Шевченка знають у всьому світі,

Читають дорослі і люблять діти.

Черкаські люди  - славні земляки –

Співають пісню про хрущі й садки,

Дніпро, широкий і могутній.

А він стоїть, величний, незабутній,

Стоїть на канівській горі

І дивиться, що коїться на цій землі.

Всього минуло два століття,

А на Вкраїні знову лихоліття.

Все повернулось: панство і служниці,

Нізащо пересічних б’ють по пиці.

І наймити ідуть з торбами,

А жебраки лежать попід тинами.

І храмів стало більше, і палат.

І в «Чорній раді» продані сидять.

Все, як колись, ніяких змін…

Стоїть в зажурі України син

На канівській  святій горі:

«Чому ж  мовчать вкраїнці-бунтарі?»

Автор:  Таміла Калашник.

Вивчав Шевченка в школі я,

Кобзарик був малий –

І винятків доволі є,

І зміст скривлений.

Цензор «правив» кобзаря

Щоб всіх з глузду збити,

Підтасовано не зря:

«Слово» на «Слава» змінити.

Чиновник від культури,

Посмів «лютий враже»,

Зробити купюри.

Та Господь накаже!

І не зменшуються лави,

Яких заздрість точить,

До шевченкової слави

Притулитись хочуть.

Молю: «Слово не поляже»!

Як почнуть шукати діти –

Наше Слово всім «розкаже»,

Не п’ю я „з горя”.

Згоря свіча

Голодомору

Жертв відміча.

         Прозріла пам’ять

Зрива вуаль.

Тих, хто загинув

До болю жаль.

                            У тридцять третім

                            Помер мій дід,

                            Бо з глузду з’їхав,

                            Сказився Світ.

                                      Знести такого

Мій дід не зміг –

Жах, а не голод

Звалив із ніг.

                            Не позабути

                            Голодомору

                            В віках майбутніх.

                            Не п’ю я „з горя”.

У тридцять три Ісуса розп’яли.

У тридцять третьому розп’яли Україну.

Чи назове хтось час – Коли?

Людиною! вважатимуть людину.

Не вистачило двох тисячоліть

Щоб набулись цивілізації ознаки.

Людське життя на фоні Світу – мить.

Голодомори, війни, драки.

За кого? ліг на хрест Ісус –

Людину мав він намір врятувати,

Щоб менш було в майбутньому Іуд

І не було у Світі зради.

А ми толочем у світи шляхи,

Шукаємо свого під сонцем місця.

Чи будемо колись не вороги?

Чи опануємо ми Світ цей?

                «Слово не поляже»,                    (Т.Шевченко)

                Слово буде жити,

                Всім знання підкаже, –

                Істині служити.

Слово, хоч поранене,

В бій завжди готове.

Зрозумій ти, головне:

«Першим було Слово.»                             (Біблія)

                Над усім Людину

                Піднімає Слово.

                Геніїв й донині

                «Світ» і досі «ловить».                                (Г.Сковорода)

Душа починає                               

Словом подих перший.            

Влучна епітафія

Шлях Земний завершить.

                З Слова починають

                Навчати дитину,

                Його закликають

                Єднати родину.                              (прізвище)

Слово – географія,

Що була одвіку.

Слово – біографія

Роду й чоловіку.                            (національність)

                Віднаходить істину

                В історії – Слово.

                Похибки, воістину,

                Воно вдало ловить.                      (Се бір)

Колись і Богів Своїх

Мали, дерев’яних,                                      

Бо жили на землях цих

Пращури – Слов’яни.                 

                Древньому Шумеру:

                Ур-, Урук-країна

                Хрещеною стала

                Трипілля У-країна.

Віднайду я Імена,

Просвітлію знову –

Це ж прадавня Україна –

Батьківщина Слова!

Це я, в селі, обмежений

В стосунках і зв’язках.

Будинками із вежами

Ви бавитесь в містах.

         Не заблукати в лісі! Як?

         Як того б не хотів.

         В який би бік не вийшов я,

         Навколо: хат! й хуторів!

Усі одразу знатимуть:

Чого я в лісі був.

Слідом гриби збиратимуть.

Як чихнув – хтось почув.

         У місті – мегаполісі

         Враз вдасться заблукати:

         У натовпі, серед усіх, –

         Не зможуть відшукати.

Тож в місто їду радо я,

Як городяни в ліс.

Який? Ніхто не знатиме,

Мене попутав біс.