Все по (задаром лайно всього по 5грв.)»
Пан Токар - поважний патріот, он за бібліотеку воює, ну такого я не розумію http://blog.i.ua/community/662/207306/?p=0 Де він там побачив українців? По них усіх «вишка» плаче, за розкрадання і руйнування української економії! «Ринку» захотілося.
Сьогодні така кількість долбойобів розвелася, які про ефективних власників розповідають, ринкову економіку, ринок землі. Був у мене тут спір про доцільність ринку землі.
ЗЕМЛЯ – не повинна бути об"єктом продажу, бо вона не має ціни (вона має вартість). Людина може тільки отримати право володіти своєю ділянкою в селі. Всі інші землі мають належати державі і суспільству вцілому. Якщо фермерство, то механізми користуванням землею, рентна плата, договір про догляд і дбайливе використання .
Хто цього не розуміє! На початку 90-х промисловість поділили – людям ВАУЧЕРИ, АКЦІЇ, ще якихось папірців натикали, чи отримав хтось, хоча б копійку. Зараз тикають свідоцтва на паї, а потім беруть землю в довгострокову аренду, що називаєтсья з кінцями. Народ лишиться з голою дупою – голодранці. Зараз по ТВ часто показють протести людей через землю, та й самі вони на собак перетворюються, в гонитві за наживою, бо можна продавши шмат землі куш зірвати, втрачають всі людські чесноти. Не своє ділять і одні і інші.

"Изображение Иисуса на Туринской плащанице было обнаружено благодаря
ареологу и фотолюбителю Секондо Пио в 1898 году. Он сфотографировал
полотно и, присмотревшись в негативу, был глубоко поражен тем, что на
ней проявлялось позитивное изображение Иисуса, аналогичное изображению
на иконе Хреста-Пантакратора из монастиря Святой Катерины (Синай 550г.)"


І.Каганець назвав її П*ятим елементов - ключем до розгадки існування Ісуса, доповнюючим Євангелія.
І присвятив цьому цілу книгу -"Пшениця без куколю". Давайте ознайомимося з однією главою, і хай кожен для себе - через своє серце, спробує відчути Істину :
 

Якщо ідея істинна, то вона належить всім, хто здатний її осягнути.
Істинна ідея не може бути «новою», оскільки істина не є продуктом
людського розуму. Вона існує незалежно від нас, і все, що ми повинні
зробити — це постаратися зрозуміти її.Рене Генон

Євангеліє (давньогрецькою) — Добра Новина, від арійських
коренів *єв — благий, *ян — новий, *гол — голос, інформація, знання;
звідси Єва — блага, янгол — вісник. Текст Доброї Новини складається з
чотирьох євангелій, тому сукупне Боже послання (Чотириєвангеліє) ми
позначатимемо словом «Євангеліє» з великої літери, а окремі чотири його
складові — словом «євангеліє» з малої літери.

Хрестос , давньогрецькою — Боголюдина.

Ідея написання цієї книги народилася внаслідок ознайомлення з
найновішими результатами дослідження Туринської плащаниці і прагнення
їх раціонального осмислення. Відомостей на цю тему більше ніж достатньо
і в друкованих виданнях, і в інтернет-просторі. Згідно з усталеним
поглядом, обґрунтованим науково і теологічно, Туринська плащаниця є
матеріальним підтвердженням чотирьох канонічних євангелій і джерелом
додаткової інформації, яка доповнює ці євангелія, — сьогодні з цим вже
неможливо сперечатися. Проте якщо ви спробуєте простежити глибші
зв’язки між Чотириєвангелієм і Плащаницею, то постанете перед фактом
великої таємниці, яку можна виразити одним «простим» запитанням:

Навіщо Ісуса Хреста загорнули в Плащаницю?

