Василь Кук: вірний до кінця

Він жив у тихій квартирі на київській Дарниці. Він – останній Головнокомандувач УПА Василь Кук. 9 вересня 2007 р. його серце перестало битися. Життя ж його завжди було оповите таємницями. Він мав близько 85 псевдонімів, та найбільш відомі два: в УПА – «Леміш», серед оперативників радянських органів держбезпеки – «Борсук». Його справа на чотири томи та 1028 сторінок, досі зберігається у Галузевому архіві СБУ.

«Характерною рисою «Леміша» було те, що він ніколи нікому про себе не говорив, – розповідала про Кука його дружина Уляна Крюченко на допитах у КДБ в липні 1954 р. – Навіть я, як дружина, не знаю ні його дитинства, ані юнацьких років. Конспіратор «Леміш» був великий. Я ніколи не знала, який пост він має в організації, вже не кажучи про інше».

Один з найкращих конспіраторів в ОУН і УПА Василь Кук очолював повстанську армію з 1950 по 1954 рр. Згодом, радянські спецслужби взяли його в полон, через що «Леміш» аж до 1960 р перебував у радянських тюрмах. Радянська влада намагалася схилити його до співпраці, адже це було важливо для іміджу Радянського союзу, але цей план совєтів провалився.

Після звільнення, спостереження за Куком зафіксувало низку фактів, які давали органам держбезпеки підстави вважати, що він міг використати визволення від кримінальної відповідальності й наступне перебування на волі для продовження антирадянської діяльності.
Про це зокрема йшлося в доповідній записці голови КДБ УРСР Віталія Федорчука першому секретареві ЦК Компартії України Володимиру Щербицькому в листопаді 1974 року. Тоді «органи» зафіксували, що Василь Кук контактує з дисидентами. Також він був знайомий з Василем Стусом.

В цілому ж цей документ мав досить чітку мету – добитися скасування амністії для Кука та притягнути його до кримінальної відповідальності. Але цього не сталося, адже тоді відповідати довелося б не лише старому підпільнику, а й десяткам чи навіть сотням чекістів, які бралися за його «перевиховання» та «оперативне використання».

Василь Кук до кінця свого життя лишався вірним своїм ідеалам і переконанням. Він був тим, хто пройшов крізь пекло війни і дожив до омріяної незалежності України.

На запитання чому Кук та його покоління боролося проти двох тоталітарних режимів і окупацій за вільну Українську Державу завжди відповідав: «І то, що ми робили, і то, що ми боролися, то все було любити. Любити своє! Ну, ясно, що другі кажуть: ненавиділи! Ну ясно, що все, що вороже, будеш ненавидіти, і що вороже, будеш вбивати, щоб тріумфувало своє!»

Alina Ponypaliak – #ВимкниРосійське