О сообществе

Це співтовариство створено з метою просування політичних статей.
Учасниками можуть стати блогери, які мають різні політичні уподобання, та публікують замітки на політичну тематику.Цензура з боку модераторів відсутня.Модератори повинні бути з різними політичними уподобаннями.Модерація проводиться тільки на основі колегіального рішення, та після обговорення учасниками.
Вид:
краткий
полный

Лента блогеров.

Отрута в крові

  • 16.02.13, 12:49

"На те, щоб створити собі репутацію, йде двадцять років. Для того щоб її знищити, достатньо п'яти хвилин. Пам'ятаючи про це, ви будете діяти інакше."

Уоррен Баффет, 
найбільший інвестор сучасного світу



Тижневик "Дзеркало тижня" за майже двадцять років виходу лічені рази використовував новини УНІАН. Однак наш сайт співпрацював з агентством досить тісно. Тому з метою захисту наших читачів від ризику вкидання недостовірної інформації редакції тижневика "Дзеркало тижня. Україна" і сайту ZN.UA прийняли рішення бойкотувати новинну стрічку УНІАН до тих пір, поки

1) керівництво агентства публічно не роз'яснить причини "вкидання", інформфальсифікату;

2) не прибере зі стрічки фальшиві новини;

3) не опублікує спростування новин, поява яких підірвала довіру до агентства.

Янукович мира не хочет. События показывают,его готовят к войне

  • 10.02.13, 15:24
dalya yanukovich
 
Европа все надеется повлиять на самого главного дяденьку, что вроде как не при делах, но, тем не менее, даже по перевернутой Донецким конституционным судом Конституции Украины отвечает за все.


Хотя, какой ответ? Он же, узурпируя власть, не думал о том, что за что-то придется отвечать. Он это делал на благо семьи и для комфортного проживания в Межгорье.

А тут Европа со своими посланниками. Он-то как думал: чего хочу, то и делаю, а вы мне – улыбайтесь, головками кивайте, считайте за равного, как никак урка – глава страны. Где еще такое встретите?

И Европа долгое время закрывала глаза на то, что урка. Он и конституционный переворот совершил, и судебную власть уничтожил, и прокуратуру с милицией превратил в личных цепных псов, а Европа все молчала, приглашала в Брюссель, вела переговоры, увещевала. И тут главный по малине решил: значит - все можно. Все прокатило, а теперь их – дожать, чтобы денег дали на поддержание штанов социалки да для разворовывания. А то как же: Ахметов миллиардер, а Саша Янукович – нет. Непорядочек.

Параллельно же цепные псы Януковича открывали уголовные дела на оппонентов и сажали их за решетку. Просто так: за имидж, за праздник, за непокорность режиму. Те, кто из большой политики – получили реальный срок, плюс подпортили имидж Януковичу, те же, кто, как протест, яичницу жарил, имитировал половой акт возле ВР да расклеивал трафареты с бинди на лбу, то ли у Януковича, то ли у свиньи (пойди разбери), также получили реальные сроки – такова уж метода запугивания от Януковича.

Но Янукович все ездил на саммиты, кивал головой, чего-то обещал, а потом раз – умудрился предложить Меркель выкупить Тимошенко (а что, разве деньги помешают?). А та, в отместку, на саммите НАТО прошла и не заметила страусиных туфель в упор. Туфли аж обомлели: это как? В игнор?

Но и тогда Янукович и компания продолжали врать и обещать, а всего, чего хотели – денег, да не знали как выклянчить. Проклятые буржуи не хотят нищему мальчику из Енакиево помогать обогащаться за счет кредитов.

И тогда Янукович, как девка на выданье, давай заниматься шантажом: одних пугает – уйду в Россию, других – уйду в Европу, а сам, как собака на сене: сам не гам и другому – не дам.

А тут опять повод пошантажировать Европу: в Украину приехала Президент Литвы Дале Грибаускайте. Да вот только с шантажом не сложилось. Дама оказалась не слабее Тимошенко (от имени которой у Януковича пот прошибает и энурез начинается), и сразу с кондачка в торец: шантаж более – не приемлем. «Формальное участие в Таможенном союзе означает, что договор о зоне свободной торговли и евроинтеграции в ЕС для Украины закрывается», - заявила Грибаускайте.

Ого, как закатила! Янукович тут все время про евроинтеграцию трандел, а она: Тимошенко – отпустить, интеграцию – выбрать! А, каково? Ему, дважды несудимому, условия ставить???

Он так сладко врал все это время для чего? Он даже прокуроров с вертухаями врать научил. Вон, пенитенциарная система (вроде как Квасьневский и Кокс слепоглухонемые и не отреагируют на вранье) заявила, что у европейских политиков не возникло никаких вопросов относительно условий содержанияТимошенко в харьковской больнице. А наблюдатели от Европарламента тут же и опровергни эту чушь, заявив, что господа вертухаи – совравши. «На самом деле мониторинговая миссия подняла серьезные и неотложные вопросы, которые касаются условий содержания и вызывают обеспокоенность», – отметили господа из Европы. И тут же пообещали обнародовать записи, свидетельствующие о лживости заявлениятюремщиков.

