Нещодавно довідався, що український Кабмін виділив 1,6 мільйона гривень на поширення російської мови. Помовчимо. Подумаймо. Пригадаймо.

Десять років тому Людмила Путіна, дружина тодішнього президента Росії, гордо відзначила: "Русский язык содержит в себе ресурс для развития России".

І далі: "Необходимо утверждать, отстаивать и расширять языковые границы русского мира... Утверждение границ русского мира - это и отстаивание, и укрепление национальных интересов России".

Тобто про здоровий глузд (з боку так званої української влади) у даному разі не йдеться. Про неї (так звану українську владу) напрочуд влучно висловився видатний український історик Ярослав Дашкевич:

"Значну частину України захопили під свою владу російські шовіністи та їх колаборанти, які глузують з прав теоретично державної української нації, ведуть ніким не приборкувану антиукраїнську кампанію... Парадокс?

Ні, не парадокс, а свідчення того, що в Україні здійснюється намагання, незважаючи на формально проголошену незалежність, продовжувати панування чужоземної російської меншини (що підібрала собі для допомоги денаціоналізованих, зрусифікованих функціонерів) над українською нацією.

...Немає в світі жодної національної держави, жодного національного уряду і адміністрації, які не те що нехтували б правами власної нації, але своєю бездіяльністю і корумпованістю сприяли б переслідуванню власної нації".

Росія завжди розуміла цементуючу роль мови у державному будівництві, розуміє роль мови - не лише суто комунікативну, але і як ефективну політичну зброю.

На відміну від українського уряду це добре усвідомлює уряд Литовської Республіки, який спеціальним рішенням затвердив Програму вживання та розвитку державної мови й щороку виділяє кошти для її реалізації.

Комісії з питань мови доручено, крім нормативної діяльності, також адміністрування мови - догляд за виконанням законів, мовної програми.

Мовознавці мають змогу зважати не тільки на суто мовознавчі предмети, а й на екстралінгвістичний контекст державної мови - політичні, економічні та соціальні умови її існування. Рішення мовної комісії є обов'язковими для всіх організацій, установ, підприємств.

Інший документ - Кодекс адміністративних юридичних порушень ЛР - передбачає засоби адміністративного впливу: попередження або грошове покарання (від 100 до 2000 літів, тобто від 25 до 500 $ США).

Штраф накладається за: невживання державної мови на печатках, бланках, вивісках, описі товарів; при виконанні службових обов'язків, у діловодстві (внутрідержавному); за подання документів недержавною мовою, непереклад державною мовою телевізійних та радіопередач, кіно- та відеофільмів; невживання автентичних форм литовських топонімів; невиконання рішень Державної комісії литовської мови.

Зібрані грошові штрафи потрапляють до державного бюджету. Державна комісія литовської мови реалізує затверджену урядом і виконувану коштами бюджету Програму вживання та вдосконалення мови Литовської Республіки.

Щороку для реалізації Програми виділяється близько 3 мільйонів літів (700 тисяч $ США). Є запитання?

"Внедрение своего языка в другие нации - внедрение политической и экономической зависимости. Лучшего долгосрочного представительства своих интересов и придумать нельзя!" - писав письменник Євген Шишкін у статті "Русский язык - категория экономическая".

Кілька міркувань з приводу економічної категорії мови. Лінгвісти (і не лише лінгвісти) добре знають, що серед багатьох параметрів мови (демографічний, політичний, культурний, технічний, науковий, освітній, ідеологічний, інформаційний тощо) економічний параметр визначається потужністю економіки країни.

Яка мова домінує у світі? Правильно. Англійська. Бо США разом із Великобританією випускають чверть світової продукції.

Наполегливо раджу познайомитися нашим урядовцям (і не тільки) бодай з однією діаграмою, представленою в Музеї лінгвістики КНУ імені Тараса Шевченка, яка наочно ілюструє економічну потужність мов (так, на англійську припадає 32,2%, на японську - 17,8%, на німецьку - 9,6%, французьку - 5,9%, китайську - 2,7%, а на російську аж 1,3%).