Дивне запитання! — скажуть нам. Невже не зрозуміло — для ритуального
поховання. В Євангелії чітко сказано, що після смерті Ісуса Хреста його
тіло загорнули в чисте полотно і поклали у нову гробницю, висічену в
скелі Йосипом Ариматейським. Для здійснення ритуалу Никодим приніс
значну кількість — 100 фунтів, тобто понад 30 літрів! — надзвичайно
дорогої запашної рідини з соку смирни і алое, яку зазвичай
використовували для бальзамування. Потім Йосип завалив вхід до гробниці
величезним каменем. А коли Хрестос воскрес, то поховальне полотно
лишилося у гробниці. Послідовники Ісуса Хреста зберегли його до нашого
часу — нині воно всесвітньо відоме як Туринська плащаниця, яка є
об’єктом поклоніння і наукових досліджень. Хіба не так?

Так. За винятком однієї «дрібнички»: ПОХОВАННЯ ЯК ТАКОГО НЕ БУЛО. І не
мало бути. Про це Ісус принаймні 10 разів говорив своїм учням,
наприклад: «І почав навчати їх, що Синові людському треба багато
страждати, і старші, первосвященики та книжники відкинуть Його і Його
уб’ють, і Він по трьох днях воскресне. Він говорив про це відкрито»
(Марко 8.31; Матвій 16.21; Лука 9.22) . Зверніть увагу: Він говорив
учням про своє триденне воскресіння не «між іншим», а цілеспрямовано
НАВЧАВ їх, про що повідомляють всі чотири євангелісти. Іншими словами,
згідно з Господнім планом його перебування у гробниці не могло
перевищувати трьох діб.

— Але ж Його таки поховали у гробниці?

Йосип Ариматейський її спорудив начебто для себе, але зверніть увагу:
«На тому місці, де Його розп’яли, був сад, і в саду — нова гробниця»
(Ів 19.41). Тобто гробниця була поряд з місцем розп’яття — Голготою. А
тепер поміркуйте: хто захоче влаштувати свій посмертний спочинок поряд
з місцем страт і катувань, звідки періодично лунали зойки страждання та
прокляття. Висновок: ця «гробниця», розташована у нетиповому для
поховань місці, була призначена не для поховання, а для зберігання у
недоторканості Ісусового тіла протягом трохи більше однієї доби — від
вечора п’ятниці до недільного ранку.
Ще одна важлива деталь: всі євангелісти звертають увагу на те, що вхід
до «гробниці» закривав незвично великий камінь. У «Кодексі Бези»
(євангельському списку IV ст., що зберігається в Кембриджській
бібліотеці), речення «камінь був відвалений, був бо дуже великий» (Мк
16.4), уточнюється: «Камінь, що його не могли відкотити двадцять
чоловік». За деякими оцінками, він міг важити приблизно 2 тонни. Отже,
випадає так, що без спеціальних технічних засобів «гробницю» неможливо
було відкрити, що є нетиповим для такого роду поховальних споруд.

— Як же тоді Йосип спромігся закрити цим каменем вхід до гробниці?

Дослідники повідомляють, що камінь котився по спеціально зробленому
похилому жолобу. Спочатку він знаходився на підвищенні і фіксувався
клином. Йосип вибив цей клин, камінь під своєю вагою покотився по
кам’яному жолобу і наглухо заблокував вхід.
Як бачимо, конструкція «гробниці» дозволяла легко її закрити, проте
абсолютно не передбачала можливість її наступного відкривання. Така
захищеність «гробниці» потрібна була для гарантованого збереження
Ісусового тіла, адже якби ворогам вдалося його викрасти і розчленувати,
то Воскресіння стало б фізично неможливим. Згаданий «непідйомний»
камінь відкотив воскреслий Хрестос силою своєї віри, спроможної, як Він
казав, пересувати гори (Мт 17.20). До речі, наявність нетипової
гробниці у нетиповому місці додатково свідчить про те, що Воскресіння
було не імпровізацією, а ретельно спланованою акцією.

— Гаразд, гробниця була тимчасовою, але ж ритуальне поховання таки відбулося!

