Таблоїдизація історії - 4

70-а річниця польсько-українського протистояння в 2013 році вилилася в інформаційну кампанію, дуже схожу на ту, що була в 2003 році. З тією різницею, що вона була більш масштабною в хронологічному плані. Тобто, як планова кампанія почалася в лютому 2013 року власне з подій, пов’язаних нібито з атакою в Парослі, про яку я вже говорив, і з тією різницею, що в 2013 році трошки змінилася вже структура мас-медіа. Набагато більше стали відігравати роль електронні мас-медіа, набагато більше було продукту такого як телевізійний, Інтернет, соціальних мереж, відео. Фільми та спеціальні програми, присвячені цій темі, транслювалися на провідних польських телеканалах: TVP 1, TV Polonia, TVP Historia.

Очевидно, що значна частина цих продуктів має пізнавальну вартість і, звичайно, важливі для розуміння того, що сталося. Але, разом з тим, було чимало таких, які явно служили тому, що я називаю «таблоїдизацією» цієї теми. Зокрема, до таких продуктів телевізійних чи медіальних продуктів, які не мають нічого спільного з пізнанням історії, на мою думку, можна віднести своєрідне ноу-хау відзначень в 2014 році. Мова йде про реконструкцію подій протистояння в Радині. Реконструкція називалася «Волинь. Не про помсту, а про пам’ять волають жертви». Ця реконструкція знищення українцями польського села транслювалася в прямому ефірі на двох телеканалах: Polsat News і Republika TV. Це таке своєрідне, дуже химерне, як на мене, ноу-хау інформаційне, яке використовувалося для насичення емоціями знову ж таки цієї теми польсько-українського протистояння.

Звичайно, в 2013 році не могли оминути цю тему і польські політики. Знову таки почалися дискусії, спроби визнати знищення польського населення геноцидом. 12 липня 2013 року з цього приводу було ухвалено спеціальну постанову сейму, в якій, схоже, як в 2009 році знищення поляків названо етнічною чисткою з ознакою геноциду. Тобто знову таки один в один повторили цю тезу, знову таки попри гарячі дискусії оцінка «геноциду» не пройшла. Але документ уже містив твердження про 100 тисяч польських жертв цього конфлікту. Таким чином ця цифра, яка поки не підтверджена посиланням на якісь поважні історичні чи демографічні дослідження, поступово стала канонічною. «100 тисяч» ви тепер зустрінете в будь-якому дослідженні, в будь-якій публікації, попри те, що поки що (ще раз кажу) жодних історичних чи демографічних досліджень щодо цієї цифри поки що в польській історіографії так само не з’явились.

20 липня аналогічну ухвалу прийняв і сенат Республіки Польща. В цьому документі, до речі, між іншим, першою антипольською акцією УПА названо знищення села Паросля в лютому 1943 року. Тому знову таки, попри брак переконливих аргументів на користь цієї гіпотези про те, що це село було знищене повстанцями, вона вже стала елементом канонічної версії і тепер вже леґітимізована не просто в історіографії, тепер вона вже леґітимізована в законодавчому акті. І очевидно, що тепер дискутувати про те, чи було чи не було, навіть польським історикам буде доволі важко.

Величезна увага суспільства до польсько-українського конфлікту обернулася в 2014-му в тисячі публікацій в мас-медіа, в гарячі політичні дебати, заяви. Натомість у 2014 році, попри велику увагу, не з’явилося жодного історичного дослідження цієї теми. Жодного. Якщо я помиляюся, буду вдячний, якщо хтось справдить і скаже: «Так, у 2013 році з’явилася бодай якась одна монографія, присвячена цій темі». Я, на жаль, в 2013 році такої не бачив.

На жаль, і тоді таблоїдизація та політизація цієї теми продовжувалися і знайшли своє відображення в суспільній свідомості. Маємо соціологію 2013-го.

Знову таки далі зростає кількість людей, які чули щось про польсько-український конфлікт. Їх вже 69% (пригадуєте,  перед тим було 56%).

Але зберігається однобока оцінка тих, хто був її жертвами. Вже трошки зменшилася тепер, 52% вважають жертвами тільки поляків, тільки 2% вважають жертвами українців і тільки 9% вважають жертвами поляків і українців. Натомість 52% опитаних вважають винними в конфлікті тільки українців, тільки 3% вважають, що винними в конфлікті були і українці, і поляки, і тільки 1% вважають винними в конфлікті були поляки.

Подальша таблоїдизація і політизація цієї теми була можлива тому, що з 2008 року фактично припинився активний діалог між українськими і польськими істориками. Тобто конференції, зокрема, серія конференцій «Важкі питання», які відбувалися з 1990-х років тоді припинилися. І, по суті, історики не брали участі у взаємних обговореннях, не порівнювали свої напрацювання.

Ситуація з браком цього діалогу припинилася тільки після переломних для України подій Євромайдану 2013-2014 років. Вони переломними були не тільки тим, що змінилася політична еліта в Україні, але переломні були і для польського суспільства, в якому суттєво зросли симпатії до українського населення. І за результатами Євромайдану якраз соціологією було зафіксовано найвищий рівень підтримки польським населенням українців. Відповідно, в 2014 році, користаючись цим політичним тлом, було відновлено співпрацю між українським та польським Інститутами національної пам’яті. Відновлено таким чином, що ми вивчаємо досвід наших польських колег, неодноразово їздили туди, вивчаючи питання влаштування архівів, організації інформаційної роботи. Вони приїжджають сюди, ми організовували виставку, присвячену Катині, яку презентували і в Києві, і презентуємо в Харкові, в Дніпропетровську і в інших містах. Врешті-решт в кінці 2015 року було створено, започатковано і почав працювати польсько-український форум істориків, завдання якого якраз зосередитись на питаннях 1939-1947 років (тобто, питаннях конфлікту і найбільш конфліктних питань).

Наскільки ефективною буде власне спроба цього форуму істориків повернутися до наукової дискусії навколо важких питань минулого, покаже вже тільки цей рік, 2016 рік, коли мають бути поновлені дві наступні зустрічі. Але вже зараз, мені здається, ми можемо однозначно стверджувати актуальність цих зустрічей. Не тільки через те, що ця тема зазнала таблоїдизації в минулі роки, але й тому, що така таблоїдизація, ця загроза існує і в майбутньому, і особливо тепер, зважаючи на те, що цього року заплановано презентацію художнього фільму відомого і визначного польського режисера Войцеха Смажовського «Волинь», який, судячи зі сценарію, знову спровокує гарячі суспільні дискусії. Я мав можливість ознайомитися з цим сценарієм і переконаний, що знов будуть дуже гарячі дискусії, і, на жаль, здебільшого дуже далекі від того, щоб наблизити їх до того, що насправді було між українцями і поляками в роки Другої світової війни. Хоча сподіваюся, хочеться вірити, що зважений голос істориків, які намагатимуться пояснити, що, як і чому сталося, звучатиме в цих дискусіях принаймні не менше, ніж голоси тих, які здобувають собі дешеву популярність на минулій трагедії.

Дякую за увагу і сподіваюсь на питання.