Правда, всей этой власти лгать – не в первой. Такова уж ее сущность: лживость, лицемерие, предательство и цинизм. И они уверены, что все остальные должны молча за этим наблюдать. Должны ли? Можем ли мы спокойно смотреть на то, как уничтожают страну и убивают людей? Возможно, что Янукович решил из Тимошенко сделать легенду, а сам уверен, что его власть незыблема. Но еще Джон Кеннеди сказал, что те, кто делает мирную революцию невозможной, делают насильственную революцию неизбежной.

Янукович мира не хочет. А последние события показывают, что его готовят к войне.
Лина ТЫХА, 

«К и з»

Через корупційний закон з продажу зникне 8 000 ліків.

  • 08.02.13, 15:46
Аби зупинити "покращення" стартує кампанія «Черга за життям»

З 1 березня 2013 року вступає в силу закон про ліцензування імпортних ліків № 5038-VI. Закон стане смертельним вироком для багатьох українців, чиє життя залежить від ліків іноземного виробництва.

Лобістський закон, покликаний збагатити чиновників за рахунок хабарів на додатковому ліцензуванні, призведе до значного підвищення цін на всі імпортні ліки, а деякі препарати взагалі зникнуть з аптечних полиць, пише в своєму блозі співзасновник регіонального центру громадянського представництва "Життя" Ганна Гопко. Під дію закону підпадає 8 000 найменувань медпрепаратів – від тиску, серцево-судинних захворювань, захворювань нирок та печінки, дитячі антибіотки та багато інших.

Крім того, цей закон стане смертельним вироком для багатьох українців, чиє життя залежить від ліків іноземного виробництва. Так, наприклад, майже всі препарати, які закуповуються для лікування онкохворих дітей – іноземного виробництва. Лише 20% препаратів для хворих на цукровий діабет виробляється в Україні. Майже 100% хворих на найстрашніші епідемії – СНІД, гепатит, туберкульоз – отримують ліки іноземного виробництва, бо в Україні аналогів просто не існує. З 2015 року закон вимагає окремого ліцензування дитячих підгузків та презервативів.

Гопко закликає усіх небайдужих долучившись до Кампанії за скасування лобістського закону. Для цього потрібно:

1) Поставити на своїх сайтах, в соціальних мережах та інших медійних ресурсах Звернення до президента України з вимогою скасувати Закон № 5038-VI, під яким підписуються всі небайдужі. Петицію потрібно підписати тут.

2) Долучитися до акції «Черга за життям», котра відбудеться 12 лютого о 12 годині за участі пацієнтів, небайдужих українців, лікарів та відомих діячів культури, мистецтва, спорту.

Адреса: м. Київ, вул. Шовковична 6/15. Після акції черга крокуватиме до Адміністрації Президента, щоб офіційно передати листа та підписи тисяч українців.

Янукович идет на пожизненное

  • 08.02.13, 15:20

  Янукович идет на пожизненное

Экс-премьер Юлия Тимошенко обречена сидеть всегда, если нынешний президент Виктор Янукович будет править вечно.


Есть две точки зрения на безумие власти. Чем оно неистовей, тем быстрее власть споткнется и расшибет себе голову, считают одни и радуются проявлениям такого безумия. Сторонники другой пессимистичны: расшибет власть себе голову или нет – еще вопрос, а нам свои головы сохранять становится все труднее. Настойчивость, с какой Генеральная прокуратура пытается добиться пожизненного заключения для Юлии Тимошенко, повинной якобы в заказе на убийство Евгения Щербаня, не оставляет сомнений: безумие там, наверху, прогрессирует.

Ответить на вопрос, зачем понадобилось еще плотнее усаживать Тимошенко, и прост, и сложен. Сложен, потому что нынешнее состояние оппозиции показывает: сажать Юлию Владимировну вообще не следовало, потому что один в политическом поле не воин, а других воинов, после ее посадки, там не оказалось. Выпустите ее завтра – и ленивая неорганизованная толпа, в которой взаимное недоверие накладывается на нежелание и неумение что-либо делать, не превратится в боеспособный политический отряд. Больше того, выпуск нынешней заключенной лишь осложнит ситуацию внутри оппозиции, где далеко не все жаждут видеть Юлю на свободе. Зачем, в таком случае, вообще уделять столько внимания Тимошенко, окончательно портя и без того испорченные отношения с внешним миром, - загадка.

Но у непростой загадки есть примитивная отгадка. Безумное желание окончательно убедить всех в том, что Тимошенко, раз уж посажена, таки заслуживает быть посаженной, по-прежнему обуревает Виктора Федоровича Януковича, его кума Виктора Павловича Пшонку и заместителя кума Рената Равильевича Кузьмина. А что может быть убийственней обвинения в убийстве?

