Маєш думку, маєш мову, -

Не можеш сказати,

Бо лише ж російською

Учили міркувати.

Щоб якомусь вислову

Міг ти ради дати,

То тобі доводиться

Усе перекладати.

Та думки не лагідно 

На папір лягають,

А огидним суржиком

Скачуть та стрибають.

Маєш добрі наміри

Та не маєш клепи,

Щоб й собі відправити

Культурні потреби.

То ж коли міркуєш,

Хоч і на одинці --

Думай українською!

Ми ж бо Українці!

А нумо знову віршувать. Звичайне, нишком. Нумо знову, Поки новинка на основі, Старинку божу лицювать. А сиріч... як би вам сказать, Щоб не збрехавши... Нумо знову Людей і долю проклинать. Людей за те, щоб нас знали Та нас шанували. Долю за те, щоб не спала Та нас доглядала. А то бач, що наробила: Кинула малого На розпутті, та й байдуже, А воно, убоге, Молодеє, сивоусе,— Звичайне, дитина,— І подибало тихенько Попід чужим тином Аж за Урал. Опинилось В пустині, в неволі... Як же тебе не проклинать, Лукавая доле Не проклену ж тебе, доле, А буду ховатись За валами. Та нищечком Буду віршувати, Нудить світом, сподіватись У гості в неволю Із-за Дніпра широкого Тебе, моя доле!

Ой червона ружа на чолі століть.
Ой крута та круча, де Тарас стоїть
Ой крута та круча, де стоїть Тарас
 і крізь роки кличе, кличе, кличе нас!!!

В дні перемог і в дні поразок,
Щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.

Крізь вітер злий карбую кроки
І чую серцем кожну мить,
“Реве та стогне Дніпр широкий”, |
Щоб розбудити всіх, хто спить.

Я не один іду до нього –
Ідуть до нього тисячі,
 Неначе грішники до Бога
Свої печалі несучи.

І доки в римах Заповіту
Вогонь поезії не згас -
Той рух до сонця не спинити,
Бо зветься сонце те – Тарас!

Іду крізь свята і крізь будні,
Крізь глум юрби і суєту.
Ні, не в минуле, а в майбутнє
До тебе я, Тарасе, йду.

( Юрій Рибчинський  )

Світе тихий, краю милий, Моя Україно...

За що тебе сплюндровано,
 За що, мамо, гинеш?

Зоре моя вечірняя зійди над горою

«Я люблю тебе, тато» -

Гукну я в далечінь.

Спливло років багато (50)

Від дитячих провин.

Хоч із вуст я - «ні пари»,

Память не промине,

Як од маминой кари

Захищав ти мене.

Ти виховував сина

З розумом, і в любові.

Збереглися до нині

Настанови суворі.

Не сказав тобі, бач,

Слів ласкавих багато,

Почуй зараз мій плач:

«Я люблю тебе, Тато».

Така людина РОЗУМІЄ,

Яка РОЗв’язувать УМІЄ:

Задачку, вузол чи мотузку.

Модель складну –

                  зкладе до друзки.

Вірша напам’ять вивчить може.

Мопеда скласти допоможе.

Надасть тобі пораду слушну,

Тему для бесіди не скушну.

 

Скрізь вічне і розумне сіють.

Їм Всесвіту закони діють.

Багато вчить, багато знає –

Така людина РОЗУМ МАЄ.

Любі і шановані, 

                   Вчителі,

Научіть нас жити

                   На цій Землі.

Научіть, що знаєте,

                   Не мовчіть!

Научіть навчатися,

                   Научіть!

 Вивчити абетку – 

                   То іще не «клас!».

Азбука життя

                   «Протестує» нас.

Мало нам таблички множення

                   Й теорем, 

Є багато й інших

                   Життєвих тем.

Чи моральну втіху

                   Вчитель получив?,

Чи стали щасливими?

