У Севастополі 28 липня 2012 року в урочистій обстановці за участі місцевої влади і командування ВМС ЗС України, відкрили військово-морський музей «Михайлівська батарея». Відкриття військово-морського музею приурочено до Дня Війського-Морського Флоту Російської Федерації, який у СРСР і в Російській Федерації завжди святкували і святкують в останню неділю липня кожного року. Цього року це святкування припало на неділю 29 липня.
Особливістю цьогорічного свята є спільне його відзначення Чорноморським флотом РФ та Військово-Морськими силами України. Українські Військово-Морські Сили, як видається, ніколи не мали сталої, твердої позиції стосовно дати заснування українського військового флоту і святкували то у квітні то у серпні, то як прийдеться.
Так мучились ВМС ЗС України, «Як паралітик той на роздорожжю», аж допоки раптом, на Двадцять першому році Української Незалежної Держави, та через двадцять років після створення організаційної групи ВМС України, Президент України Віктор Янукович видав Указ, котрим зобов’язав святкувати День ВМС разом (спільно) з Чорноморським Флотом Російської Федерації. Вони ж у нас займають і землю і водну гладь і об’єкти нерухомості, і хоча у Києві кажуть то все наше, але росіяни ведуть себе у Севастополі, як у себе дома.
Наглядно це демонструє військово-морський музей «Михайлівська батарея». Якщо для експонатів Чорноморського флоту РФ тут відведено 90% музейної площі, то для ВМС ЗС України «орендатори» виділили аж 10 % тої площі (один короткий фланг батареї)..
Експозиція росіян починається з 1783 року «времен Очакова и покоренья Крыма». Експозиція ж українських військових моряків з якогось дива починається лише з квітня 1992 року, зі створення орггрупи ВМС України. Чим наше (?) командування дуже гордиться. Але, й навіть тут музейна експозиція чомусь зовсім замовчує про одного з Командувачів ВМС ЗС України, а саме, про віце-адмірала Безкоровайного Володимира Герасимовича, найпотужнішого головнокомандувача ВМС України.
За такого підходу до власної історії видно, що нікого з керівництва Міноборони, навіть тих, хто опікується військово-патріотичним вихованням, не турбує те, що українські військові морячки не знатимуть ні власне свого роду, ні історії нашої морської звитяги, або з якого такого дива військовий корабель назвали «Гетьман Сагайдачний»? Про це мова у статі.
У місті Севастополі на північному березі Севастопольської бухти, на мисі, що виступає на південний-захід, ще у 1794 році для захисту входу в бухту була збудована земляна батарея № 2. У 1806-1808 батарея була перебудована у формі неправильного чотирикутника, а в 1843-1845/1846 за проектом інженера-полковника ГУСТАВА ФЕЛЬКЕРЗАМА1 на місці земляної батареї № 2 була збудована двоповерхова мурована з тесаного вапняку батарея другої лінії оборони Севастопольської бухти. Будівництво завершили у 1846 році. Батарея збудована у вигляді букви «С» – головний фасад повернений до моря, і два коротких фланги. Довжина батареї з флангами 205 метрів, висота від фундаменту 10 метрів, товщина зовнішніх стін 1,8 метра. З пагорба батарея була захищена оборонним муром і ровом.
До 1846 року назва цього об’єкту – Михайлівський форт. Після 1846 – Михайлівська батарея.
В переддень Кримської війни (4 жовтня за старим стилем 1853-1856 рр.), та 349 денної оборони Севастополя в 1854-1855 роках на батареї було 77 гармат. Батарея, майже не брала участі у боротьбі з англо-французьким флотом, що бомбардував 5.10.1854 року місто. У жовтні 1854 року на батареї розмістили хворих і поранених, які були переведені із морського шпиталю. Загальновідомо, що саме українці складали переважну більшість захисників Севастополя у 1854-1855 роках.
Ось найвідоміші з українців, хто прославив Севастополь під час 349 денної оборони міста: Петро Кішка, Гнат Шевченко, Федір Заїка, Михайло Маришок, Павло Головинський, Іван Дем’яненко, Микола Зінченко, Дмитро Горленко, Петро Даниленко, Семен Буденко, Андрій Гиденко, Макар Шульга, Корній Мітченко, Іван Димченко, Роман Журбенко, Василь Чумаченко, Микола Пащенко, Михайло Кузьменко.
