Мед. Візантійські історики свідчили, що наші давні предки відзначалися наполегливістю, згуртованістю, почуттям солідарності, товариської взаємодопомоги. Вони над усе цінували свободу і нікому не давали змогти нав’язувати рабство, підкорити себе духовно. Любов до свободи їх змушувала бути терпимими, поважати почуття людської гідності навіть у рабів. Відомо, що кожний племінний союз, який входив до складу Київської Русі, мав своїх богів, свої особливості в традиціях та вірі. Ці відмінності поважалися, не було нетерпимості в традиціях та вірі. Ці відмінності поважалися, не було нетерпимості, зверхності у ставленні до богів інших племен, які входили до союзу. В дохристиянські часи в Київській Русі ставлення до іновірців було мірою доброзичливим, толерантним. Свідченням цього є факт діяльності громад християн на теренах Київської Русі ще далеко до офіційного прийняття християнства.
Торговельні та інші зв’язки з народами-сусідами давали змогу нашим предкам ознайомитися з різними віруваннями, що також сприяло формуванню віротерпимості. З прийняттям християнства наші пращури не сприймали візантійської ортодоксії, вони, як зауважував М. Грушевський, «зісталися на завсігди» при певній духовній і релігійній свободі в поглядах на віру і мораль. Не сприйняло «українське населення» і проповіді грецьких місіонерів про релігійну винятковість християн, а також ту атмосферу непримиримості й нетолерантності, яка їх супроводжувала.
Феодосій Грек (грецький місонер), який жив і працював у Києві в 12 столітті, дорікає киянам за те, що «вони з похвалами відзиваються про інші конфесії, ігнорують конфесійні ріжниці та позволяють собі такі вислови, що «і сю віру і ту Бог дав». Феодосій Печерський, як ревнитель православної віри, в своєму посланні-зверненні до князя Київського писав: «Ти, чадо безупинно хвали свою віру…, одначе, будь милостив не тільки до своїх християн, але і чужих…, буде це єретик чи латинянин, всякого помилуй і вирятуй з біди…». Ці приклади також можна вважати, що наші пращури усвідомлювали і шанували принцип віротерпимості.
Загальна атмосфера толерантності, віротерпимості, яка мала місце в Київській Русі, була не лише передумовою вільного розвою на її теринах релігійного розмаїття, а й сама віротерпимість, як соціально-психологічний феномен, живилася, закріплювалася множинністю співіснуючих релігійних напрямків.
Дух релігійної нетерпимості, навіть при переході українського православ’я під юрисдикцію Московської патріархії, був дуже слабо виражений в Україні. Адже саме тут знаходили притулок старообрядці, прихильники раціоналістичних і містичних сект, які зросли на ґрунті російського православ’я , представники єретичних рухів, вигнанці за віру. Саме в Україні започаткували свої общини протестантські віросповідання. У посланні константинопольського Патріарха Іосафа митрополиту Макарію (1564р.) зазначалося, що «люторстке вчення» розбестило Малу Русію.»

Дьоготь. «Український корабель, як слушно зауважив М. Грушевський, - плив повними вітрилами під вітром Реформації». На протестантський фермент впливів на православних віруючих в Україні звернув увагу відомий український філософ, дослідник проблем віротерпимості, свободи совісті М. Драгоманов. Українські релігієзнавці, зокрема М. Грушевський, зазначили, що саме Реформація запліднила українське духовне життя ідеями віротерпимості, свободи релігійної совісті.

Гуманістичні ідеї мислителів Західної Європи істотно вплинули на формування та поширення ідеї релігійної терпимості, свободи релігії, свободи совісті на терені України. Як справедливо зауважив В.В. Вернадський, «національна самосвідомість українців розвивалася на ґрунті етнографічних особливостей психіки, культурних тяготіть і нашарувань, що пов’язуються Україну із Західною Європою, та історично зумовленого ладу народного життя, перейнятого духом демократизму».

Аналіз!