Царственная мысль величава, но не глубока и до конца не додумана. А вытекают из нее очень неприятные выводы.

Вывод первый, печальный и в то же время бодрящий для президента: ему желательно вцепиться во власть зубами и каким-то немыслимым образом остаться при ней пожизненно. Любой следующий президент должен будет решить, что ему делать с Виктором Федоровичем и Юлией Владимировной. Некоторые, кстати, считают, что этим следующим президентом и будет Юлия Владимировна, хотя и не очень понятно, как это исполнить технически. В этом случае участи Януковича сложно будет позавидовать. Если кто-то другой – он обязан будет Тимошенко выпускать и каким-то образом решать проблему с посадившими, то есть с Януковичем, Пшонкой, Кузьминым и прочими причастными, которым освобожденная Тимошенко покоя точно не даст.

В Украине действует негласное соглашение не рыться в 90-х годах, где берут начало большинство очень крупных состояний

Могут возразить: а вдруг она действительно виновна? Увы, этот факт при нынешней системе дознания и правосудия установить невозможно. Любое доказательство может быть сфальсифицировано, любое показание – выбито или куплено. Забудьте о правде, она в этих условиях – непозволительная и не позволенная роскошь.

Вывод второй: делая таким специфическим образом заявку на пожизненное президентство, Виктор Янукович одновременно подрывает основы собственной власти. В Украине действует негласное соглашение не рыться в 90-х годах, где берут начало большинство крупных и очень крупных состояний. Нет настолько наивных людей, которые бы считали, будто всех плохих тогда убили в бандитских разборках, а выжили только хорошие. Усиленное внимание к процессам, происходившим на Донбассе в то время, лишний раз напоминает, из какой грязи в князи вышел, например, Ринат Ахметов. Не говоря уже о том, что его имя тут же всплывает, когда идет поиск альтернативных версий убийства Евгения Щербаня. Оно ему надо, после всех усилий, потраченных на приобретение благопристойного вида? Но с его интересами тут не посчитались, и он это наверняка запомнил.

Вывод третий: когда придет черед Януковича отбиваться от уголовного преследования, а затем защищаться в рамках судебного процесса и апеллировать во время заключения, на народное сочувствие и на поддержку со стороны соратников шибко рассчитывать не придется. К Тимошенко ее сторонники пылали куда более глубокими чувствами, чем испытывают сторонники Януковича к своему избраннику не смотря на то, что во время всей этой истории с Тимошенко, власть тщательно старалась убивать все поводы для сочувствия VIP-заключенной: и условия у нее особенные, и жалобы надуманные, и прошлое подозрительное. Но умереть все же за нее оказались не готовы.  А уж за него-то и подавно.  Общественное отношение к следующему арестанту высшей государственной категории пойдет по ним самим протоптанному руслу.

Неспособность президента затормозить в деле Тимошенко, таким образом, просто самоубийственна. Конечно, и предыдущего приговора было достаточно для того, чтобы ожидать сильной ответной реакции в будущем. Новые же обвинения предельно усугубляют ситуацию. «Или я её веду в загс, или она меня ведёт к прокурору», - говорил товарищ Саахов в «Кавказской пленнице». Товарищ Янукович все пути к загсу себе отрезал. Впереди – только традиционно ангажированный прокурор. Или пожизненное правление. В какой вариант верится больше?

 Леонид Швец

Річниця масових розстрілів у Києві

  • 07.02.13, 21:54
В ніч з 4-го на 5-те лютого 1918 року у Київ увірвалися п'яні банди московських більшовиків та почали жорстоку окупацію Столиці України. Після короткотривалої сутички на Софіївській Площі з вірним Україні гарнізоном, більшовики почали тотальну наругу над киянами. Всього, за перші 5 діб окупації у Києві було розстріляно понад 10 тисяч киян. В основному це була інтелігенція - офіцери, воїни, професура, викладачі, вчителі, лікарі, студенти... Київ був залитий кров'ю... За спогадами свідків тих подій - декілька діб не стихав жіночий плач, крик та стогін, не стихали постріли... 

(На фото: розстріляні українські офіцери. Київ, 1918 рік) 
http://gazeta.ua/articles/history-journal/_govorit-na-ulicah-na-ukrainskom-yazyke-stalo-opasno/479688

Новий КПК: Узаконено порушення прав людини. Думка адвоката.

  • 04.02.13, 20:32
     З 20 листопада 2012 року в Україні діє новий Кримінальний процесуальний кодекс України, який за запевняннями його авторів, міжнародних експертів та всіх без виключення представників влади і правоохоронних органів, представляється громадськості як найбільш прогресивний правозахисний акт, що сприяє ефективному забезпеченню прав людини та громадянина від незаконного кримінального переслідування і надає стороні захисту мало не безграничні повноваження при здійсненні кримінального судочинства.

