Дисгармонія
- 12.07.12, 21:02
- СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ
Ранок розтулює квітці повіки,
Ніжно струшує слізку-росу.
Усміхається сонечку квітка,
Віддає аромат і красу.
Та з'явилась у лузі людина
І побачила квітку: "Зірву!"
Понюхала диво предивне -
І жбурнула в високу траву.
Квітка зірвана швидко зів'яла,
Голівка поникла - душа відлетіла...
Густим пелехатим туманом
Заплакав ранок осиротілий...
24
Коментарі
Гість: друг 71
112.07.12, 21:25
анонім
212.07.12, 21:25
Ларисо, чудовий вірш, з великим підтекстом... Не тільки квітки стосується...
Другої людини теж... Досить часто...
Я ОДЕССИТКА
312.07.12, 21:26Відповідь на 2 від анонім
Oleksander
412.07.12, 21:26
дякую за чудову поезію!
не люблю зривати квітів!!!!
Oleksander
512.07.12, 21:26
верь
612.07.12, 21:27
анонім
712.07.12, 21:28
sonce-33
812.07.12, 21:29Відповідь на 1 від Гість: друг 71
sonce-33
912.07.12, 21:29Відповідь на 2 від анонім
молодчинка це і був підтекст. Ми часто хочемо зірвати те, що нам не належить
sonce-33
1012.07.12, 21:29Відповідь на 3 від Я ОДЕССИТКА