Ворона

Хотіла б я стати кимось іншим

Покинути нудне це людське тіло.

Покінчити з цим світом грішним,

Щоб серденько від несправедливості не мліло.

Я б стала пташкою чудовою,

Вороною - самотньою і чорною.

Та то лиш так іздалеку здається.

Усім істотам живим кохати хочеться.

І буду я кружляти в хмарах

там, де нема нікого з ворогів.

Але і друзів - нуль... То моя кара.

Та "друзі"  бувають гірше всіх катів.

І я знайду там, в небі пару,

Ту, що ніколи не зрадить мене.

Будемо по вулицях кружляти.

І все погане з моєї пам'яті мине.

Та прийде день і якась тупа паскуда,

Бидло якесь, розбещене, бридке, 

З рушницею пташок ганяти буде...

І враз коханий мій вже мертвий упаде...

І як мені без нього далі жити?

Хоч і не лебеді ми, а ворони чорні, 

Та не гірше вміємо любити...

І в кохання свого завжди в обороні.

Та повороту вже назад немає.

Моє життя закінчиться із ним...

Лечу я вниз, покірно склавши крила.

Тепер навіки я із ним одним...

Та помилилаь я безповоротно...

Від карми нікуди мені не втекти...

Судилося життя прожить людиною самотньою...

І мрії про ворон не зможуть мені помогти...