      На жаль, на практиці застосування цього закону, так би мовити, при безпосередній участі в кримінальному провадженні в якості захисників, адвокати стикнулись з системними ігноруваннями слідчо-прокурорськими органами права особи на захист на стадії досудового розслідування; і така антиправова позиція слідчого (прокурора) не суперечить нормам нового КПК України, а прямо закріплена в окремих інститутах нинішнього кримінального процесу.
      Зокрема, новим Кодексом встановлено неможливість захищатись від кримінального переслідування особі до фактичного закінчення досудового розслідування.

      Кодекс не передбачає такої стадії досудового розслідування, як порушення кримінальної справи, котра була чітко і досить повно регламентована попереднім Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року, згідно з яким кримінальна справа порушувалась відносно особи лише за наявності достатніх приводів та підстав, і, з моменту порушення, про це рішення повинна була бути повідомлена особа, відносно якої порушена кримінальна справа, що вже надавало їй права та можливість захисту на цій стадії процесу.
      За статтею 214 КПК України 2012 року, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей про кримінальне провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Жодних повідомлень про такі дії слідчого (наприклад, особі, відносно якої буде здійснюватись кримінальне переслідування), Кодекс не передбачає. І такі повідомлення слідчий (чи прокурор) і не бажають вчиняти, оскільки саме з цього моменту вони мають всі повноваження для проведення гласних і негласних слідчих дій.
      Таким чином, після початку досудового розслідування, в кримінальному провадженні на повністю законних підставах провадяться слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, метою яких є збирання доказів вини конкретної особи. Такі дії повинні бути проведені в розумний строк, однак він не визначений чіткою часовою категорією.
      Будь-які права на захист в «підслідної» особи (а так само, і в її захисника) виникають лише після визнання цієї особи підозрюваним, що можливо лише в двох випадках:
– якщо ця особа затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення;
– якщо особі повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (частина 1 ст. 42 КПК України).

      Отож, якщо особа не була затримана за підозрою, то протягом усього досудового розслідування орган, який його провадить, проводить слідчі дії, наприклад, допитує свідків, призначає експертизи, проводить огляди, обшуки, виїмки, негласні слідчі дії (такі як зовнішнє спостереження, прослуховування телефонів, ознайомлення з кореспонденцією тощо) та інші з єдиною метою: збирання та фіксування даних, які стануть доказами вини особи у вчиненні злочину. А сама особа, відносно якої збираються такі докази, і не повідомляється про це. Мало того, навіть якщо вона дізнається про таке кримінальне провадження, в неї немає жодних процесуальних прав аж до моменту оголошення їй про підозру у вчиненні злочину.
      То коли ж таке оголошення про підозру має місце?
     Повідомлення про підозру (відповідно до ст. 276 КПК України) обов’язково здійснюється у випадках:
– затримання особи на місці вчинення правопорушення;
– обрання їй запобіжного заходу;
– наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