За мовнополітичною потужністю російській мові належить 3%, англійській - 54%, французькій - 30%...

"Чому британці та американці не вчать китайської, тоді як англійську вивчає майже вся юнь Китаю? Секрет у написі Made in. Вважають, що українська десь у третьому десятку (як і за демографічним параметром), що дуже муляє деяким тутешнім колоніальним партіям, "Гегемонам Уркаїни" зокрема.

Тим часом за валовим продуктом Росія позаду Нідерландів (нідерландська мова за цим параметром значно сильніша), а бюджет Росії становить лише 2% бюджету США (зараз, може, й не дотягує до бюджету Сан-Франциско або Чикаго).

Економічний вимір мови ще й у тому, що вона сама є товаром. У Британії, за даними газети "Санді Таймс", ще років 15 тому англійська мова займала шостий рядок у списку експортних товарів і давала щорічно 3 мільярди доларів прибутку.

Не менше заробляють на мові США і Австралія. Мову купують і продають. На цьому хтось заробляє ще й політичний капітал. Дбаючи про інтереси націй і мовне розмаїття, Євросоюз на переклади офіційно виділяє щороку 1 000 000 000 євро. На такі гроші сяк-так могла би прожити вся Естонія чи Молдова.

Торгувати українською мовою, зокрема й українськими перекладами з англійської та російської, нам було б дуже вигідно, якби дехто не продавав мову свого громадянства у переносному сенсі.

А найбільша вигода від своєї мови саме господарська, бо споконвічну і питому мову народу, як чинник порозуміння, відкриття світу і єднання для праці, жодна інша ніколи не замінить.

Її правове, культурне та ідеологічне приниження може призвести тільки до моральної депресії, душевної роздертості, соціальної нестабільності і спаду виробництва. Її підйом, навпаки, забезпечить нам повагу в Європі і світі" - влучно зазначив Віталій Радчук, доцент Інституту філології КНУ імені Шевченка.

То яку мову, крім української, найдоцільніше вивчати українським школярам? Правильно. АНГЛІЙСЬКУ. Оскільки з викладачами японської в Україні негусто, то, крім англійської, треба штудіювати німецьку, французьку, іспанську.

Згадані на початку статті 1,6 мільйона гривень Кабмінові доцільніше скерувати на підтримку української мови. А проблемою поширення російської має турбуватися колишня метрополія (принаймні це буде логічніше, ніж демонструвати відверту політику неоколоніалізму), скориставшись досвідом Німеччини й Франції.

А хто бажає, хай вивчає російську. Якщо має в цьому конечну потребу. Мовний гіпофіз в українців розвинений добре, тож "вєлікій і магучій" можуть вивчити самотужки.

Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП

P. S.

Підкинута антиукраїнськими силами теза доконечної потреби функціонування офіційної російської мови доти залишатиметься одним із факторів соціальної напруженості, доки не матимемо конвертованої гривні з високою купівельною спроможністю, доки не вироблятимемо продукції, котра за якістю буде ліпша, ніж російська, німецька, японська, за якою потягнуться покупці зі всього світу, комфортно їдучи добротними українськими автобанами, хайвеями і фрівеями.

У цьому контексті варто навести цікаву думку Юліана Бачинського, сучасника Івана Франка, автора книжки "Україна irredenta", котрий пристосував марксизм до національної держави.

Ні на мить не сумніваючись у тому, що самостійна Україна має бути (це, мовляв, закономірний процес), він вважав, що "зукраїнізувати" росіян, євреїв і поляків, які проживають в Україні, можна тільки економічно.

"Боротьба за політичну самостійність України не відноситься також виключно лише до українців - народу, а взагалі до всіх, що замешкують Україну, без огляду на те, чи се автохтон-українець, чи колоніст: великорос, поляк, жид чи німець. Спільний інтерес зукраїнщить їх, змусить їх усіх стати українськими "патріотами".

Це справді була смілива й оригінальна, як на ті часи, думка, що самостійність України обстоюватимуть саме великі підприємці.

