Про співтовариство

Тут публікуються всі, хто вміє і хоче писати вірші.
Це місце, де Вас читатимуть. Пишіть частіше, пишіть краще.. воно того варте.
Вид:
короткий
повний

СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

" В лісі"

Ну,  що? Ти переконався?
Ліс не тільки, щоб в ньому губитись,
Стій! Куди ти зібрався?
Нам потрібен вогонь, щоб зігрітись.

Не треба, я хочу до дому,
Дарма, що у темряві, хоч би й один,
Якось дійду, і не згадуй про втому,
Це ж не сорок, у шахті, робочих годин.

Ну, звісно, ти витривалий,
Дай волю – планету усю обійдеш,
А вогонь…лише жарт невдалий,
Ти ж сам наче піч – всім тепло віддаєш.

Все, переконав, я лишаюсь,
Тобто,  дрова десь, шукати піду,
Буває…і я помиляюсь,
Та на відміну від декого, це визнаю!


"Копилка"

  • 09.11.10, 23:33
Разбивая копилку с проблемами,
те, что душу, скопившись, рвут,
камни с плеч горами целыми,
тебе под ноги упадут.
Так дождь, что лил всё время,
ослепнет и будет слабей,
а надежда, до этого тлея,
всполохнет для родных и друзей.
Позитива копилка пополнится,
фотографиями в альбом,
снова солнце за тучами скроется,
чтобы высунуться, потом!

"Прошу у жизни"

Не держи меня жизнь, онемевшими пальцами,
не будим с тобою равняться силами,
моя тяга к тебе давно на исходе,
я сильно устал брести по битой дороге.
Так зачем зря силы тратить?
На чёрном фоне белым красить,
я хочу свернуть, найти край Земли,
а ты лучше сходи - детей обними!
Несмотри в мою душу через глаза,
там вместо солнца будет луна,
заместь детских улыбок - истерический смех,
вместо целого торта - один кусок на всех!
Давай без обид, навсегда разойдемся,
на прощание лишь, пальцами рук коснёмся,
не будим думать о будущем и прошлое вспоминать,
ты допустила ошибку, прости,  пора её исправлять!


П.С. Нашёл в архивах (писал же когда-то такое)shock

"На фотографії..."

Лежить нерухомо у полi,
Тримаючи квiти в руках,
І сонце у свої долонi,
Загорнувши несе по свiтах.
Свiти надто рiзноманiтнi,
Щоб можна було описати,
Навiть, в чийсь людськiй головi,
Може зараз перебувати.
Можливо, хтось її бачить
Обличчя у власному снi,
Та нiколи собi не пробачить,
Що не вiдтворить на полотні.
Вам не варто її турбувати,
Нехай очi вiдкриє сама,
Бо не зможе, тодi пригадати,
Все, що бачила, доки спала!

"Он устал от человеческой глупости..."

Он устал от человеческой глупости,
От тёмных сторон души,
И ушёл, не смотря на все трудности,
Что ждали его впереди.
На высокую, молчаливую гору,
Где до неба ближе всего,
Ещё в детстве наметил дорогу,
Но боялся ступить на неё.
Он дошёл, приложив все усилия,
Накопившиеся с юных лет,
Стал участником вместо зрителя,
Только судей на финише нет.
И увидел он, в пыли под ногами,
Светящуюся горстку камней,
Подняв с земли и ощупав руками,
Его чувства все, стали сильней…
Не смог устоять, чтоб не поделиться,
С теми, кто остался внизу,
Но как не старался, не смог спуститься,
Решил,  "До утра подожду!"
Утром проснувшись, собрался в путь,
С камнями в своём рюкзаке,
Лишь несколько раз, ставал отдохнуть,
Развалившись на голой земле.
Спустя несколько дней, он вернулся,
Вызывая у всех интерес,
Держа камни в руке, улыбнулся,
Сказав, «Это подарок небес».
И раздал их, ближайшим зевакам,
Что бы те передали другим,
Но, увы, словно кость, двум собакам,
Очень редко остаётся двоим.
Так жадность боролась с желаньем «дарить»,
Чужими руками, молотя до крови,
А камни, продолжали всё ярче светить,
Меняя зрение на чувство любви.

"Десь…"

  • 26.04.10, 22:31
Ніхто і ніщо не тримає,
Нічого в душі не шкребе,
Все навколо лише надихає,
Хоча б частку віддати себе.
Лише позитивна енергія,
Без придуманих кимось ікон,
Вимиває весь бруд наче течія,
Перетворить реальність на сон.
Неймовірне здається можливим,
Ніби вперше побачив цей світ,
Відчуваю себе тут щасливим,
Не рахуючи прожитих літ.

"На ранок після ночі…"

Важка була ніч для обох,
На дощ у вікно дивились,
В підвалі власних думок,
Без ліхтаря загубились.
Ранок їх такими й застав,
Наче ляльки набиті ватою,
Сонця промінь обох повертав,
Але з невеликою втратою.
Знов наважились з дому піти,
Стежками, кудись як най далі,
Може їсти десь, щось знайти,
Відновити спроби не вдалі.
Як так вийшло ніхто і не знає,
Та зійшлися в одну, їх стежки,
Хочте вірте, хочте ні - так буває,
Бо не люди вони – їжаки!

" Сприйняття "

Світло поступово заповнює кімнату,
Дає можливість в ньому розчинитись,
Чую крізь сон, десь, " Доброго ранку! ",
Треба вставати, а так хочеться погрітись.
Сильно дивує, що настрій чудовий,
Хоч маю багацько важливих  проблем,
В дзеркалі хтось, смішний, не  суворий,
Замкнув дратівливість уявним ключем.
Як мине день, що може відбутись?
Сьогодні не надто бентежить мене,
В маршрутці знову не поворухнутись,
Але то дрібниця, сприйняття – головне!


П.С. Такі от (підступні) думки wakeup , відвідують мене о першій годині ночі!hypnosis
 

" Она..."

Она страх доедает в углу,
К батарее спиной прижавшись,
А ей бы взлететь на луну,
Со всем земным распрощавшись.
Она скромно себя ведёт,
Не хочет ссориться с тишиной,
Увы, не всякий её поймёт,
Не пытаясь, обходя стороной.
Она честно пыталась понять,
Переменность всех наших чувств,
Первое, что смогло напугать,
Умение врать, в числе прочих искусств.
Она в постоянном поиске,
Своего настоящего "Я",
Вот и сейчас на мостике,
Смотрит в пропасть календаря.

" Її присутність..."

Її присутність додає наснаги,
З’являється впевненість у собі,
В неї завжди є корисні поради,
Саме в той час коли важко тобі.
Настрій має лише позитивний,
Без вагань пропонує допомогти,
Час із нею завжди швидкоплинний,
Але і недоліки в ній можна знайти.
Коли хтось знову себе жалітиме,
Кажучи , - Гірше бути не може!
Вона від сліз свої очі ховатиме,
Бо крім неї ніхто, їй не допоможе.