      Таким чином, якщо особу не було затримано чи їй не було обрано запобіжного заходу, повідомлення про підозру здійснюється лише після збирання органом розслідування всіх доказів у даному провадженні. (Варто зазначити, що слідчий не зобов’язаний збирати докази, які свідчать про невинуватість особи, та й не має зазвичай таких намірів).
       У найкоротший строк після повідомлення особи про підозру прокурор зобов’язаний : 1) закрити кримінальне провадження, або 2) звернутись до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, або 3) звернутись до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ст. 283 КПК України).
     Так як докази вже зібрані і на їх підставі особі оголошується про підозру, в переважній більшості випадків, в той же день, слідчий (прокурор) повідомляють вже підозрюваному про завершення досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України.
      Тобто, діючи виключно в межах правових норм КПК України, протягом всього часу досудового розслідування, особа, яка буде обвинувачуватись в суді у вчиненні кримінального злочину чи проступку, позбавлена будь-яких процесуальних прав, зокрема, прав на повідомлення її про наявність кримінального переслідування, дачі пояснень чи показів з приводу цього переслідування, участі в проведенні слідчих дій, внесення клопотань чи скарг на рішення та дії органу досудового розслідування тощо. Такі права в неї виникнуть лише після фактичного закінчення досудового розслідування та оголошення про підозру.
      Рішенням Конституційного суду України ще від 30.01.2003 року (в справі № 1-12/2003) було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, які унеможливлювали розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи.
      Новий Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року, усунувши стадію порушення кримінальної справи, фактично, проігнорував і згадане рішення Конституційного суду України, і Конституцію України.
     То кому ж вигідний такий кримінальний процес?
      Точно, не особі, яка може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Адже після надходження будь-якої скарги будь-якої особи на дії іншої особи, вона підлягає обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, слідчий (або прокурор) розпочинає досудове розслідування. Таємно, без оголошень підозр і надання прав на захист. А як всі докази будуть зібрані, справа відразу буде передана в суд. Там і прийдеться захищатись…
     Найбільш показним прикладом «забезпечення» прав особи на захист (в ході досудового розслідування) можна на сьогоднішній день вважати справу про вбивство депутата Євгена Щербаня, в котрій повідомлення про підозру Юлії Тимошенко було вручене (за словами Генерального прокурора України Віктора Пшонки) всі слідчі дії по цій справі завершені. Якщо врахувати, що дана справа тривалий час розслідувалась (вбивство відбулось в 2006 році), захисники Тимошенко навіть теоретично не матимуть часу для збирання та подання доказів з боку захисту до моменту передачі справи до суду. Про це в інтерв’ю для Deutsche Welle вже заявив адвокат Ю. Тимошенко Олександр Плахотнюк.
      І якщо Ви вважаєте, що такий стан з забезпеченням прав людини і громадянина стосується Юлії Тимошенко, то не варто думати, що він зумовлений самим лише політичними мотивами чи здійснюється всупереч законодавству України. Ні. Слідчі органи, і Генеральний прокурор В. Пшонка, діють виключно в процесуальному полі, визначеному КПК України 2012 року. От тільки цей закон своїми нормами не враховує прав людини на захист під час її кримінального переслідування. Ну не потрібні захисники (особливо адвокати) тим, хто бореться зі злочинністю!
      Так що начувайтесь. Ніхто з нас не знає, чи не провадиться часом досудове розслідування і відносно нас і наших близьких; чи не слухають наші розмови, не читають пошту, не слідкують на вулиці і не збирають характеризуючі данні; чи не будемо ми викликані завтра до слідчого, який відразу вручить нам повідомлення про підозру і повідомить, що справа направлятиметься до суду, який, звичайно, розбереться, і постановить законний та справедливий вирок. Але чи буде той вирок виправдовувальним, якщо ні ви, ні я взагалі не приймали участі в досудовому розслідуванні, навіть не знаючи про нього і не переймаючись ним?..
      Хотілося б поспілкуватись з тими експертами з європейських інституцій, які оцінювали новий КПК перед його підписанням Президентом В. Януковичем і давали висновок про відповідність міжнародним правозахисним нормам. В умовах українських правових реалій, на жаль, права та свободи окремої людини, громадянина, небагато варті. Ще менше захисту цих прав та свобод сприяє новий Кримінальний процесуальний кодекс України, якщо захищатись від підозр можна лише в судових інстанціях.
      Хочеться також вірити, що (хоча б на прикладі справи Ю. Тимошенко) наші законодавці таки звернуть увагу на проблемні інститути сучасного кримінального процесу і усунуть саму можливість нівелювання прав особи на такій важливій стадії кримінального процесу як досудове розслідування. Сподіваюсь, нашим народним депутатам, ближчі і зрозуміліші правовідносини в сфері кримінального переслідування в Україні, аніж європейським експертам.


Адвокат Микола Луцюк.

Ночной звонок

  • 02.02.13, 17:56

Наверное, только очень наивный человек будет считать, что за оппозиционными депутатами, оппозиционными журналистами, «олигархами» и их обслугой и прочей не совсем подконтрольной власти публикой не ведется наблюдения – постоянное, выборочное, какое угодно.

Фото: Макс Левин

Слова «это не телефонный разговор» никуда не делись из нашего лексикона, люди, действительно располагающие конфиденциальной информацией, предпочитают делиться ею в обход украинских сотовых операторов, а по-настоящему серьезные новости сообщаются только тогда, когда батарейка отсоединяется от мобильного телефона и остается в машине.

Тот, кто никогда не вынимал эту батарейку, не может считать себя настоящим предпринимателем и политическим деятелем по-украински. Тот, кто не присутствовал при церемонии изъятия батарейки, вряд ли может думать, что он политический журналист или эксперт и действительно что-то знает о происходящем в стране. Это понятно, банально, известно каждому и не подлежит особому анализу. Анализу подлежит демонстративное прослушивание, обзванивание, дезинформирование. Именно то, что мы наблюдали накануне заседания депутатов оппозиционных фракций.

Организаторы этой акции не могли не знать, что депутаты поймут, что получили сообщения не от их реального автора. Что смогут сделать вывод: все их телефоны контролируются, разговоры прослушиваются, содержание докладывается. И не только смогут сделать вывод – но и обязательно оповестят об этом общественность. И тогда о прослушивании депутатских разговоров узнают не только сами обладатели мобильных телефонов, но и те, кто им звонит – или собирается позвонить. Ведь, согласитесь, это не совсем одно и то же – звонить депутату с сообщением о том или ином непотребстве, жалобой на какого-нибудь зарвавшегося чинушу, прокурора или просто бандита. И совсем другое – понимать, что чинуша, прокурор или просто бандит (если у него есть соответствующие связи, а у бандитов в нашей стране, как правило, связи есть) уже вечером получит распечатку этого телефонного разговора с номером телефона звонившего. Депутат еще не успеет понять, кто это ему звонил и чего он хочет, а тебя уже изобьют случайные хулиганы в подъезде. Какое совпадение!

