Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман і його роздуми (ч.2)

- Це правда, що восени Ви хочете підвищити не лише мінімальну зарплату, а й пенсії?

- Це правда, про пенсії. Нам потрібно змінити пенсійну систему. Дефіцит цієї системи (це кошти, яких немає в Пенсійному фонді) - 5,5 млрд дол. А наступного року, якщо не змінити, – це 7 млрд дол. 80% українських пенсіонерів живуть за межею бідності, і моє персональне завдання – витягти їх звідти, дати можливість, щоби постійно пенсія оновлювалася, щоби вона зростала. Цей комплекс законів, який ми внесли, дає можливість вже з 1 жовтня підвищити пенсії 9 млн пенсіонерів з 12. Системно підняти, а не зробити разову подачку. Це означає, що ми повертаємо повагу до людини праці – якщо ти заробив, то отримай свою пенсію. Фактично ми всім категоріям пенсіонерів збільшуємо пенсію. Щойно це зробимо, ми переходимо до підвищення пенсій військовим пенсіонерам, з 1 січня 18-го року. Тобто ми охопимо абсолютно всіх і зробимо так, що ця система буде сталою, і за 7-10 років дефіцит буде або нульовий, за рахунок детінізації, або мінімальний. Це дасть можливість і людям, котрі працюють сьогодні, і пенсіонерам впевнитися в тому, що їхні кошти буде захищено.

- Перед голосуванням щодо прем’єрства в Раді Ви сказали, що покажете нардепам, що таке керувати державою. Вже показали чи ще ні?

- Ця фраза була відповіддю на те, що я не чув, яке запитання мені поставили. Але насправді для мене якісно управляти країною – управляти по совісті, чесно, якісно, професійно. Служити - і це найголовніше. Коли ти служиш сьогодні, завтра, післязавтра – завжди буде результат. І я на цей результат повністю налаштований. Мені 39 років, і я хочу, щоб Україна досягла успіху. Якщо я зможу своїми зусиллями бути до цього причетним – це для мене найвища винагорода. Я – системна людина і вважаю, що будь яка людина створює системи. Фактично нам треба багато чого змінити в системі державного управління. І, до речі, з 1 травня наш уряд розпочав цю масштабну реформу. Результат буде. Не за один рік, але буде. Вже восени до уряду прийдуть 1000 нових кадрів, бажаючих змін. Ці люди вже будуть мати конкурентну зарплату, тому що ми підтягнули ресурси ЄС. Це – агенти змін у самій системі управління. Ми будемо реформувати 10 міністерств. Майже половину уряду буде реформовано. Це буде абсолютна нова структура самих міністерств. Результат буде – нам треба тільки об’єднуватися та йти вперед. Але нам треба винести за дужки популізм, тому що нічого доброго він не принесе.

- Чим на сьогодні Ви як прем’єр-міністр найбільше пишаєтеся?

- Нашою прекрасною державою і нашими прекрасними людьми. Україною і українцями. Мені не має чого відвертати від людей очі – і це найголовніше. І це для мене дуже важливо. Немає нічого, чим би я завинив перед людьми, навмисно. Те, що нам вдалося зробити за цей рік, треба віднести і до попереднього уряду, тому що було зроблено низку жорстких кроків, урядом Яценюка, для макроекономічної стабілізації. Нам вдалося відновити економічне зростання, ми підвищили вдвічі мінімальну зарплату, відновили будівництво українських доріг. Ми створили низку програм для розвитку економіки, наприклад, програму підтримки сільгоспмашинобудування. Ми розпочали реформу державної служби, і це принесе свій результат, тому що державні послуги будуть якісними. Ми змінили систему закупівель, вийшли з абсолютно чіткими реформами і змінами в пенсійній системі, в системі освіти і в системі охорони здоров’я. Я вважаю, що у вересні маємо ці три надважливі теми довести до логічного завершення. Не все залежить від мене, від уряду. Нам потрібна підтримка парламенту. Але я готовий персонально відповідати за практичну реалізацію. Якщо пенсійну реформу схвалить парламент, я готовий відповідати за кожен місяць її впровадження. Я знаю, що ми тут досягнемо успіху.

- Нехай би міністри отримували великі зарплати, 10-30 тис. дол., і соцпакети, але якщо крадеш – ґрати. Чи можливо таке зробити?

- 10-30 тис. дол. ми не можемо собі дозволити. Але я би мріяв про зарплати українців, які б дорівнювали тисячам доларів. Щодо зарплати чиновників, то заплата — це добре, але це не все. Має бути відповідальність, має бути доброзичлива система як до чиновника, так і до людини. У нас система пострадянська – влада має тиснути на людей. Так неправильно. Я завжди робив ці системи прозорими, відкритими і доброзичливими, для людини. У 2006 році я привіз міжнародний аудит, зібрав всю мерію, і консультанти сказали, що ми маємо бути клієнтоорієнтованими. Клієнт – це той, кому ми надаємо послуги. Кожен українець — споживач тих послуг, які надає влада, в тому числі. І ці повноваження мають бути якісними. Треба змінювати систему управління державою, приводити нові кваліфіковані кадри. Це питання підготовки і відповідної мотивації, в тому числі щодо заробітної плати.

