ніколи не публіковане

Незрозумілими стануть дні,
забутими навічно думками,
залишеними у пітьмі,
застиглими в полоні печалі.

Розірве блакитні простори
німий крик з того світу,
залишиться він, і ще той,
жити хто буде цим криком.

Далекими стануть пташки,
мов зірки у небі маленькі,
яких ти любив, і хотів як вони,
коли був ще зовсім маленьким.

Дитячими своїми очима,
з надією завджи у серці,
по лікоть у власній крові руками,
порізаними навпіл мрій що по черзі,
ти дивишся вгору
на них
з ким так давно хотів полетіти
щоб знову хотілося жити й творити...

(с)
колись давно...