Именно так и строится полицейское государство – на гласности страха. Вчера о том, что государство и связанные с ним проходимцы могут получить любую информацию о телефонных разговорах, письмах и перемещениях гражданина знали только посвященные, воспринимавшие такой обмен компроматом как правила игры.

Завтра об этом будет знать население – как это, собственно, и было в Советском Союзе, где ни один вахтер или пенсионер не мог даже представить себе, как можно рассказать антисоветский анекдот по телефону или хранить в тумбочке «Архипелаг ГУЛАГ». Что, телефонные разговоры вахтера прослушивались? Что к пенсионеру с его 50-летним стажем в КПСС собирались прийти с обыском? Конечно, нет. Просто было страшно.

Ты никогда не знал, кого прослушивают сегодня, а кого – завтра, не донесет ли на тебя соседка с лестничной площадки, не накопает ли чего «особист» – ему тоже карьеру делать надо. Ты начинал учить 6-летних детей, что в школе нельзя рассказывать о том, что говорят дома, а дома обязательно нужно рассказывать обо всем подозрительном, с чем ты столкнулся на улице, чтобы родители успели предупредить твои неверные шаги. И это не преувеличение. Первая «перестроечная» статья в «Комсомолке» как раз и была посвящена страху перед телефонными разговорами и КГБ – автор поражался, что за перепуганные люди его окружают.

За последующие десятилетия страх не исчез – он просто затаился. Для того, чтобы оживить призрак страха и окончательно деморализовать общество, необходимо всего несколько шагов. Один из них мы как раз и наблюдаем – обнародование, легализация наблюдения и вторжения в частную жизнь граждан, за которые ничего никому не будет. Ну а следующие шаги – это, как водится, не телефонный разговор. Уезжаем в лес, выключаем телефоны, изымаем батарейки – и поговорим.

Гриценко:Яценюк з Турчиновим не хочуть звільнення Тимошенко

  • 02.02.13, 17:42
Оппозиция под руководством Яценюка теряет доверие людей – Гриценко
Ніхто з партій-учасниць фракції "Батьківщина" з різних причин зараз не готовий влитися в єдину партію.

Про це заявив нардеп від "Батьківщини", лідер партії "Громадянська позиція" Анатолій Гриценко в інтерв'ю тижневику "2000", повідомляє в суботу сайт політика.

За його словами, перш ніж ставити питання про одну партію, потрібно створити атмосферу взаємної довіри та підтримки, довести не закликами, а справами, що разом працювати комфортніше і ефективніше.

"Чи далеко ми просунулися по цьому шляху? Ні. А після виборів, навпаки, скоріше пішли відцентрові рухи", - зазначив Гриценко.

Він нагадав, коли півроку тому "Громадянська позиція" входила до складу передвиборного об'єднання "Батьківщина", то зафіксувала шість принципів, під якими поставили підписи Арсеній Яценюк, Олександр Турчинов та Гриценко.

"Зараз ми бачимо: підписи партнерів стоять, але поїзд йде не туди. Яценюк з Турчиновим вирішують удвох, ні з ким особливо не радячись. Не тільки думка чи пропозиції Гриценка, але і Тарасюка, Катеринчука, Соболєва, Гримчака та інших так само не затребувані або не беруться до уваги. З ключових питань і думка Юлії Тимошенко ігнорується або взагалі замовчується, приховується", - розповів депутат.

З цього приводу він мав довгу розмову з Яценюком, в якій повідомив: "Як фахівець в системах управління я розумію, по-різному може будуватися система ухвалення рішення і при цьому бути цілком ефективною. Ти - голова фракції, можеш радитися, а можеш вирішувати все сам. Хочеш бути авторитарним керівником - немає питань, будь. Але за однієї умови - якщо ти запропонуєш команді стратегію перемоги і забезпечиш її досягнення. Якщо так - тоді, будь ласка, призначай сам кого хочеш і куди хочеш".

Але оскільки, згідно зі словами Гриценка, стратегії перемоги не запропоновано, а одна за іншою йдуть лише поразки, виникають питання, і на них потрібно давати чесні відповіді.

"Можна й далі говорити, що закон про вибори - перемога опозиції, а насправді це була поразка. Можна тішити себе успіхом "Батьківщини" на парламентських виборах, але якщо чесно, то який успіх? Почали кампанію з рейтингом 25% і закінчили з тією ж цифрою", - сказав він.