1) Зверніть увагу на виділення у пункті мед. Це часовий відрізок, візьмемо 5 - 16 століття. 
2) На території України не було рабовласницького ладу.
3) Середньовіччя охоплює початок 5 кінець 16 століття.
4) Інквізиція 1229 - 18 століття період просвітництва. 
5) Реформація - 16 століття. 
6) Все те, що описано в першому розділі було задовго до Реформаці в Європії і навіть після неї.
7) Як могла вплинути немита Європа на Україну, яка під час інквізиції за словами Вольтера
знищила третину свого населення. Де тут вплив добра і світла? І де і в чому є тут заслуга реформації? Вплив Реформації на Україну http://uk.wikipedia.org/wiki/Реформація
8) Це називається "європоцентризм",коли все європейське ставиться в центр, а все інше
вважається неповноцінним, неправильним, похідним.  А у наших псевдомужів це почуття 
меншовартості, яке пони поширюють на весь народ. 
9) Саме після й-ї реформацію, коли Ватикан втратив частину впливу в Європі у вигляді протестанства вирішив поповнити втрати за рахунок православних України і Білорусії. Руками Ватикану стала католицька Польща. А потім була Визвольна війна України і ріки крові двох словянських народів. 
Упала Польща, і нас привалила і все загребли москалі. 

За Україну без Європи, Москви і Ізраєлю!!!

Абстрактний монотеїзм – останній щабель розвитку релігії. Якщо уявити собі релігію, що могла б ще більше «витончити», вдосконалити уявлення про надприродне, то логічним виглядає Бог, образ якого звільнився б і від особистих атрибутів. У такій послідовності Бог перетворюється у якесь Начало, Загальний закон, Логос Всесвіту. Це вже не Бог релігії, а Бог філософії, не релігійне, а філософське поняття. Такому Богові вже не можна поклонятися, немає потреби поклонятися. Він уособлює собою Всесвіт, безкінечність, мікро- і макрокосмос.

"Я в Бога не вірую, тому що він не існує. Але я не скажу цього ні своїм селянам, ні своїй дружині. Тому що коли і селяни не будуть вірувати в Бога, то вони будуть красти мою пшеницю, а дружина наставлятиме мені роги. Якщо Бога і не було б, то все одно його слід було б вигадати"

Мусульмани дотримуються урази впродовж рамазану – дев’ятого місяці мусульманського місячного календаря. Він становить один з п’яти канонічних обов’язків мусульман. Іслам забороняє мусульманам протягом усього рамазану в денний час, від ранкової зорі до заходу сонця, їсти пити, курити, тощо.
Тридцяти денний піст місяці рамазана сягає обрядових установлень, які виконувалися у стародавній Аравії. Цілком ймовірно, що цей піст виконувався колись найспекотнішого літнього місяці. Звідси, мабуть, і назва місяця рамазан (рамадан), яка походить від арабських слів «рамад харр», що означає сильну спеку, спекотний час.
Літо в Аравії, особливо наприкінці його, було найважчою в господарському відношенні порою року, коли запаси продуктів вичерпувались, а нещадне сонце випалювало поля. Ця пора змушувала арабів до поміркованості в харчуванні та до виконання більшої частки господарських справ у прохолодніші вечори й ночі. Водночас давні араби, які вірили в добрих і злих духів, богів, влаштовували благальні моління. Не скріплюючи очей у першу половину ночі, вони молились богам і духам про дарування дощу; в очікуванні його забороняли собі споживати їжу і пити впродовж дня.
Отже, вимоги мусульманського посту місяця рамазану – нічого не їсти й не пити з раннього ранку до настання темряви, не вдихати ніяких пахощів, не купатися тощо – переважно повторюють доісламські звичаї, які визначались передусім особливостями господарського життя давніх арабів, низьким рівнем продуктивних сил, безсиллям у боротьбі з природою.

Важливе місце в католицизмі посідає догмат про право церкви забирати у святих «надлишок добрих справ», нагромаджувати їх у себе (скарбничка добрих справ) і продавати тим людям, у яких не вистачає для спасіння власних добродійних вчинків. Квитанції про факт продажу як гарантія законності вчиненої операції видавалася як папські грамоти, що називалися індульгенціями (від лат. Indulgentia – милість, прощення). Торгівля індульгенціями була поширена в епоху середньовіччя і нерідко набувала скандальних форм, що підривало авторитет церкви. Проте ця торгівля приносила їй казкові прибутки. Гостра критика з боку прогресивних діячів науки та культури змусила католицьку церкву відмовитися від продажу індульгенцій.
Католицька церква володіє величезними фінансовими коштами. У Ватикані діє "Банк святого духу" (ОПА! - маразм рулить), що має свої філії у багатьох країнах світу. він контролює 51% капіталу Римського банку, інвестує підприємства Фр., Швейц., Порт., Іспан., Арген., Браз... Прибутки банку від капіталів, Вкладених у промисловість США, становлять 1 млрд доларів щорічно. Основна сума капіталів Ватикану зберігається у таємниці. … Близько 30 млн доларів надходить з єпархій як щорічний внесок на потреби Ватикану. Ватикан вважається великою фінансовою державою, річний бюджет якого становить понад 200 млн доларів. Отже, католицька церква є досить впливовою інституцією сучасного світу.