А що ви називаєте ритуальним похованням? Виразні сліди крові на
Туринській плащаниці безперечно свідчать, що тіло не було ні
набальзамоване, ні навіть обмите. Тільки не кажіть, що в учнів не було
часу обмити тіло Господа через наближення юдейської суботи. По-перше,
добре відомо, як Хрестос ставився до суботи — він її демонстративно
ігнорував. По-друге, Йосип і Никодим за бажання могли б обмити тіло за
кілька хвилин.

— Тоді навіщо Никодим приніс так багато бальзамічної рідини?

Дослідження Туринської плащаниці показали, що вона була просякнута
розчином алое і смирни. Велика кількість рідини (нагадаємо — понад 30
літрів) потрібна була саме для того, щоб повністю занурити у неї цю
коштовну льняну тканину площею майже 5 квадратних метрів. Потім
Плащаницю, з якої стікала запашна рідина, поклали на камінь. На одну
половину тканини поклали Ісусове тіло (головою до центру полотна), яке
накрили другою половиною. Погляньте на зображення Плащаниці: на одній
її половині зафіксувалося зображення тіла спереду, на другій — зі
спини.
Ну то як, тепер збагнули, навіщо була потрібна просякнута запашною рідиною Плащаниця?

— Може, щоб якось допомогти Ісусові воскреснути?

Нелогічно. Судіть самі: воскресінню підлягало цілком мертве тіло, до
того ж спотворене жорстоким бичуванням і розп’яттям. Під кінець
римський воїн завдав уже мертвому тілу стандартний «контрольний удар»
через правий бік у серце, щоб гарантувати смерть (Ів 19.34). Очевидним
є те, що після цього Ісусове тіло було абсолютно несумісним із життям,
і цьому твердому фактові не могли зарадити жодні обмивання чи
бальзамування.
Ну добре, ще одна підказка. Церковна влада спочатку поставилася до
Плащаниці стримано, оскільки допускала, що це картина живописця, яка не
має жодної художньої цінності. На шматку полотна розміром 436 на 110 см
(вісім на два ліктя) було видно лише темні плями, що неясно позначали
риси якогось обличчя і силует тіла. Ісусове зображення на Плащаниці
було виявлене лише у 1898 році завдяки відкриттю археолога і
фотографа-любителя Секондо Піо. Він сфотографував полотно і, поглянувши
на негативну фотопластину, був глибоко вражений — на ній проявилося
позитивне зображення, що на диво нагадувало історичні ікони Ісуса
Хреста. Наприклад, воно ПОВНІСТЮ збігається із зображенням славетної
ікони Хреста-Пантократора з монастиря Святої Катерини (Синай, 550 р.).
Наступний науковий аналіз показав, що Плащаниця є не витвором
мистецтва, а природним відбитком, що утворився в незрозумілий спосіб у
вигляді негатива.

— Дивно, що Хрестове зображення на Плащаниці визнали лише через 2 тисячоліття після його утворення.

А інакше й не могло бути, оскільки для зрозуміння сутності Плащаниці
людям потрібно було володіти технологіями цифрової обробки і
розпізнавання зображень, комп’ютерного сканування рентгенівським і
ультрафіолетовим промінням, мікрофотографії в поляризованому світлі,
тонкого хімічного і радіоактивного аналізу, аналізу ДНК і багатьма
іншими. Без усього цього походження Плащаниці й досі залишалося б під
сумнівом.
Наприклад, порівняно недавно вчені виявили на Плащаниці зображення
монет, які були покладені на очі померлого Ісуса. Точно з’ясовано, що
це відома нумізматам «лепта Пилата» — найдрібніша мідна монета, яка
була викарбувана Понтієм Пилатом у 29/30 році н. е. На монеті напис:
TIBERIOU СAICAROC — «Тиберій імператор». Це, до речі, ще одна нетипова
«випадковість». Йосип Ариматейський був «заможним чоловіком» (Мт
27.57), а про фінансові можливості Никодима свідчить неймовірно велика
кількість принесеної ним рідини для бальзамування (Ів 19.39). Обидва
вони були таємними учнями Хрестовими (Ів 19.38—39), тож могли з поваги
до свого Вчителя використати золоті або принаймні срібні монети. Проте
вони використали саме «лепту Пилата», оскільки в інформаційному плані
вона була найціннішою: точно вказувала на час події — не раніше 29 року
н. е., а також місце — підвладну Пилатові територію Юдеї та Самарії.