"Але найголовніше, ми як команда під керівництвом Яценюка втрачаємо довіру людей! Тому що не діємо, імітуємо, пропустили, не реалізували ряд сильних рішень, які я пропонував, інші пропонували, врешті-решт, Юлія Тимошенко на них наполягала - все мимо! А якби діяли, не чіплялися за мандати і швидкий поділ посад і кабінетів, йшли попереду людей - вони б нам вірили! І тоді не було б проплачених мітингів. І не стояли б 150 бабусь, за гроші, з плакатами на захист Тимошенко при тому, що тільки в її партії числяться 600 тисяч чоловік і десятки тисяч депутатів", - заявив Гриценко.

Він також висловив думку, що в складі фракції "Батьківщина" "людей 20-25 дуже сильно переживають і абсолютно щиро підтримують Юлію Тимошенко, вони стовідсотково хотіли б, щоб Юля вийшла на свободу".

"Решта, на мій погляд, швидше імітують боротьбу за її визволення. Включаючи і керівництво фракції і партії", - заявив Гриценко.

Олег Соскін: Україну захопив кримінальний «общак». Що робити?

  • 02.02.13, 11:31


 Модель управління, яку усталює Янукович та його оточення, важко назвати демократичною. Вона більше нагадує модель управління, яка існує в кримінальних "общаках", і саме з точки зору такого припущення доцільно проаналізувати процеси, які відбуваються в сучасній Україні. Про це написав Олег Соскін, голова Української Національної Консервативної партії, професор Національної академії управління у своєму блозі на Інтернет-ресурсі Вголос.

"Янукович, його сини і найближче оточення дедалі частіше фігурують у ЗМІ під умовним терміном «Сім’я», що пожирає і захоплює навколо себе всіх дрібніших гравців на політичній та економічній картах України. Зрозуміло, що така поведінка не вписується в європейські уявлення про демократичну модель управління. Чи можна тоді зробити припущення, що всю владу в Україні захопила певна кримінальна група, яка переносить свій алгоритм поведінки та управління на весь державний механізм? І з такої позиції спробувати проаналізувати ті процеси, які розгортаються в Україні? Отже, розглянемо гіпотезу, що  держава перебуває під контролем певного кола осіб, в основі якого стоїть злочинне кримінальне угрупування, то як в цій країні можуть прийматися рішення?