1

Х. Перші християнські громади виникли в 60-х роках І ст. до н. е. на території Римської імперії, про що незаперечно свідчать історичні документи. Серед них – визнавана за священну книга «Апокаліпсис» (68 – 69 рр.), яка ввійшла до складу біблійних книг під назвою «Одкровення св. Іоанна Богослова». Водночас християни ретельно вивчали Старий Завіт, вбачаючи неподільну єдність між Богом-батьком і Богом-сином, що розіпяттям на хресті спокутував гріхи і тим самим дістав прощення людям від Бога-батька.

І. Іслам виник у Західній Аравії у 7 ст. у період переходу арабів від патріархально-родового ладу до класового суспільства. Через Західну Аравію тривалий час пролягав караванний шлях з Азії до Європи. Розвиток мореплавства привів до відкриття морського шляху і запустіння караванних доріг. Ця обставина, а також спустошливі набіги сусідніх народів і племен призвели до економічного занепаду найбільших, у минулому квітучих міст Аравії – Мекки та Медини.
Х. Соціально-економічні причини поширення християнства. До них належать: криза політеїстичних релігій в Стародавньому Римі; посилення експлуатації підлеглих і поневолених Римом народів; поразки повстанців-рабів, соціальна потреба у новій релігії.
На початку нашої ери Рим підкорив країни середземноморського басейну та інші народи. Утворилася могутня, величезна імперія. Вона вимагала військової, господарської, політичної, а також ідеологічної єдності. За обставинами того часу ідеологічним інтегратором могла виступити лише релігія. У стародавній Римській імперії існували родоплемінні релігії, що мали політеїстичний характер.
Релігія «вічного міста» не могла привернути симпатії поневолених Римом народів. І Рим, і його релігія сприймалися підкореними народами як джерело їхніх бідувань і страждань. Не могла стати «рятівною» у Римській імперії і релігія поневолених народів, оскільки підкорених народів і релігій було багато, місцеві боги не мали змоги захистити ці народи від жорстокої влади Риму і тому розвінчали себе в їхніх очах. Отже, Римській імперії була потрібна нова релігія, що стала б у разі потреби релігією різних народів, усіх народів Римської імперії. На зміну існуючим національним релігіям повинна була прийти релігія космополітична.
На початку нашої ери в Римській імперії назріла криза політеїзму, яка була зумовлена двома причинами.
1. У Римській імперії сформувалася досить розвинена філософська думка.
2. Очолював Римську імперію, яка об’єднувала численні країни та народи, єдиний імператор. Він реальний володар на землі, вимагав визнання того, що на небі існує, неподільно панує єдиний Бог.
Гносеологічні й соціальні передумови в своїй єдності і на досить значному для початку тривалого періоду першого століття рівні розвитку вимагали появи монотеїстичної релігії.

