Вибухові аргументи ядерного арсеналу в Світі
- 17.07.17, 18:00
- Знання є сила
Вибухові аргументи
Як змінилася диспозиція Заходу й Росії в питанні ядерної зброї
15 липня, 2017 Едвард Лукас автор The Economist, старший віце-президент аналітичного центру CEPA, Лондон
Аргументи на користь погано прихованого ядерного пацифізму в кампанії Джеремі Корбіна скидалися на рішучий гол у власні ворота. Але, як виявилося, в оцінках громадських настроїв у цьому питанні прорахувалися якраз критики лідера лейбористів. Попри позицію унілатералізму Корбіна, на якій він стоїть уже десятки років, нині він має рейтинги вищі за Терезу Мей. І думка про те, що понад 30 млрд фунтів, призначених для оновлення британської системи сил ядерного стримування «Трайдент», можна витратити краще, панує не тільки серед ідеалістів-корбіністів. Навіть пересічний консерватор у приватних розмовах гадає, чи може країна в позиції, у якій зараз Велика Британія, дозволити собі утримувати арсенал на рівні світової потуги?
Може, ядерна зброя дійсно виходить із моди в Британії. Але аж ніяк не деінде. Західних військових стратегів особливо непокоїть дедалі більший російський арсенал засобів доставки малої дальності з боєзарядами невеликої потужності (їх називають тактичною ядерною зброєю).
Це не «стратегічна» зброя, як у доктора Стрейнджлава (і як у британському «Трайденті»), що допомагала утримувати воєнний баланс під час холодної війни. Ці боєголовки установлюються на ракети класу повітря-земля, балістичні ракети малої дальності, гравітаційні бомби, глибинні бомби й торпеди, а також ракети, що можуть збивати кораблі, субмарини й літаки. Активний арсенал такої зброї в Росії, за даними аналітичного звіту, який минулого тижня опублікувало Розвідувальне управління Міністерства оборони США, налічує близько 2 тис. одиниць. Це щонайменше в чотири рази більше за аналогічний американський арсенал у Європі.
У минулому це вважалося відображенням слабкості, не сили. НАТО більше, багатше й сильніше за Росію. На випадок традиційного нападу російські військові стратеги скористалися б ядерним арсеналом нижчого класу для (як вважають вони) «деескалації» конфлікту.
Такий підхід відомий із холодної війни. Тоді військові стратеги НАТО розуміли, що без використання ядерної зброї протистояти нападу блоку Варшавського договору не змогли б. Їхня ядерна зброя противажила величезній радянській перевазі в традиційних силах, а ще компенсувала затримки, які могли б виникнути під час транспортування американських сил підкріплення через Атлантичний океан. У Радянському Союзі добре знали про це вразливе місце й могли говорити, що ніколи не застосують ядерну зброю першими: це був пропагандистський кульбіт, у якому Захід змальовувався необачним розпалювачем війни.
Із днів розвалу Радянського Союзу диспозиція змінилася. Кремль без своєї імперії став слабшою стороною й у листопаді 1993 року відмовився від обіцянки «не використовувати першим» ядерну зброю.
Це створило хоча крихку, але стабільність. НАТО не тільки не мало наміру нападати на Росію (і всі люди, які ухвалювали рішення в Москві, здається, це розуміли), а й Росія мала серйозний оборонний арсенал, реагувати на який західним союзникам було непросто.
Утім, у червневому дослідженні Шведської агенції з досліджень у сфері оборони (FOI), висновки якого відлунюють і в інших аналітиків, що спеціалізуються на безпеці та розвідці, йдеться про те, що ця картина змінюється. По-перше, у Росії росте параноя з приводу зовнішнього втручання. У звіті Розвідувального управління Міністерства оборони США чітко вказано, що кремлівські провідники вірять: Захід зациклений на зміні режиму в Росії.
Понад те, вражаюча модернізація російського війська передбачає нові озброєння (як-от крилаті ракети, що запускаються із землі й можуть нести ядерний заряд). Простої відповіді на такий розвиток подій у НАТО немає. Найгірше, що Кремль більше не вважає власний тактичний ядерний арсенал просто силою стримування, а бачить його таким, який цілком можна використовувати. Торік колишній керівник Російського федерального ядерного центру Віктор Міхайлов говорив про майбутнє, коли російську зброю невеликої потужності можна буде використовувати як «ядерний скальпель». Інші російські військові мислителі, схоже, розглядають таку ядерну зброю просто як потужний вид артилерії.
Російські дипломати так говорять про використання ядерної зброї з політичних міркувань (для зміни оборонної політики інших країн, наприклад), що в їхніх західних співрозмовників відбирає мову. А на російських військових навчаннях відпрацьовується застосування ядерних боєголовок.
