Все що  знаю про тебе  – Ти десь дуже далеко…

Поміж нами про відстань курличуть  лелеки

Я долаю ті милі за долі секунди…

Я долаю світи, пояси, паралелі…

І тримаю в долонях кришталеві орелі.

То все сльози мої за тобою, 

Все про що розмовляю я тихо з журбою.

Знаю я, що ти скажеш:

 «Лиш подумай про мене,

І відчуєш - я часточка долі твоєї!»

Звісно, я пам’ятаю, все що кажеш, мій любий

Та без тебе життя – то примара, то згуба.

Я чекаю на тебе попри милі й кордони

Бо не зчинять коханню вони перепони.

Сподіваюсь на милість до долі своєї

І веселками грають кришталеві орелі…

 

 

 

Незвичне  завтра стукає в вікно...

Я поринаю в нього мов у задзеркалля

Дощем холодним спомини давно

Втекли до підсвідомості підвалля.

Я їх приспати хочу до ладу,

Я їм співати буду колискову

І в скриню їх залізну покладу

Закрию навіки міцні засови.

 

І, ось, я знову вільна, без кайданів! 

Я бачу новий світ, що вже давно

Мене чекає і загоїть рани…

До нього я всім серцем припаду,

Йому назустріч двері всі відкрию

Я буду знову жити, я живу!!!

Я сподіваюся і мрію!  

                                       

 

 

 

 

Здрастуй, Печаль!

Синьоока, рудоволоса

І  багряну вуаль

Знов  накинула осінь.

Ти чекаєш на мене,

Одинока сестрице…

Але в серці моєму

Промінь щастя іскриться.

Я знаходжу його у сонячних ранках

Виглядаю в холодних мерехтливих серпанках

Я наповнюю кольором айстр і жоржини

І дарую лелекам, що злетіли у вирій.

Ти так радо мене у свій дім запросила

Пригощала вином і сльозами з бурштину

Грала вальси Шопена, щоб я тихо тужила.

Ти відкрила для мене всю безодонну синь неба

Та прошу, відпусти, ПОВЕРТАТИСЯ ТРЕБА…

Теплий промінь в холодній воді сподівання

ЩО ДЕСЬ Є,  ДЕСЬ ЧЕКАЄ НА МЕНЕ КОХАННЯ…

 

 

 

 

Я убегаю от любви...

Которая пришла внезапно

В порыве дверь ей отворив

Теперь в  плену я безвозвратно.

Сломав от сердца все замки

Она меня в себе  закрыла

И растекаясь словно кровь

Мне сердце  ядом отравила.

Да мне ль теперь ее прогнать??

Беспомощно сложивши руки

Мне остается только ждать ЕГО

От встречи до разлуки …

 

- Я себя не узнаю

От смеха до печали

Один взлет качели...

- Полетели? Расскажи мне

- Любить… это больно…

- Зачем  тебе снова эта живая боль?

Кто он? Далекий чудак в своем мире.

- Я открою замки его сердца

- Ты веришь, в этот финал??

 Забудь… В свои сорок он просто ребенок

- Ну и что. Он - лучший.

- Послушай, у него много игрушек. А если ты только одна из них?

- Поздно... Я его лучший сюрприз…

Обшарпані стіни

В квартирі моєї душі

Порожні і голі.

Доволі з мене цього болю,

Я так втомилася грати

Танок життя для когось...

Бо мій - то безмежний політ.

Та блазні навколо

Роззявивши рота

Дивуються з мене,

Тенета розклавши по колу

Чатують на птаха

Якого ніколи вже їм не впіймати.

Народжені, щоб плазувати

Не вміють літати...

Сквозь тернии к безмолвию

мягко

Внутри я крадусь словно кошка

смотри

В грациозном прыжке улетая

как тень

За окошком сплетаясь руками

и к звездам.

Я свечу зажигая по краю огня

танцую

Качаясь от ветра в танго судьбы

немая

Без ответов и вопросов все просто

жизнь...

Нагая в океан ее окунаюсь без страха

капля

На чьей-то ладони не помнить себя

Сансара

Ни начала, ни края – Вечность…

…Святая

 

 

 

 

 

 

 

 

Я пишу тисячi листiв ...

Але жодного ти не читав...

Не виводить мiй почерк рядкiв

Їх чеканить серця удар

Не малює нарисів кисть

Фарби світу в моїх очах

Надсилаю листи ці тобі

На адресу: www.kohannya@u_snah 

 

 

 

Одиночества след

Черной жемчуга нитью

Извиваясь змеей

Проникает в меня

Я бегу в никуда

Мне открыли калитку

Как последний мой шанс

Убежать от себя.

Убежать от всего

Где от края до края

Только снега поля

Да ничейна земля

Тяжело не любить

Эпизоды сжигая

Отпускаю себя

В новый день декабря…

 

 

 

Закрой глаза и слушай этот ветер

Отдай ему свою тоску и боль

Он отнесет туда, где нет весны на свете

Там сердца пустота и изгнана Любовь.

Не торопись в тот край

Тебе, незванной гостье

Не подадут руки и не откроют дверь

Не долететь туда

Не вьют там птицы гнезда

Но, все же, ты летишь

И шепчет ветер: «Верь!»