Але у військово-морському музеї ВМС ЗС України Ви про це, не дізнаєтесь.
Опівдні 27 серпня 1855 року розпочався другий штурм Севастополя і до вечора князь Горчаков2 віддав наказ залишити Південну сторону, підірвавши порохові льохи й затопивши кораблі, що залишалися на рейді. Евакуація на Північну сторону пройшла спокійно, оскільки англійці і французи вважали, що місто заміноване. 28 серпня 1855 року росіяни зайняли оборону на Північній стороні, а 30 серпня союзники увійшли в зруйноване і спалене місто.
Кривава трагедія під Севастополем підійшла до свого фіналу. Всього за час облоги союзники втратили, не рахуючи хворих і померлих від хвороб, 71 000 осіб. Втрати російських захисників (й українців), за офіційними даними, склали 102 000 солдатів і офіцерів.
Після закінчення Кримської війни батарея втратила своє бойове призначення і в кінці XX-на початку XX століття слугувала складом і казармою для 7-ї і 8-ї рот 2-го батальйону Севастопольської фортифікаційної артилерії.
Під час Першої світової війни 29 жовтня 1914 року німецький лінійний крейсер «ГЕБЕН» і крейсер «БРЕСЛАУ» йдучи за тралами двох турецьких міноносців «ТАШОС» і «САМСУН», 10 вузловим ходом підійшли до Севастополя обстріляли порт, російські кораблі і берегові бази з дистанції 14 000 метрів (75 кабельтових). Російська фортифікаційна артилерія не стріляла на таку відстань.
«ГЕБЕН» наближався до Севастополя вздовж берега з північного боку. Під прикриттям сльоти й туману він підійшов близько і берегові батареї відкрили по ньому неприцільний вогонь з дистанції 7 800 м. «ГЕБЕН» відкрив вогонь із гармат головного та середнього калібру, він знаходився на відстані 7 400 метрів (40 кабельтових) від входу в Севастопольську бухту, де стояв весь Чорноморський флот , чомусь не готовий до виходу в море. Кораблі були розташовані на рейді, на бочках у дві лінії, це заважало їм відкрити вогонь у відповідь.
«ГЕБЕН» розстрілював російський Чорноморський флот протягом 17 хвилин з дистанції 7 800-11 800 метрів (42-64 кабельтових), німці випустили 47 снарядів калібру 280 мм і 12 снарядів калібру 150 мм. Він розпочав обстріл з Костянтинівського форту, це західніше Михайлівської батареї. Обстріляв снарядами військовий шпиталь, вугільні склади, залізницю і Корабельну сторону Севастополя. Два снаряди попали в берегові батареї.
Командування Чорноморського флоту, заскочене зненацька (?) «несподіваним» бомбардуванням головної бази флоту Севастополя, погано орієнтувалось в обстановці. Вдень 29 жовтня 1914 р. командуючий Чорноморським флотом вице-адміралЕбергард3 все ж вивів основні сили флоту (5 лінійних кораблів, 3 крейсера і декілька міноносців) в море для пошуку «ГЕБЕНА» і «БРЕСЛАУ». Після тривалого крейсерства в південно-західній частині Чорного моря основні сили флоту повернулись в Севастополь, так і не віднайшовши німецьких крейсерів. Тож, набіг турецько-німецького флоту на російські порти на Кавказькому узбережжі, в Криму на головну базу Чорноморського флоту, пройшов безкарно. «ГЕБЕН» і «БРЕСЛАУ» пішли в Босфор.