Усе це становить серйозні труднощі для Заходу. Дорівнюватися до російського арсеналу своїм — це вкрай дорого й непопулярно. Якщо важко зберегти громадську підтримку навіть оновлення британського «Трайдента», що є головною опорою нашої обороноздатності, і коли оборонний бюджет під величезним тиском через модернізацію авіаносців, спроби відстояти пропозиції про іншу ядерну зброю здаються марними.
Тому реагувати на розвиток російської зброї, з одного боку, можна через відновлення контролю над озброєннями та інші форми діалогу. Навіть якщо Росія зациклилася на вірі у власну пропаганду про вигадану загрозу із Заходу, їй усе-таки вигідна прозорість, можливість перевірок й обмеження кількості та дислокації зброї. Низькі ціни на нафту змушують Москву робити болісний вибір у власних оборонних пріоритетах: нам слід заохочувати Кремль до того, щоби він схилявся до безпечнішого, а не ризикованішого життя.
Зокрема, непоганим початком було би збереження в дії Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, яким заборонялися найнебезпечніші ядерні ракети середньої дальності в Європі. Також варто спробувати відновити дію Договору про звичайні збройні сили в Європі. Дислокувавши додаткові сили для захисту Естонії, Латвії, Литви, Норвегії, Польщі та Румунії (хоч запізно та в обмеженому обсязі), НАТО тепер може вести переговори з позиції сили.
Але в дослідженні шведського FOI також йдеться про те, що у відповідь на пониження Росією порогу застосування ядерної зброї нам слід переосмислити все: від громадянської оборони та воєнної готовності до планування на випадок надзвичайних обставин.
Якщо не хочемо нової ядерної зброї в Європі, треба знайти якусь іншу відповідь: можливо, непомітні ракети зі звичайними боєголовками великої дальності, які могли би закрити прогалину в нашій системі стримувань. Фінляндія та Польща вже придбали такі ракети. Те саме можуть зробити й інші держави. А ще нам слід розглянути інші форми стримування, як-от оперативну конфіскацію та замороження російських активів на Заході. Такий інструмент можна було б використовувати для зупинки конфлікту до застосування будь-якої сили.
Найбільші питання тут лежать у політичній, не військовій площині. Росія компенсує власну слабкість залізною рішучістю. Але вихваляння ядерною зброєю з боку слабкої країни, як Росія, працює тільки тоді, коли ним удається залякати противників. А наскільки боїмося ми?
http://tyzhden.ua/World/195966
Як змінилася диспозиція Заходу й Росії в питанні ядерної зброї
15 липня, 2017 Едвард Лукас автор The Economist, старший віце-президент аналітичного центру CEPA, Лондон
Аргументи на користь погано прихованого ядерного пацифізму в кампанії Джеремі Корбіна скидалися на рішучий гол у власні ворота. Але, як виявилося, в оцінках громадських настроїв у цьому питанні прорахувалися якраз критики лідера лейбористів. Попри позицію унілатералізму Корбіна, на якій він стоїть уже десятки років, нині він має рейтинги вищі за Терезу Мей. І думка про те, що понад 30 млрд фунтів, призначених для оновлення британської системи сил ядерного стримування «Трайдент», можна витратити краще, панує не тільки серед ідеалістів-корбіністів. Навіть пересічний консерватор у приватних розмовах гадає, чи може країна в позиції, у якій зараз Велика Британія, дозволити собі утримувати арсенал на рівні світової потуги?
Може, ядерна зброя дійсно виходить із моди в Британії. Але аж ніяк не деінде. Західних військових стратегів особливо непокоїть дедалі більший російський арсенал засобів доставки малої дальності з боєзарядами невеликої потужності (їх називають тактичною ядерною зброєю).
Це не «стратегічна» зброя, як у доктора Стрейнджлава (і як у британському «Трайденті»), що допомагала утримувати воєнний баланс під час холодної війни. Ці боєголовки установлюються на ракети класу повітря-земля, балістичні ракети малої дальності, гравітаційні бомби, глибинні бомби й торпеди, а також ракети, що можуть збивати кораблі, субмарини й літаки. Активний арсенал такої зброї в Росії, за даними аналітичного звіту, який минулого тижня опублікувало Розвідувальне управління Міністерства оборони США, налічує близько 2 тис. одиниць. Це щонайменше в чотири рази більше за аналогічний американський арсенал у Європі.
У минулому це вважалося відображенням слабкості, не сили. НАТО більше, багатше й сильніше за Росію. На випадок традиційного нападу російські військові стратеги скористалися б ядерним арсеналом нижчого класу для (як вважають вони) «деескалації» конфлікту.