І. У самому арабському суспільстві загострилися суперечності. Родова знать наймогутнішого племені курейшитів, яке оселилося в Мецці, нагромадила великі багатства і підкорила сусідні племена. Серед них було багато великих лихварів. Водночас середні та дрібні торговці розорялися, поповнюючи лави незаможніх; раби прагнули визволення; значну частину незаможних становили бедуїни, що мешкали на околицях Мекки. Економічний занепад арабського суспільства, загострення внутрішніх суперечностей, небезпека зовнішніх вторгнень робили життя більшості населення хитким і злиденним. Це привело до пошуків найефективнішої за тих складних умов релігійної компенсації, яка й була виражена в мусульманській релігії. На початку 7 ст. перед арабами постала необхідність обєднання. Передумови для цього вже існували: між арабськими племенами склалися економічні зв’язки, утворилися союзи племен. З’явилася потреба у спільній державі, яка, об’єднавши племена, була спроможна забезпечити життєдайність арабських племен.
Кожне з них мало своїх богів, серед яких із зростанням концентрації влади в руках родової знаті виділялися головні боги. Найважливіша на той час мекканська знать використовувала у взаєминах із залежними племенами культ стародавнього святилища Кааби у Мецці. У світилищщі поряд з культом головного бога курейшитів, пізніше названого Аллахом, вшановували богів інших племен, підпорядкованих головному Богові.
Об’єднувальні тенденції в економіці й політиці викликали відповідні зміни у свідомості: об’єктивні соціальні зрушення знайшли містифіковане відображення в монотеїстичних уявленнях, які були серед арабів уже в 6 ст. Ці уявлення поширювалися халіфами, які водночас реально домагалися подолання звичаїв первіснообщинного ладу (кровозмішних шлюбів, закопування первістків-дівчат). В ідеї єдиного Бога фантастично відобразилася потреба в сильній державі, яка могла б забезпечити добробут за рахунок торгівлі або воєн. Ідейний грунт для поширення монотеїзму був підготовлений: серед торговців Мекки, Медини існувало чимало представників іудаїзму та християнства.
Х. Становлення християнської церкви – складний і тривалий процес. Мало чисельні, сектантські за своєю сутністю громади перших християн складалися з рабів, плебейства римських окраїнних провінцій Палестини та Малої Азії. Це була релігія поневолених і гноблених.
Більшість жителів Римської імперії становили знедолені люди: раби, вільновідпущеники, позбавлені волі крайні народи імперії. З початку І ст. до н.е. і до середини ІІ ст. н.е. (протягом майже двох з половиною століть) в імперії одне за одним прокочуються могутні повстання рабів і поневолених народів. Однак усі повстання, навіть під проводом талановитого Спартака, зазнають поразки.
Низи імперії почали шукати спасіння у релігійному забутті, в очікуванні спасіння від Бог. Проте існуючі боги не могли його дати. Римський пантеон поставав ворожим і ненависним, а боги національних релігій виявилися безсилими перед нещадною владою Риму. Тому низи покладали надію на появу нового Бога, нового спасителя. Захоплення релігією й очікування небесного Спасителя, пришестя у світ нового Бога в Римській імперії на початку нашої ери засвідчили численні історичні документи.
Попит породжує пропозицію. У специфічних умовах Римської імперії на початку нашої ери утворюються десятки нових, космополітичних, з богами-спасителями релігій, наприклад мітраїзм, культ Осіріса, орфічні культури, культи східних воскресаючих і вмираючих богів. Серед таких релігій було християнство, яке згодом набуло статусу світової релігії.

І. Іслам, як й інші світові релігії, відображав настрої зубожілих верст суспільства щодо існуючих порядків. Панівне становище на час його виникнення посідала родоплемінна знать. В опозиції до неї перебували середні та дрібні торговці, які прагнули розширення ринків і потребували для цього підтримки з боку державної влади. Саме в інтересах середнього прошарку в Корані засуджувалися багатство та лихварство. Це сприяло формуванню співчутливого ставлення до незаможного населення, хоча з самого початку ця релігія захищала інтереси панівної верхівки: «Віруючі! Упокорюйтеся…тим з вас, які мають владу» (Коран, 4:62).
Х. Для перемоги християнства найважливіше значення мало те, що воно, як і будь-яка інша з нових релігій, увібрало в себе і спиралося на різноманітний та ефективний ідеологічний матеріал, який прислужився йому для формування власного віровчення і культу. Наукове релігієзнавство досить повно визначило основні ідеологічні джерела християнства. Ідейні джерела виникнення християнства. До них належать: іудаїзм – релігія стародавніх жидів; релігія і міфологія народів Близького Сходу; філософія греко-римського світу.

І. Іслам увібрав у себе релігійні уявлення як політеїстичних , так і давно побутуючих на території Аравії монотеїстичних релігій (іудаїзму та християнства). В Корані, складеному після смерті Муххамеда нібито за його оповіданнями, зібрано легенди, міфи, персонажі з Старого і Нового Завіту з традиційними арабськими віруваннями та переказами. Адам, Ной (Нух), Авраам (Ібрагім), Мойсей (Муса), а також Ісус (Іса) сприйняті мусульманами як попередники пророка Муххамеда. Легенда про МУхаммеда нагадує аналогічні легенди про християнського Ісуса або іранського бога Митру.
Х. Переможна хода християнства по Європі, Хрестові походи, Інквізиція...