Національно свідомі, ясна річ.

На жаль, в умовах сучасної України далеко не всі такі. Однак шанс переламати ситуацію, на наш погляд, все-таки є - логіка бізнесу повинна підказати підприємцям, що тільки працюючи на власну державу, вони значно ефективніше примножуватимуть свій приватний капітал, ніж зароблятимуть статки на посадах таких собі менеджерів від світового бізнесу.

Утвердитись у світі зможемо лише завдяки успіхам в економіці, як це зробили Японія, США, Німеччина. При цьому аж ніяк не відділяючи економіки від культури, економіка не може бути брутальною в цивілізованій демократичній державі.

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/06/23/5165304/

Всеукраїнський перформенс на підтримку ЗМІ

Гасло - "Відмиємо ЗМІ від Цензури!!!"

Коли: п'ятниця, 21 травня, о 12.00.

Чому: Влада пішла в наступ на свободу слова.
Декілька національних телеканалів та інші ЗМІ заявили про ЦЕНЗУРУ та
ТИСК на них з боку влади : pravda.com.ua/news/2010/05/6/5013491/

Це означає, що ті хто піддадуться на тиск будуть доносити БРЕХНЮ та
тільки те, що потрібно ВЛАДІ.

Час ЗРОЗУМІТИ, що ЗМІ - це нервова система країни. Атака на журналіста
- це спроба спаралізувати нас усіх. Ми не можемо допустити, аби
журналістам заклеїли роти!

Ми повинні ПІДТРИМАТИ тих, хто пише ПРАВДУ!

ЦЕНЗУРА не повинна заплямувати ЗМІ

На сторожі наших прав стоїть Конституція України, зокрема стаття 15,
якою цензуру заборонено.

НАШІ ДІЇ:
1. Беремо дома миски, тазики, відра, пральні дошки. (нема дома - позич
в сусіда ;) )
2. Кожен малює плакат <<НЕ ДОПУЩУ ЦЕНЗУРИ>>
3. Приходимо на перформенс в своєму місті (якщо нема - організуй САМ)
і відпираємо ЗМІ від цензури.

ПИТАННЯ? -Дзвони 0661365984 (Катя)

Акція відбуватиметься:

Житомир: 12:00, вул. Михайлівська (біля міськвиконкому), контактна
особа: Людмила Харчук, тел. 0678347140

Івано - Франківськ: 12.00 Вічевий майдан (перед великим екраном),
Михайлишин Віка 0932453164

Київ: 12:00, Контрактова Площа (біля пам'ятника Г. Сковороді),
контактна особа: Катерина Чепура, тел. 0661365984

Львів: 12:00, проспект Свободи (біля пам'ятника Т. Шевченкові),
контактна особа Ольга Сало, тел. 0636286841

Харків: 12:00, вул. Сумська (біля пам'ятника Т. Шевченкові), контактна
особа: Іван Омелян, тел. 0503304899

Чернігів: 15.00, Червона площа (біля Драматичного театру) Олександр
Ясенчук тел. 0632361803

Підготовка до акції триває, до участі зголошуються активісти й інших міст.

Запрошуємо до участі в акції всіх не байдужих громадян.
Від нашої солідарності залежить доля демократії в нашій країні!
Не пошкодуй 5 хвилин - запроси друзів і ПРИХОДЬ на акцію!

Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.
Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.
Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Ліна Костенко