Такий підхід відомий із холодної війни. Тоді військові стратеги НАТО розуміли, що без використання ядерної зброї протистояти нападу блоку Варшавського договору не змогли б. Їхня ядерна зброя противажила величезній радянській перевазі в традиційних силах, а ще компенсувала затримки, які могли б виникнути під час транспортування американських сил підкріплення через Атлантичний океан. У Радянському Союзі добре знали про це вразливе місце й могли говорити, що ніколи не застосують ядерну зброю першими: це був пропагандистський кульбіт, у якому Захід змальовувався необачним розпалювачем війни.
Із днів розвалу Радянського Союзу диспозиція змінилася. Кремль без своєї імперії став слабшою стороною й у листопаді 1993 року відмовився від обіцянки «не використовувати першим» ядерну зброю.
Це створило хоча крихку, але стабільність. НАТО не тільки не мало наміру нападати на Росію (і всі люди, які ухвалювали рішення в Москві, здається, це розуміли), а й Росія мала серйозний оборонний арсенал, реагувати на який західним союзникам було непросто.
Утім, у червневому дослідженні Шведської агенції з досліджень у сфері оборони (FOI), висновки якого відлунюють і в інших аналітиків, що спеціалізуються на безпеці та розвідці, йдеться про те, що ця картина змінюється. По-перше, у Росії росте параноя з приводу зовнішнього втручання. У звіті Розвідувального управління Міністерства оборони США чітко вказано, що кремлівські провідники вірять: Захід зациклений на зміні режиму в Росії.
Понад те, вражаюча модернізація російського війська передбачає нові озброєння (як-от крилаті ракети, що запускаються із землі й можуть нести ядерний заряд). Простої відповіді на такий розвиток подій у НАТО немає. Найгірше, що Кремль більше не вважає власний тактичний ядерний арсенал просто силою стримування, а бачить його таким, який цілком можна використовувати. Торік колишній керівник Російського федерального ядерного центру Віктор Міхайлов говорив про майбутнє, коли російську зброю невеликої потужності можна буде використовувати як «ядерний скальпель». Інші російські військові мислителі, схоже, розглядають таку ядерну зброю просто як потужний вид артилерії.
Російські дипломати так говорять про використання ядерної зброї з політичних міркувань (для зміни оборонної політики інших країн, наприклад), що в їхніх західних співрозмовників відбирає мову. А на російських військових навчаннях відпрацьовується застосування ядерних боєголовок.
Усе це становить серйозні труднощі для Заходу. Дорівнюватися до російського арсеналу своїм — це вкрай дорого й непопулярно. Якщо важко зберегти громадську підтримку навіть оновлення британського «Трайдента», що є головною опорою нашої обороноздатності, і коли оборонний бюджет під величезним тиском через модернізацію авіаносців, спроби відстояти пропозиції про іншу ядерну зброю здаються марними.
Тому реагувати на розвиток російської зброї, з одного боку, можна через відновлення контролю над озброєннями та інші форми діалогу. Навіть якщо Росія зациклилася на вірі у власну пропаганду про вигадану загрозу із Заходу, їй усе-таки вигідна прозорість, можливість перевірок й обмеження кількості та дислокації зброї. Низькі ціни на нафту змушують Москву робити болісний вибір у власних оборонних пріоритетах: нам слід заохочувати Кремль до того, щоби він схилявся до безпечнішого, а не ризикованішого життя.
Зокрема, непоганим початком було би збереження в дії Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, яким заборонялися найнебезпечніші ядерні ракети середньої дальності в Європі. Також варто спробувати відновити дію Договору про звичайні збройні сили в Європі. Дислокувавши додаткові сили для захисту Естонії, Латвії, Литви, Норвегії, Польщі та Румунії (хоч запізно та в обмеженому обсязі), НАТО тепер може вести переговори з позиції сили.
Але в дослідженні шведського FOI також йдеться про те, що у відповідь на пониження Росією порогу застосування ядерної зброї нам слід переосмислити все: від громадянської оборони та воєнної готовності до планування на випадок надзвичайних обставин.
Якщо не хочемо нової ядерної зброї в Європі, треба знайти якусь іншу відповідь: можливо, непомітні ракети зі звичайними боєголовками великої дальності, які могли би закрити прогалину в нашій системі стримувань. Фінляндія та Польща вже придбали такі ракети. Те саме можуть зробити й інші держави. А ще нам слід розглянути інші форми стримування, як-от оперативну конфіскацію та замороження російських активів на Заході. Такий інструмент можна було б використовувати для зупинки конфлікту до застосування будь-якої сили.
Найбільші питання тут лежать у політичній, не військовій площині. Росія компенсує власну слабкість залізною рішучістю. Але вихваляння ядерною зброєю з боку слабкої країни, як Росія, працює тільки тоді, коли ним удається залякати противників. А наскільки боїмося ми?
http://tyzhden.ua/World/195966
2
Коментарі
Nech sa paci
118.07.17, 18:20
Могли б уже заблокувати рахунки, якби сильно хотіли.