Скло

Дивно... ніби сонце за вікном
Розілляло промені ласкаві.
Небо розстелилося сукном
І блакитне віддзеркалля в каві.

Але зовсім не дає тепла...
Дивно. Ніби я замерзла квітка.
Доторкнуся пальцями до скла -
Незворушного німого свідка.

Мерзне у руках застигла кава.
Скулившись, сиджу на підвіконні.
Грає пісня. Зовсім не цікава.
Дмухаю на скло. Немов в полоні.

Дивно. Скло. А ласку не пускає.
Ласку сонця. Це прозоре скло.
Ніби у полоні. Дивно. Знаєш...
Наче снігом душу замело.

І таке холодне... обпікає
Холодом своїм. Прозоре скло.
Ніби очі з ненавистю. Сяють.
Не теплом. Лише холодним злом.

Скло... невидиме і непомітне.
Але дощ не плаче поза склом.
І проміння тепле ззовні квітне.
Скло це сторож із прозорим тлом.

Тут, за склом, хоч пісня, але тихо..
І як серце закуєш у скло,
Не пропустить болю. Муки. Лиха.
Але й не відчуєш ти тепло...

29.02.2008 р.