                   Ті, кого «навчив»,

Чи були у класі всі,

                   «Як в мішку коти»?       

Чи прогрес?! Історії

                   Забезпечив Ти.

 Якщо вчасно гроші

                   Ти не получив,

Чи тому?, подумай!,

                   Ти міністра вчив.

Подивись навколо –

                   «Як живемо?»,

Мабуть й депутатів,

                   Теж не так вчимо.

 Будь же ти, Учителю,

                   Любий нам.

Розтлумач-втовкмач нам,

                   Те, що знаєш сам.

Труд важкий щоденний –

                   Знаємо. Прости.

Та тебе благаємо –

                   Навчи творчості!

З Вами сперечатися

                   Нам не час.

Треба покладатися

                   Нам на Вас

Підемо туди,

                   Куди ведете.

Ми запам‘ятаємо

                   Те, що скажете.

 Коли ж внуків вчити нам

                   Стане час,

Зможемо згадати ми

                   Кращих з Вас.

 Будемо і самі ми

                   «Тримати фронт».

ДопокИ не підемо

                   За горизонт.

Свою мить у Вічності

                   ЗакарбуємО.

Навчимо навчатися,

                   Навчимо!

Діду, мій мудрий діду!

Моє родове коріння.

Веде мене вік по Світу

Святе твоє благословіння.

Ти вчив по землі ходити

І на землі працювати,

Життя й жінку любити

І поважати матір.

Ти все ще виховував сина,

Та ще більше дбав про онука.

Прислужить в житті і нині

Мені твоя давня наука.

Тепер вже я сам став дідом

І маю своїх онуків - 

І я за тобою слідом

Терплю педагогіки муки.

В онуках своїх я бачу

Майбутніх нащадків очі,

Щоб всі вони радились з нами,

Й сумління звіряли, хочу.

Ви народили наших батьків,

Нашили в дорогу їм рушників.

Вам віддавали першій на руки

Ваших онучок і ваших онуків.

Бабині внуки, бабині внуки -

Бабина радість і бабині муки.

Бабині внуки, бабині внуки -

Радісні зустрічі, довгі розлуки.

Котрі онуки при бабі зростають,

Котрі на літо лише приїжджають.

Хочеться бабі усіх обігріти,

Вимити, вислухати і накормити.

Ласки онуки від баби дістали

Стільки, що ріднії діти не мали.

Радісно дітям своїх ревнувати,

Пестить онуків велика мати.

Онуки дорослішають, виростають,

Люблять бабусю свою і знають:

Можуть напередодні розлуки

Поцілувати бабині руки -

Бабині внуки.

Бабі ніколи присісти, -

Всі у баби просять їсти:

Кози – мечуть, курі – квохчуть,

Свині визкнуть – їсти хочуть.

Треба лад хазяйству дати:

Живність всю нагодувати,

Обділити, напоїти,

Курям воду замінити.

Треба встигнуть до роботи

Всі полагодить турботи.

Встигне баба, якщо, може,

Їй онучок допоможе.

Вставши зранку, на початок

Погодує він курчаток.

І здорові і малі

Травки ждуть завжди кролі.

Внук свою бабусю любить, 

А вона його голубить,

Страву смачно приготує, 

Та й з онуком покуштує.

Звик онук допомагати,

Бо бабуся ж старша мати.

Муза невинна

БосОніж пришльопала.

З музой дружина

На кухні «заштопала».

 - «Сховався? Ой нене!

Таємно, в тиші

Чом не про мене

Ти пишеш вірші?

Я свою молодість

Вам віддавала –

Ласки од тебе

Й дітей я чекала».

Виросли діти – 

Не стало розваги.

Треба зуміти

Додати уваги.

Служіння сім’ї – 

Нескінченний процес,

Що робить Дружин

Із колишніх «принцес».

У мрії в полоні

Моя «половина».  

В моєму безсонні

Муза невинна.    13.02.13.