Як відомо держава становить набір певних інституцій – економічний блок, фінансовий, силовий, НБУ, СБУ тощо. Існує наука про державне будівництво та стратегічне управління, яка розглядає державу, як  організацію, при цьому населення, яке проживає на певній території формує країну, а країна формує державу, як систему управління всією країною, всім населенням, народом, нацією. В залежності від того, як побудована ця система управління, такий характер і матиме держава.
Але як все це виглядає, якщо держава, її командний апарат і владні висоти захоплюються якоюсь кримінальною групою? За яким алгоритмом функціонує кримінальна група?
Як відомо, кримінальне середовище на пострадянському просторі відрізняється дуже чіткою та жорсткою ієрархією. На вершині піраміди кримінального світу перебувають так звані «воры в законе». Існує припущення, що інститут «воров в законе» був розроблений і втілений в життя радянськими спецслужбами ще в 1930-их роках для того, щоб хоч якось контролювати багатомільйонну армію в’язнів комуністичної імперії. Відповідно, було розроблено цілий кодекс правил для цієї особливої верстви ув’язнених, а також запроваджено специфічну касу взаємодопомоги – так званий «общак». Поступово такі «общаки» почали формуватися не лише в місцях позбавлення волі, але й на свободі, до них перераховували частину своїх незаконних доходів більшість представників кримінального світу. Розпоряджалися «общаками» ті «вори в законі», які користувалися найбільшою повагою та авторитетом у кримінальному середовищі. Впродовж десятків років, попри те, що на офіційному рівні навіть не визнавалось існування в СРСР організованої злочинності, спочатку ЧК, пізніше НКВС, а згодом КДБ контролювало «ворів в законі». За деякими свідченнями, лише в 1970-их років спецслужби почали втрачати контроль над цим кримінальним середовищем, але  на цей момент в «общаках» вже було зосереджено величезні фінансові  ресурси, тому, як припускають, КДБ почало вербувати представників криміналітету для входження в середовище «ворів в законі». Як припускають, «казначеями», які завідували «общаками» в Радянському союзі ставали тільки співробітники КДБ. Відтак, можна висунути версію, що і до сьогодні колишні і теперішні працівники спецслужб мають безпосереднє відношення до «общаків».
Отже, якщо припустити, що кримінальна група стала на чолі держави, то чи буде вона міняти свій алгоритм управління? Зрозуміло, що не буде, її характер не зміниться, навпаки, вона перенесе свою  природу, характер і модель управління на ту державну систему, яку захопила. І чим більше вона буде розповсюджувати свій вплив, тим більше вона розповсюджуватиме і застосовуватиме ці прийоми.
Як відомо, «общаками» в кримінальному світі розпоряджаються «злодії в законі», але найважливіші рішення приймаються на так званих «сходах» – з’їздах найбільш авторитетних представників злочинного світу. Зокрема, як стверджують автори монографії про професійну злочинність, на таких «сходках» відбувалося вироблення злодіївської політики, вирішувалося питання кримінального бізнесу, розподілу сфер впливу, розподілялися обов’язки щодо наповнення «общака», розглядалися питання щодо застосування санкцій до злодіїв, які порушили волю «сходки» чи кодекс поведінки «злодія в законі», призначалися «смотрящі» над певною територією чи сектором бізнесу.
Отже, в цьому середовищі вся власність належить кримінальній групі. Ця група користується всіма грошима, розробляє відповідні проекти. Якщо припущення про те, що на чолі всієї країни стоїть певна кримінальна група, вірне, то логічно також припустити, що такі афери, як купівля бурових платформ, так званих «вишок Бойка», коли з державного бюджету за ці установки було заплачено суму, яка вдвічі перевищує ринкову, розроблялися якраз на такій «сходці». Ймовірно, там же могло прийматися рішення про рейдерське захоплення підприємств, які виробляють мінеральну воду «Боржомі», чи «Укргазвидобування», про укладання угоди з «Шелл» щодо сланцевого газу, чи про будівництво LNG-терміналу. Зрозуміло, що окрім основних питань, під час сходки ще є пункт «різне». До цього різного можуть належати якісь дрібні питання, наприклад, хтось у Києві в елітному Печерському районі поклав око на землю, де розташований будинок вчительки Ніни Москаленко, хтось інший хоче отримати ще якусь власність. Тобто кожен вирішує свої питання, має свою сферу відповідальності і веде певний бізнес.
Але для діяльності цього кримінального угрупування  потрібно, щоб була якась фінансово-корпоративна група, за допомогою якої можна спокійно здійснювати так звану приватизацію, купувати гірничо-збагачувальні підприємства, комбінати, заводи, фабрики. Оскільки перелік таких промислових об’єктів є обмеженим, то зрозуміло, що така група по мірі свого розвитку повинна вступити в конфлікт з іншими групами – зовнішніми і внутрішніми. Коли вона вступає в конфлікт із зовнішніми групами, починаються кланово-корпоративні війни. Наприклад, зараз відбувається війна між «Сім’єю» і Коломойським, Ярославським, Хорошковським. В цілому ж криворізько-донбаський баронат на сьогоднішній день суттєво підірвав позиції фінансово-копоративної групи Тимошенко. Також підірвані сімейні групи Кучми-Пінчука, Ющенка.
Логічно припустити, що наступною фазою розвитку цієї моделі стануть внутрішньосімейні конфлікти. Вже зараз можна помітити, певні конфлікти всередині криворізько-донбаського баронату. Наприклад, впродовж січня два заводи, які входять у корпорацію «Індустріальний союз Донбасу», що контролюється Тарутою, програли 4 судових справи гірничо-металургійній групі компаній «Метінвест», 71,25% акцій якої належать Ахметову. Схоже, що розпочався також конфлікт між «Сім’єю» і Шуфричем, поступово на периферію відходить Фірташ, який пов’язаний з ресурсами російських кланово-корпоративних груп. Тому можна висунути версією, що логічним завершенням цього процесу стане зіткнення між найбільш потужними гравцями всередині цієї групи, всередині цього устрою, який сформований за принципами «общака», коли Янукович зі своїми синами і найближчим оточенням повинен буде зіткнутися у смертельному поєдинку з групою Ахметова.
Але поки справа дійде до фінальної битви, з шахівниці мають зникнути всі інші фігури – як фінансово-економічні, так і політичні. В першу чергу це стосується лідерів «Батьківщини», «УДАРу», Соціал-Національної партії («Свобода»). Тому представники всіх фінансових кланово-корпоративних груп та різних політичних утворень у Верховній Раді мають відкинути ілюзії, що вони можуть досягнути успіху за допомогою сепаратної діяльності. Донбаський баронат знищить усіх – і зовнішніх, і внутрішніх конкурентів, а тим паче єнакіївська «Сім’я». Скільки разів ми вже говорили про долю Ахатя Брагіна, Євгена Щербаня, Кушнарьова, Кирпи, Кравченка, Курочкіна?
Тому виграти в цьому протиборстві у них можна тільки шляхом об’єднання зусиль всіх членів фінансово-корпоративних груп та політичної опозиції – як парламентської, так і польової, залучивши до цього лідерів місцевих громад,прошарок малого і середнього бізнесу.
Українська Національна Консервативна партія звертається до всіх опозиційних сил. Час роздумів, сепаратних оборудок, політичних вихилясів минув. Настав час об’єднаної, жорсткої боротьби з єнакіївською «Сім’єю» Януковича", - вважає Олег Соскін.