І…Після смерті Муххамеда утворилась автократична держава – халіфат, яка з метою розширення та збагачення почала вести загарбницькі війни. Впродовж століття араби, в руках яких зосередилася світська та духовні влада, захопили величезну територію: Закавказзя, Месопотамію, Сирію, Єгипет, Персію, Середню Азію. На завойованих територіях впроваджували іслам.

Цікаве:

Католицька церква володіє величезними фінансовими коштами. У Ватикані діє "Банк святого духу" (ОПА! - маразм рулить), що має свої філії у багатьох країнах світу. він контролює 51% капіталу Римського банку, інвестує підприємства Фр., Швейц., Порт., Іспан., Арген., Браз... Прибутки банку від капіталів, Вкладених у промисловість США, становлять 1 млрд доларів щорічно. Основна сума капіталів Ватикану зберігається у таємниці. … Близько 30 млн доларів надходить з єпархій як щорічний внесок на потреби Ватикану. Ватикан вважається великою фінансовою державою, річний бюджет якого становить понад 200 млн доларів. Отже, католицька церква є досить впливовою інституцією сучасного світу.


Ідея рівності:
Християнство - у гріховності;
буддизм - рівність у стражданні;
іслам - рівність у покірності.

Образ Ісуса Христа, чиє ім’я носить одна з найбільших релігій світу, завжди привертав увагу дослідників. Таємниця цієї постаті та її імені знаходить історичну розгадку у витоках християнської церкви.
Для віруючих перших християнських громад, що складалися з євреїв, які увірували в спасіння Богом знедолених. Месія – Христос—Спаситель (він в Апокаліпсисі називається ще Агнцем, Сином Людським, Альфою й Омегою) ще не прийшов, але «скоро гряде». Сутність цих вірувань відображена у біблійній книзі «Апокаліпсис».
Образ Ісуса Христа для віруючих другої половини І ст..н.е. – небесна істота. Його очі горять вогнем, ноги з розжареного заліза, голос, мов гуркіт водоспаду. Він появиться на небі, скине Сатану і встановить тисячолітнє царство християн на землі.
Минав час, а обіцяне пришестя Христа на небі не здійснювалось, спасіння віруючих не приходило. Частина християн відійшла від віри, а ті, що залишилися, змінили своє вірування. Вони почали говорити, що Христос з’явиться на Землю у вигляді людини. В першій половині ІІ ст. розвиток християнства відбувається через етап так званого докетизму (грец. «докео» - здаватися) – віри в близьке пришестя Христа.
До середини ІІ ст.. серед християн укріплюється вірування, що Христос вже перебуває на землі у вигляді людини. Отже, пришестя вже звершилося, спасіння людей прийшло. Легенди про пришестя на землю Христа – Спасителя, що передавалися з вуст у вуста, у другій половині ІІ ст. набули назви «Євангелія» («Радісні повідомлення»).
На зміну докетизму приходить євангелізм. У вжитку з’являється понад 40 євангелій. Основні етапи трансформації образу Христа в релігійних віруваннях первісних і ранніх християн простежуються за тими документами, що дійшли до нас, у тому числі й за священними книгами християн, які склали Новий Заповіт: Апокаліпсис, Послання апостолів, Євангелія, Діяння святих апостолів. Вони дають змогу окремим вченим зробити висновок, що Христа як історичної особи не було. Не був він також історичним засновником нової релігії.
Біографія євангельського Ісуса Христа складалася запозиченням з «біографій» інших, більш давніх, відомих у Римській імперії і вшановуваних богів. Тому Ісус Христос народжується у день зимового рівнодення – 25 грудня, як бог Соня Митра, від діви Марії, на яку зійшов дух святий у вигляді голуба, як і бог Будда, на матір якого, Майю, зійшов дух святий у вигляді слова; вмирає й на третій день воскресає, як і боги Осі ріс, Аттіс, Адоніс.
Численні дослідники, наприклад, Д. Ф. Штраус, Е. Ж. Реван, А Древс, Р.Ю. Відпер, М.А. Морозов та ін, встановили, що в євангельських розповідях про Ісуса Христа майже немає жодного оригінального факту, події або повчання, які не зустрічалися б в дохристиянських релігіях.
У євангеліях перед нами постає компілятивний образ, створюваний у міру вміння й фантазії євангелістів. Про те, що образ Ісуса Христа виводиться не з реальної історичної особи, свідчить суперечливість євангельських розповідей про будь-який факт із життя Христа. Богословам так і не вдалося створити за євангельськими розповідями цілісну оповідь про Христа. Взаємовиключаючу суперечність розповідей про Христа діячі церкви подолали тим, що усунули 36 євангелій, залишивши лише чотири, найбільш узгоджені між собою.
Наприкінці ІІ – початку ІІІ ст. перед авторами оповідей про земне життя спасителя постала проблема співвіднести походження свого Бога з реальними історичними рамками. Для цього відсунули земне життя Христа на 150 – 200 років. Саме тоді, на початку нашої ери, в Палестині блукали десятки людей, які називали себе месіями – спасителями народу від римського поневолення.
Серед таких месій був і один з проповідників християнства на ймення Ісус. Про нього відомо, що він був сучасником Іоанна Хрестителя, царя Ірода, прокуратора Понтія Пілата. В нього були брати і сестри, а його брата Іакова закидали камінням в Єрусалимі в 70-х роках І ст.. Вірогідно припустити, що його скарав, можливо, розіпнув Пілат, як він карав і всіх інших проповідників християнства. Більше нічого з вірогідних джерел невідомо про життя Ісуса Христа. Історична випадковість виявлялася в тому, що ординарний проповідник християнства на ймення Ісус Христос став прототипом євангельського Ісуса Христа.
У сучасному релігієзнавстві набули поширення дві концепції походження образу євангельського Ісуса Христа: міфологічна та історична. Міфологічна школа стверджує, що образ Ісуса Христа склався на основі легенд і міфів дохристиянських релігій. Історична концепція твердить, що це був один із реальних проповідників християнства.