Маємо зауважити, що за усіх часів Російської імперії Чорноморський флот традиційно комплектували вихідцями з України. Там служили уродженці Таврійської, Херсонської, Подільської, Катеринославської, Київської, Полтавської, Харківської, Чернігівської, Волинської та Холмської губерній. Це підтвердив свого часу адмірал Олександр Колчак4, який з червня 1916 року командував Чорноморським флотом, а перед тим служив на Балтійському. Ось його слова: «Офіцерство і матроси на Балтійському і Чорноморському флоті розрізнялися головним чином за місцем народження: ті, що жили на півдні, йшли на південь, ті, які були з півночі, йшли на Балтику». А ось уривок із промови командувача Чорноморським флотом адмірала Олександра Колчака на Пушкінській площі міста Севастополя у квітні 1917 року. Перед багатотисячними колонами маніфестантів він сказав: «Мені випала честь говорити з українцями, що зібралися тут заявити про своє існування, наочно його засвідчити. Чорноморський флот, керувати яким маю за честь, на 90% складається із синів цієї нації. Я не можу не вітати українську націю, яка дала мені найліпших моряків, які тільки є у світі».
Але у Військово-морському музеї у Михайлівській батареї ви цієї цитати не знайдете. Там лише є портрет О. Колчака, на тій половині батареї, де експозиції Чорноморського флоту РФ.
Та крім Олександра Колчака, за часів Української Народної Республіки Чорноморським флотом командували:
Командувач Чорноморського флоту УНР:
22 — 30 квітня 1918 року — Михайло Саблін, контр-адмірал.
Керівники Морських сил Чорного моря (у Новоросійську):
30 квітня — 4 червня 1918 р. — Михайло Саблін, воєнмор.
Командувачі Чорноморського флоту Української Держави:
30 квітня — 10 червня 1918 р. — Михайло Остроградський, контр-адмірал6
10 червня — 14 грудня 1918 р. — В’ячеслав Клочковський, контр-адмірал.
Командувачі Чорноморського Флоту УНР (за часів Директорії):
14 грудня 1918 — квітень 1919 рр. — В’ячеслав Клочковський, контр-адмірал.
9 квітня — 24 квітня 1919 — Михайло Білинський, військовий міністр (та командувач Приморським фронтом, відповідно до наказу «Про організацію Військово-Морських Сил на побережжі Чорного моря»).
24 квітня 1919 — квітень 1920 — Микола Злобін, міністр морських справ УНР.
20 квітня — листопад 1920 року — Михайло Остроградський, контр-адмірал, Начальник Морських сил УНР.
В 1920-1930-х роках приміщення Михайлівської батареї використовували під склад.
Під час оборони Севастополя 1941-1942 рр., у другій половині червня 1942 року на батареї був створений опорний пункт. Його захищали бійці і командири 110-го зенітного артполку ППО ЧФ, берегової батареї № 102 і авіаційних частин під командуванням капітана Р. Хайрулліна. Три доби гарнізон Михайлівської батареї відбивав атаки противника і за наказом командування евакуювався в ніч на 24.06.1942.
Але про добре відомого нам героя-українця віце-адмірала Пилипенка Володимира Степановича, Героя Радянського Союзу, учасника оборони Севастополя, в військово-морському музеї – ані телень. Чому так?
То ж знову повертаємось до питання – чому історія українського військового флоту в військово-морському музеї починається з 1992 року?
Запорізькі козаки ходили Чорним морем на Трапезунд, Босфор, брали Кафу, ще тоді коли Московське князівство лише завойовувало Казань. Навіть поверховий погляд на історію українських моряків дає багато фактів, які навівають сумні роздуми про міру патріотизму тих, хто відповідав за організацію військово-морського музею у Севастополі.
Керували морськими походами часів Давньої України-Руси:
- середина VIII ст. — Олег, воєвода Київський.
- к. VIII — п. IX ст. — Бравлін, князь Київський.
- 860 — 874 рр. — Аскольд, князь Київський.
- 905 — 912 рр. — Олег, князь Київський.
- 941 — 943 рр. — Ігор, князь Київський.
- Святослав, Великий князь Київський.
- Володимир Великий, Великий князь Київський.
- Золотоноша, воєвода.
- Володимир Ярославович, князь.
- 1151 — 1154 рр. — Ізяслав Мстиславович, Великий князь Київський.
- Ростислав Мстиславович, Великий князь Київський.
- Юрій Домажирич, воєвода.
Командувачі морськими походами часів Запорозької Січі:
далі тут
Богдан Мороз, голова Конгресу українців Севастополя
