«Слово не поляже», (Т.Шевченко) Слово буде жити, ...

Читати далі...

[Приєднана картинка]

Не знаю, що мене до тебе тягне, Чим вчарувала ти мене, що все, Коли погляну на твоє лице, Чогось мов щастя й волі серце прагне І в груді щось метушиться, немов Давно забута згадка піль зелених, Весни і квітів, - молода любов З обійм виходить гробових, студених. Себе я чую сильним і свобідним, Мов той, що вирвався з тюрми на світ; Таким веселим, щирим і лагідним, Яким я був за давніх, давніх літ. І, попри тебе йдучи, я дрижу, Як...

Читати далі...

Це я, в селі, обмежений В стосунках і зв’язках. Будинками із вежами Ви бавитесь в містах. Не заблукати в лісі! Як? Як того б не хотів. В який би бік не вийшов я, Навколо: хат! й хуторів! Усі одразу знатимуть: Чого я в лісі був. Слідом гриби збиратимуть. Як...

Читати далі...

Що за диво — осіння палітра!Сум і радість в пейзажі звучить.Онде квітка остання розквітла,Павутинка в повітрі летить. Листя золотом щирим палаєПід промінням осіннім палким.Вітерець між гілками зітхає,Зачарований дивом таким. Ну, а небо — безмежне і синєЗаворожує серце умить.Подих вітру — і листя осіннєВсе летить, все летить і летить...Надія Красоткіна

Поезія - не слів гарне злиття,Не поділ думки на рівні квадрати.Поезія - зображення життяІ здатність непомітне помічати.А розмір й рими - рамки для думок,Або широкі, або думку тиснеш.Поезія - це натиск на курокЙ талант, що дав поетові Всевишній.Олександр Дерій

Іще один день, коли я не побачив Тебе. Все ніби і добре, але вже не так, як раніше. Хоч сонце на небі сьогодні яскраве таке, Але вже ніколи не зможу я бути вільнішим... Вільнішим, ніж вітер чи мандрів нових відчуття. Вільнішим, ніж подих нової весни на світанку. Десь там в глибині вже прокинулась нова Зоря І манить мене за собою усміхнено й п’янко. Так п’янко, що все водночас розчинилося десь, Що досі здавалось таким дорогим і відвертим. Іще...

Читати далі...

Одну я любив за веселість,Другу я за вроду кохав,А третій за сонячний усміхКвітками дорогу встилав.Ти зовсім була не вродливаІ завжди, як вечір, смутна...Чого ж ти з усіх моїх милихУ серці осталась одна?!Олександр Олесь, 1906.

Дмитро Білоус, з книги «Диво калинове». Що не назва – наче казка, мрія – Дивишся і чуєш на довкіл: Гуляйполе, Самбір, Балаклія, Біла Церква і Старий Оскіл… А річки: Сула, Ромен, Роменка! А ромену цвіт у далині! І так рідно згадано в Шевченка – Не в Ромнах побув він, а в Ромні… Рідні назви. Золота сторінка – Знає на Полтавщині й школяр: Хуторець, де народивсь Гребінка, У народі звуть Гребінчин Яр. А пани Убежищем назвали, Бо від них колись ховались...

Читати далі...

Я вважаю Володимира Семеновича Висоцького найліпшим поетом кінця ХХІ століття. Саме поетом, а не співаком чи музикантом. Зліплені ним вірші – збалансовані поетично і змістовно, як складена гарним пічником піч – віддає максимум тепла у приміщення і завжди є тяга. Далі приклад – вірш, віртуозно насичений трьохскладовими римами, потрійно! «Случай на таможне.» Над Шере- метьевоВ ноябре, третьего –Метео- условия не те, -Я стою встревоженный,Бледный, но...

Читати далі...