В Украину возвращают транзитных мигрантов

С 1 января все страны Евросоюза могут возвращать в нашу страну нелегалов, пробравшихся к ним через территорию Украины. Чем это обернется для страны, выясняли «ВВ».

На тебе, Боже, что мне негоже!

Чек укажет на страну

По данным ООН, на сегодня в Украине насчитывается около 7 млн нелегальных мигрантов. Пограничники отмечают, что 80% из них попадают к нам через границу с Россией, которая является открытой, и следуют дальше на Запад. Чаще всего на переход границы решаются граждане Китая, Вьетнама, Пакистана, Афганистана, Нигерии, Египта, Сомали и других африканских государств. В страны ЕС они приезжают через Польшу, Словакию, Венгрию (с которыми уже есть соглашение), а также Румынию.

Доказать, что нелегал пришел из Украины, достаточно просто (в соответствии с договоренностью, для этого сгодится и найденный в кармане мигранта чек, к примеру, из украинского фастфуда). Согласно международной практике, нелегал по цепочке переправляется из одной страны в другую, пока не будет доставлен в страну своего происхождения. Однако для этого требуется единое реадмиссионное пространство — совокупность стран-соседей, связанных двух- и многосторонними соглашениями. Пока реально действует только одно — с Турцией.

http://www.vvnews.info/article.aspx?a=19488

Новий час - нові виклики! Скільки нашого народу вимерло і скільки на заробітках? І тут ще чурки і наша сліпа влада!

Лист одного надніпрянського українця до галичан, уміщений у «Слові» за 1863 рік: «Як тільки хто примітив, що ви українець, вас зараз беруть під надзор поліції, а запримітить дуже легко: як на пошті перехватять письмо, писане по-українськи, як почує поліцейський чинновник, що ви співаєте українську пісню, або заговорите зі знакомим, або зі сімєю на улиці по-українськи. Після того, кожного року вибирають чоловік 10 або й більше, і без всякої вини і суду висилають у Сибір.Так сего року вислали: учитель Стромин, інженер Лобода, адвокат Кониський, учитель Шевич, кандидат Чубинський і багато інших. Робиться се без суда, і вини не обявляють, бо нічого й казати про те, як хто промовить і словечко. Так, напримір, 18-літній хлопець Володимир Синегуб сидить вже півроку в тюрмі, за те, що вчив на селі парубків співати старі козацькі пісні».