— І що все це означає?

Те, що Туринська плащаниця — це Хрестове послання СУЧАСНОМУ поколінню
людей. Послання, яке безперечно підтверджує істинність Євангелія. ЦЕ
ЗВЕРНЕННЯ ВТІЛЕНОГО СИНА БОЖОГО ПЕРСОНАЛЬНО ДО КОЖНОГО З НАС.
Плащаниця — це фотографія Хрестового тіла У МОМЕНТ ЙОГО ВОСКРЕСІННЯ —
із залишками його крові, рослинного пилку Палестини і навіть
єрусалимського ґрунту. Ось чому Хрестове тіло не обмивали! Полотно
Плащаниці було застосоване як «фотопластина», на якій точно зафіксована
реальність двохтисячолітньої давності. А величезна кількість
бальзамічної рідини повинна була захистити цю гіперфотографію від
шкідливого впливу мікроорганізмів та інших подібних загроз.
Зверніть також увагу на положення рук Ісуса. Вони не покладені на груди
або живіт, як зазвичай ховають померлих, а закривають низ живота —
типова сором’язлива поза оголеного чоловіка. Це ще один доказ, що до
фотографії ретельно підготувалися і продумали все: просякнуте захисною
рідиною полотно («фотопластина»), тіло у відповідній позі, монета з
інформацією про час і місце події.

— А чим обґрунтоване твердження, що на Плащаниці зображено саме момент воскресіння?

Дослідники з’ясували, що зображення утворилося лише на внутрішній
стороні тканини — внаслідок спалаху невідомої людям енергії, що тривав
мільйонні частки секунди. Вона не пропалила полотно наскрізь, а лише
трохи обпалила волокна з внутрішньої сторони — на глибину всього кілька
мікронів, надавши їм при цьому золотистого забарвлення. Учені
стверджують, що через 30—40 годин після смерті Ісуса його плоть
незбагненним чином трансформувалася і легко пройшла крізь тканину, яка
присохла до тіла разом зі згустками крові (кожний знає, що значить
відірвати пов’язку від рани із засохлою кров’ю). Саме цей момент і
зафіксовано на Плащаниці — коли тіло протягом якоїсь миті перетворилося
на енергетичний потік. Отим-то рельєфні зображення на верхньому і
нижньому відбитку однаково чіткі, виразні, чисті — неначе тіло стало
невагомим, інакше спинні м’язи виглядали б сплющеними під впливом
земного тяжіння.
Навіть з цього, дуже скороченого викладення відомостей про Плащаницю
випливає, що вона не лише підтверджує Чотириєвангеліє, але й доповнює
його, проливаючи світло на деякі незрозумілі місця. Більше того,
акцентуючи нашу увагу на феномені воскресіння, Плащаниця ставить перед
нами ЗАВДАННЯ якомога активніше досліджувати приховані боголюдські
можливості людини, продемонстровані Ісусом Хрестом. Через усе це в
науковому світі Туринську плащаницю нерідко називають П’ятим
Євангелієм, яке органічно доповнює чотири євангелія Доброї Новини.

— Виходить, що тільки сучасна технологічна цивілізація здатна сприйняти Євангеліє як цілісність?

