Ой лебеді, лебедоньки...

Доням присвячую

Ой лебеді, лебедоньки, ой лебедята,
Стужилася за вами рідна хата!
І пусткою стоїть вона, холодна,
Горнятка ждуть на вас в печі голодні.

І плачуть мальви на біленьких рушниках,
Втирають сльзи верби на ставках.
Стужилася калина і сумна тополя,
І маки полум'яні в чистім полі.

Ліси прадавні і волошки в житі.
Вертайтеся ж бо швидше, діти...
На вас чекає рідна сторона,
Хай не така, та не її вина...

Хлюпочуться лебедики у морі синьому,
А жаль такий бере за Батьківщиною...
І туск такий, що у краю чужому
Вночі їм сниться, що вони удома...

Прийшла весна, скресає й тане сніг -
Матуся вже стоїть біля воріт
І слухає: чи не шелестять крилята,
Чи не летять додому лебедята?

За овидом побачила нарешті:
Її лебедоньки летіли в піднебессі!
І тиха радість замінила втому:
Вертали діти з чужини додому!