Формування й розвиток власне національної словесної символіки йде різними, часом досить складними шляхами. Погоджуючись з тим, що поява символу, котрий здебільшого має трансцендентний характер, рідко коли визначається безпосередньо умоглядно. Діяльністю людини, не можна не бачити глибинних семантичних зв’язків між творенням образу і його перевтіленням у символ. Поширеним є, зокрема, виникнення образу-символу через усвідомлення співвідношення між первісним предметом, якому в народній уяві, зокрема міфологізованої, надається та чи та символічна функція, і словом – символом, що сприймається як мовне втілення певних узагальнених ознак. Досвід, фонові знання, зумовлені реаліями навколишньої дійсності (непсихічними умовами, особливостями побуту, історико – культурними чинниками), підтримують символічне значення, а постійні асоціації, що супроводжують символ, створюють підґрунтя для його вживання у складі фіксованих контекстів, різних словесних формул, визначають його здатність передавати глибинний зміст, ставати носієм тієї чи тієї ідеї.
…
Український філософ Г. Сковорода в праці «Кільце» спиняється на особливостях символічного способу мислення, що висвітлює природу, походження і значення символів. Стародавні філософи, за його твердженням, передавали свої думки не в словах, а в образах, символах. Назви небесних тіл виражали абстрактні поняття. Сонце означало істину, кільце – вічність, якір – утвердження, лелека – богошанування, зерно і насіння – помисел і думку. Символом вважався образ, що складався з кількох фігур. Вічність, наприклад, зображалася трьома з’єднаними між собою кільцями (їх супроводжував напис «Ці три вище всяких стихій»). Саме такою мовою передано біблійні оповіді, в них «останній голосок або слівце дихає символом або залежиться від нього». Якщо в кожній із цих фігур розкрити таємний, прихований зміст, тоді відкривається вічність, начало.
Оригінальну теорію поетичного символу на українському матеріалі розробив М. Костомаров. Учений розглядав символ у системі понять художнього мислення як уявлення, що викликає певне коло асоціацій, пов’язаних із процесом поетичного освоєння світу; в цьому розумінні символ – образ і раптом із тим не образ, оскільки містить у собі додатковий смисл, органічно пов'язаний з образом, але не тотожний йому; поняття символу стає в результаті дещо розпливчастим, занадто широким. Головне в концепції Костомарова – розуміння національних, культурних і релігійних чинників, що визначають символіку того чи того народу. Походження і розвиток символіки можуть бути з’ясовані лише через образне відображення народного духу, народного мислення.
Звідси випливає висновок, що символіка кожного народу – явище глибоко національне, зрозуміле лише і межах певного середовища і не може бути до кінця пізнане іншим народом, етносом, спільністю.

…
За О. Лосєвим, «символ речі є її відображенням, однак не пасивне, не мертве, а таке, котре має в собі силу і міць самої дійсності, оскільки одного разу одержане відображення перероблюється у свідомості, аналізується в думці, очищується від усього випадкового й несуттєвого й доходить до відображення не просто чуттєвої поверхні речей, а їхньої внутрішньої закономірності». Тобто символ не є власне знак речі, це виразник її суті, він має додаток, який робить його внутрішньо вмотивованим, глибинним.
У символі, на думку О. Лосева, досягається повна рівновага між «внутрішнім» і «зовнішнім», ідеєю і образом, «ідеальним» і «реальним». «В образі» немає зовсім нічого такого, чого не було б в «ідеї». Загальне й конкретне в ідеї й образі повністю співвідносні між собою, в символі немає ні ідеї без образу, ні образу без ідеї. Звідси закономірним є сучасне вживання поняття образ-ідея на позначення символу. Раптом з тим у символі образ та ідея можуть різнитися між собою: символ – це вираження того, що має власне ідея. О. Лосєв визначив можливості втілення символічного значення в слові, імені; виділив різні символічні значення, зокрема предметно-наочний ейдос та абстрактно-узагальнений символ; символічне значення підніс до рівня явища стилістичного у разі його внесення в конкретику художнього тексту.
…
В українському метальному просторі типові такі позитивні реакції: на слово мати – рідна, земля – світа, пісня – народна, мова – солов’їна, Дніпро – широкий, Карпати – зелені. Реакції на слова – стимули можуть бути типово негативні: хата – бідна, свекруха – лиха, їжа – несмачна, преса – продажна, ціни – високі.

Калина, верба, тополя – дівчина, жіноче,
дуб, явір – козак, чоловіче,
вогонь – непереборна сила,
вода – творець усього сущого,
кров – гаряча, життєдайна,
коло – вічність.