- Які у Вас відносини з українськими олігархами? Чи намагаються вони на Вас впливати, тиснути, і чи це їм вдається?

- Особливих взаємин ніяких немає. Я багатьох знаю, але дуже добре, що я ні від кого не залежу. Взагалі я думаю, що всі зацікавлені сьогодні, щоби економіка України зростала, тоді їхні активи будуть коштувати більше. У більшості принаймні має бути такий здоровий погляд на розвиток ситуації в країні. Але вони вже точно розуміють, що зловживаннями якимись чи чимось іншим побудувати щось стійке неможливо. Тому, з одного боку, потрібно змінювати структуру економіки, з сировинного типу, який ми маємо сьогодні, на створення доданої вартості всередині країни. Тоді українці будуть повертатися додому та отримувати нормальну заробітну плату. З іншого боку, треба розвивати малий і середній бізнес. Для мене надзвичайно важливими є зліт фермерства, малі та великі підприємства, які починають створювати додану вартість і якісний український продукт. Такі підприємства треба розвивати, давати їм доступ до кредитних ресурсів, давати їм можливості до зростання.

- Чому Ви категорично проти продажу землі?

- Я би сказав не так. Я проти дискусії "мораторій - не мораторій". Я за те, щоби українська земля була інструментом відродження українського фермерства. Тому що в нас іноді дивляться на землю, як на поле, на якому требі посіяти, зібрати, відвезти до порту, відправити до іншої країни та отримати валюту. Для мене село, аграрний сектор — зовсім інше. Це село, де живуть люди, це їхній розвиток території, і це аграрний комплекс. Найголовніше — якщо розвиток фермерства накласти на можливості децентралізації, — це колосальний кошт для відновлення українського села. Я переконаний, що після того, як ми ухвалили рішення про децентралізацію і створення об’єднаних громад, ми багато сіл врятували від знищення. Там є добра динаміка, і ми будемо її підсилювати, для того щоби місцеві громади почали розвиватися. Але одночасно треба підвищувати відповідальність людей на місцях. Вони повинні розуміти, що мають служити людям, які їх обирають.

- Про що Ви спілкуєтеся з І. Маском?

- Я запропонував, щоб "Тесла" розглянула Україну як країну, в якій багато чого можна зробити, в тому числі в енергетиці. Я нещодавно створив Раду інновацій, тому що вважаю, що ми маємо величезний інтелектуальний потенціал, але в нас усередині країни немає механізму, щоб ти міг розробити, впровадити, продати. Рада інновацій повинна створити національне законодавство, стимули мотивації, захистити наших науковців і наші інновації, щоб ми створили український продукт.

- Що треба зробити, щоб люди, які поїхали з України, повернулися?

- Тільки якість. Мають бути нормальна конкурентна робота, гарна освіта, гарна охорона здоров’я, якісні державні послуги. Кожен має себе знайти у своїй рідній країні. Унікальний наш випадок у тому, що ми маємо свою державу з величезним якісним потенціалом. Я вважаю, що те десятиліття втрачених можливостей і призвело до того, що анексовано Крим, окуповано частину Донбасу. Ми мали бути сильнішими, а в нас дуже часто пости займають хапуги. Була політика на знищення держави зсередини. У тому числі повністю централізація і корупція. Замість того, щоб розвивати економіку й інвестувати в людей, інвестували в себе і збагачувалися.

- Чи можливий для України сьогодні чи завтра план Маршалла?

- Це дуже добра ідея, і ми її відпрацьовували ще в першому уряді Яценюка з нашими європейськими партнерами. Але тоді це не склалося. Я вважаю, що ця ідея є дуже прийнятною, і ЄНП включила це до своїх програмних цілей. Я би хотів, щоб цю ідею реалізували.

- Німеччині дали 13 млрд (сьогодні це 130 млрд). Чи можливо, щоб Україні дали 130 млрд?

- Так ставити запитання "дали Україні" трошки принизливо. Підтримати сьогодні Україну, щоби ми почали більш швидко розвиватися – я вважаю, що весь цивілізований світ мав би до цього поставитися з повагою. Я був у Лондоні на конференції з реформ в Україні, і один з представників північних країн виступив і сказав, що "ми хочемо більше за більше. Більше реформ, більше змін – а ми більше підтримки". Я сказав, що я теж того хочу, тому якщо ми робимо якусь системну реформу, то розуміємо, що левова частка інвестицій у цю реформу має бути за Україною. Але якщо вони хочуть підтримати нас "під ключ" тієї чи іншої реформи, то допоможіть нам, наприклад, переобладнати заклади охорони здоров’я, змінити систему підготовки навчальних кадрів, їхньої оцінки тощо. Люди хочуть жити сьогодні, а не хочуть чекати 15 років, щоб ми оволоділи технологіями. І тоді я буду розуміти, що це "більше за більше".

- Україна знала часи дніпропетровських, донецьких. Чи можна тепер казати, що настав час вінницьких?

