Я буду жити вічно...

Я буду жити вічно...

Але в скроню холодне дуло

Тисне спраглу кров.

Чомусь сухі мої долоні

Думками обрій перетятий знов.

Страху  не має, почуттів не стало 

Окриленою довго не була... 

Прощальний дотик до мого чола -

Твоя спокуса і моя надія.

Загинула остання світла мрія,

Сновидою у прірву полягла.

Як нежива, вона не буде мати сили,

Так сил в мені нема

Притиснута щосили в кут відчаю

І виходу нема...

Тож хай гремить, гуде життя щасливим

Я з нього йду. Без оплесків. Сама.