Справді, адже Чотириєвангеліє і Плащаниця разом творять цілісну
інформаційну систему — Євангеліє Ісуса Хреста, причому Плащаниця є не
лише його матеріальним підтвердженням, але й ключем до його розуміння.
Більше того, вона об’єднує в цілісність віру, науку, мистецтво і
фізичну досконалість:
1) віру, бо Хрестос воскрес силою своєї віри (як вищого прояву волі) і віри в Бога-Отця — Творця Всесвіту, Вишнього і Святого;
2) мистецтво, бо Плащаниця була задумана як мистецьке фото, зроблене
Хрестом і його асистентами Йосипом та Никодимом і відправлене на два
тисячоліття в майбутнє для сприйняття сучасним людством і його
оновлення;
3) науку, бо визнання автентичності і нерукотворності Плащаниці
відбулося передусім зусиллями науковців за допомогою
логіко-раціонального мислення і високих технологій;
4) фізичну досконалість, оскільки продемонстроване Ісусом Хрестом
поєднання божественного і тілесного вимагає високих психофізичних
параметрів — чистої потужної психіки і здорового сильного тіла.
Згадані чотири складові є чотирма опорами істинної Релігії (від
«ре-лига» — відновлення зв’язку) — живого потоку Культури (Традиції)
задля поєднання в гармонійну цілісність чотирьох складових людини —
божественного ядра, духу, психіки (душі) і плоті.

— Чи не означає це, що сучасне людство є адресатом не лише Плащаниці, але й Чотириєвангелія?

Саме так. Це нагадує ситуацію, якби першокласникам принесли підручник
для старшого класу. З кожним роком вони розкриватимуть в ньому
фрагменти нових знань, але осягнуть їх у цілісності лише тоді, коли
будуть до цього готові. Так само і з Євангелієм, адже якщо Плащаниця,
будучи ключем до Євангелія, адресована сучасній людині, то і
Чотириєвангеліє призначене сучасній цивілізації, хоча користь від нього
отримали всі попередні покоління — тією мірою, якою змогли його
осягнути.

— Наскільки суттєво сучасне усвідомлення Євангелія може
відрізнятися від його усвідомлення в «молодших класах» хрестиянства?

Характерною особливістю «молодших класів» є дитяча довірливість і
нерозуміння існування в цьому світі організованої, системної брехні,
звідси — некритичність сприйняття неправдивої інформації і вразливість
щодо фальсифікацій.
Про те, що раннє хрестиянство неминуче стане жертвою диявольської
брехні, Ісус знав від самого початку, тому й лишив нам пророцтво у
формі притчі про пшеницю і кукіль, яка є для нас попередженням і
завданням. Вона виглядає так:

«Ще одну притчу подав Він їм, кажучи: Царство Боже подібне до чоловіка,
що був посіяв добре зерно на своїм полі. Та коли люди спали, прийшов
його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю й пішов. Коли виросло збіжжя і
вигнало колосся, тоді й кукіль появився. Прийшли слуги господаря і
кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі.
Звідки взявся кукіль? Він відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. Слуги
йому кажуть: Хочеш, ми підемо його виполемо? Ні! — каже, щоб, виполюючи
кукіль, ви часом не вирвали разом з ним пшениці. Лишіть, нехай росте до
жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: зберіть перше
кукіль та зв’яжіть його у снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у
мою клуню» (Мт 13.24—30).

— У чому ж полягають попередження і завдання, записані у цій притчі?

Попередження в тому, що з самого початку проповіді Євангелія (як тільки
«чоловік посіяв добре зерно») з’явиться організація людей
(«ворог-чоловік»), яка у пшеницю Божого слова таємно («коли люди
спали», уночі) посіє брехню («кукіль», тобто бур’ян). Хрестові
послідовники мають бути готовими до того, що отруйні плоди цього
бур’яну вставок і фальсифікацій проявляться не відразу. Але навіть коли
люди їх побачать, то спочатку не матимуть можливості надійно відрізнити
правду від брехні. Проте настане час Жнив, коли за Божим наказом
хрестияни очистять Євангеліє від ворожих вставок, відкриють для себе
істинні знання і розчистять собі шлях до Царства Божого. Це і є тим
завданням, яке Ісус Хрестос поставив майбутнім поколінням людей.
Прочитання сучасним людством послання Туринської плащаниці вказує на
те, що Жнива Господні почалися, а ми є женцями на Його ниві. Але перед
тим, як почати Божу справу відділення пшениці від куколю, необхідно
вияснити особистість «ворога-чоловіка», обставини і спосіб здійснення
ним інформаційного злочину, його мотивацію і подальші спроби приховати
сліди своєї ганебної справи.