- Величезне перебільшення. Я думаю, що це більше відголос дніпропетровських і донецьких. Для мене, ментально, Україна єдина, неподільна. Але щодо вихідців з Вінниччини, тих, хто там народився, то це тільки я і два міністри уряду. Але цей поділ "вінницькі – не вінницькі" — така дурниця. Не можна так людей ділити.

- Чи будете Ви виставляти свою кандидатуру на пост президента на чергових чи, можливо, позачергових президентських виборах?

- Я вважаю, що вибори парламенту і президента мають відбутися вчасно і в рамках законодавства. За цих два роки треба дуже багато зробити в країні, і я більше відчуваю свою ефективність саме у виконавчій гілці влади. Тому таких планів в мене нема.

- Тобто президентом України Ви себе не бачите?

- Ні.

- Хто був, на Вашу думку, кращим прем’єром України?

- Я не хочу давати оцінок. Кожен повинен мати свою історичну відповідальність за той чи інший період часу. Була низка прем’єрів, які були абсолютно неефективними, які, замість того щоб розвивати країну, займалися чимось іншим. І це інше привело нашу прекрасну країну до слабкості. Я працював мером з 2006 по 2015 рік і пам’ятаю всі ці періоди. Можу сказати, що спільно зі своєю командою робив певні позитивні речі та успіхи не тому, що мені хтось допомагав, а навпаки. Тому що я боровся – кожне рішення потрібно було просто вигризати. Центральна влада все більше забирала можливості у міських громад, стискала. Мене це настільки збурювало, що для мене це був серйозний виклик. І коли мені в кінці лютого 2014 року зателефонував А. Яценюк, він мені сказав: "підеш зі мною рятувати країну?" Я сказав, що я можу піти за однієї умови, що я зможу реалізувати те, чим живу, і те, у що вірю, – децентралізацію. Я приїхав, ми поговорили, я розказав, як я це бачу, і він сказав, що це нормальна історія і що її треба робити.

- Ви людина, яка рухається і щось робить. У Вас є мрія увійти коли-небудь у підручники української історії?

- Я хочу бути дотичним до успіху України. Запишуть це в підручник історії чи не запишуть… дуже важко розраховувати на величезну справедливість. Але дуже хочеться бути дотичним, тому що, напевно, навіть більш ціннішим буде те, що завдяки нашим рішенням мільйони людей житимуть краще.

- Ви жорстка людина чи більш схильні до компромісів?

- Без жорсткості важко щось зробити, з одного боку, а з іншого — компроміс не завжди є правильним виходом із ситуації. Немає компромісів із совістю, в позиції між добром і злом. Тобто це має бути розумний підхід, і якщо рішення прийнято, то воно жорстко має бути реалізовано. Іншого просто немає. Це принцип, який має бути впроваджений за всіма напрямами.

- Київ — це вже Ваше місто чи ні?

- Я взагалі люблю міста, селища, середовища громад, де живуть люди. Я три роки живу в Києві, це прекрасне місто. Я розумію, що дуже багато треба зробити, і тепер, в умовах децентралізації, є такі можливості.

- Ви відчуваєте, що Ви киянин?

- Я не відчуваю, що я киянин. Я відчуваю, що я українець, і люблю всі міста. Я не можу бути несправедливим, як прем’єр-міністр, і сказати, що я люблю одне місто і не люблю інше. Я багато їжджу країною, бачу міста – вони різні. Але в нас величезний потенціал, що на сході, що на заході, що в центрі, на півночі, на півдні. У нас прекрасні громади, і я взагалі люблю просто Україну.

- Скільки годин триває Ваш робочий день?

- Як правило, розпочинається о 8-9-й, завершується о 21-22-й, але може бути і перша, і друга.

- Скільки годин на добу Ви спите?

- 6-7. От минулий тиждень я більше п’яти годин не спав.

- Чи є у прем’єр-міністра хвилина на спілкування з дітьми, на кіно, на книжки?

- Родина – це найвища цінність. Насправді я намагаюся завжди, але тут я не доопрацьовую. У мене немає стільки часу, скільки я б хотів, щоби бути разом зі своєю родиною. Це дуже важко.

- Ваш батько сьогодні Вас за щось лає?

- Він завжди мене критикує. У нас дуже добрі з ним стосунки, але бувають дискусії дуже непрості.

- Ви дослухаєтеся до нього?

- Звісно, всі ж дослухаються до батьків. Але в нас з ним є чітка домовленість: він ніколи не розказує мені, що мені треба робити, і це з дитинства. Він завжди мене підтримував, але давав мені можливості для самостійності. Коли мені було 22 роки, я втратив свою маму. 17 років ми вже живемо без мами, тому з батьком я щодня спілкуюсь, телефоную, але бачусь дуже рідко. І це теж величезна проблема.

- Я Вам вдячний за інтерв’ю, бажаю успіху Вам і Україні.

- Бажаю всім нам успіху.
https://ua.112.ua/interview/prezydentom-sebe-ne-bachu-i-na-vybory-ne-pidu-401693.html