Калина – символ буття, краю, України, смуток, туга за Батьківщиною, коханням,
Верба – символ журби, краса, врода, дівоцтво,
Тополя – образ-тотем, краса, цнотливість, жіноцтво,
Вишня – краса, розквіт, здоровя,
Дуб – дерево-тотем – міць, твердість, непохитність,
Явір – нещастя у коханні, символ журби, молодість, юнак,
Осика – символ зради, і покарання, дерево-тотем,
Терен – страждання,
Соняшник – символ краси, добра, спокою, затишку,
Квітка – краса, квітучість,
Барвінок – молодість, кохання, шлюб,
Васильки – чистота, святість, приязнь, любов,
Мак – краса, молодість,
Волошки – ніжність, тепло душу,
Любисток – символ кохання,
Трава – страждання смерть

М’ята, рута, ружа, бур’ян, реп’ях, лобода, зів’яле листя, билина, пшениця, жито, овес, гречка, просо, льон.

Крила, мрії, птиця, зозуля, ворон, ворона, соловейко, голуб, голубка, лебідь, лебідка, сокіл, орел, сова, лелека, чорногуз, чайка, півень.

Вовк, лисиця, кінь, віл, теля, корова, заєць, ведмідь, собака, пес, свиня, вівця, баран, коза, гадюка, бджола, оса.

Золото, срібло, намисто, вінок, коса, шабля, люлька, тютюн, борщ, вареники, галушки, мед, часник, цибуля.

Сонце – місяць, вогонь – вода, світло – темрява, життя – смерть, зима – літо, день –ніч, явір – калина, доля – недоля, душа – тіло, правда – кривда, любов – ненависть.

Добро, зло, віра, правда, гріх, зрада.

Чорний, червоний, синій, білий, жовтий, зелений…

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий гімн батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левів рев…

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.

О. Олесь

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Л. Костенко.  Джерело: Поезія, "Наукова Думка", К., 1998.

історія однієї суперечки англійця, німця, італійця та українця

Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році. У купе першого кла-су швидкого потяга “Львів-Відень” їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був ві-домий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точилися навколо різних тем. Наре-шті заговорили про мови: чия краща, багатша і якій належить світове майбутнє. Звіс-но кожен заходився вихваляти рідну.
Почав англієць: – “Англія – це країна великих завойовників і мореплавців, які сла-ву англійської мови рознесли цілим світом. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона, Діккенса й інших великих літераторів і науковців. Отже, їй належить світове майбутнє”.
“Ніколи! – гордо заявив німець. – Німецька – мова двох великих імперій: Вели-конімеччини й Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Ґеґеля, Канта, Вагнера, Ґейне. І тому, безперечно, вона має світове значення”.
Італієць усміхнувся і тихо промовив: “Панове, ви не маєте рації. Італійська – це мова сонячної Італії, музики та кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною іта-лійською мовою написані найкращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті й інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі”.
Українець довго думав, нарешті промовив: “Я не вірю у світову мову. Хто дома-гався цього, потім гірко розчарувався.
Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що українська – мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з поетес світу – Лесі Українки, на-шого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, зокрема і по-хваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, Франко вважав українську...
Нашою мовою звучать понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?” “Ні”. “Ні”. “Ні. Це неможливо!” – відповіли англієць, німець й італієць”.
“Вашими мовами це неможливо, а українською - зовсім просто. Назвіть якусь літеру!” – звернувся Костів до німця.
“Нехай це буде літера “П”, – відповів той.

“Гаразд. Назвемо оповідання “Перший поцілунок”:
“Популярному перемишльському поету Повлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, Павле Петровичу, – писав поважний пра-витель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, - погостюйте, пове-селитеся”. Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони - при-ятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліпи По-лікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пре-чудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелю-дії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попро-сили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, піді-грітого пуншу, пива, принесли печені поросята, пахучі паляниці, печінковий паштет, пу-хкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пре-солодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полу-ниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Полі-на Полікарпівна попросила прогулятися Підгородецьким парком, помилуватися приро-дою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Поросли папороттю прадавній парк подарував приємну прохо-лоду. Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнули-ся. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати”.

У купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська житиме вічно поміж інших мов світу.
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки. "Ну, а коли б я назвав ін-шу літеру? – заявив він – Скажімо, літеру “С?”. – “Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на “С” і передаватимуть стан при-роди, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати:

Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток, срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.
Сонно сипляться сніжинки.
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки -
Спить самотній сад.
“Ґеніально! Незрівнянно!” – вигукнули італієць й англієць.
Усі замовкли. Говорити не було потреби.”.

З процесів творення сім'ї розпочнемо. Аби вона брунькуватися узялася, з чоловічого стану має з'явитися у нас – "за-лиця-льник", в Московії – "уха-жор". Що би там не казали про ґаздинські риси (мудрість, роботящість, навіть багатство) потенційної дружини, а парубок найперше на красиве личко звертає увагу, "за лиця" до неї вчащає. Аналог сусідський дуже вже далеко відбіг від "ходити". Мо', "ухі-жор", ходить, щоби "ухі нажрать-ся" на дармівщину? Та як би там не було, а той, що шукає собі пару під бік ("парубок" – у нас), "парень" (пари не має – у сусідів) знайшли собі дівчат.

Засилаються "свати", особи, уповноважені "звати" дівчину до парубкового дому.
За сприятливого сватання отримують у нас дівчина та хлопець статус "наречених" (оголошених родові, громаді). У сусідів відповідно – "жє-ні-х", "нє-ве-с-та". Не знають він – ні куди та як, вона – з та ще не мала діла.

Згодом відбувається "весілля" (веселощі для молодих, роду, громади), а потім "шлюб" (злюб) -у нас, у сусідів – "свадьба" (гуляння для сватів), а затим "брак". Ось тобі маєш, тільки побралися – і вже браковані? Чого бракує – харчів? Схоже на те. "Же-брак" (у нас) – бракує сердезі харчів, одягу, даху над головою. "Ні-щі-й" (у них) – навіть "щі" не їв, бідака.

Від пари під боком молодиця стає "вагітна" (набуває ваги в тілі та громаді). У сусідів така жінка "бере-менна" (бере мене). Авжеж, для того й одружувалися.

Згодом відбувається "народ-же-ння" (поповнення народу) "немовляти" (не мовить ще), тільки зіп'явшись на ноги, трохи навчившись розмовляти, вже "малюк". В москвинок – "рожден-і-є". "Малютка", "ма-лиш" (має лиш потреби). Наше "лиш" – ще незіпсоване, первозданне.

Новому членові сім'ї найперше потрібне "годування" (від "годити"), на берегах Мокви – "корм-лє-ні-є" (традиційно спародійований "лє-ні-є-"м наш термін, тільки у нас він вживається стосовно братів менших). Проте, як не крути, а дитя (дорослих теж) треба "годувати", "корміть". "Не годовані є" вони капризні. Себто, обурюються сусіди, коли їх не годують.

І "виховання" (на українських родючих землях дитину треба було пильнувати, "ховати", аби якийсь зайда не вкрав), на сусідських болотах перетворилося у проблему харчування – "пітанія" (вос-пітанія), котре розкладається на первинні (питання є). Хоч і побутує там поговірка "Даст Бог день, даст Бог піщу", однак питання "пітані-я" залишається завжди актуальним.

Коваль С.

І ви покинули...
І ви пішли...
І клади, що вам діди сховали,
На скибку хліба проміняли...
Цигани ви...
Цигани ви...
А там в землі,
Який там скарб лежав
І скільки струн в собі ховав.
Які б то звуки розітнулись,
Коли б ви дивних струн торкнулись...
Не варті ви...
Не варті ви...
І з часом чує ліс в тиші нічній,
Як десь на кобзі золотій
Струна застогне і порветься
І стогін з каменю проллється:
О де ж ви є?!
О де ж ви є?!

 
Олександр Олесь