У часи мого дитинства, у 70-80х роках, на Західній Україні росіяни (а росіянами, рускими тут завжди були усі російськомовні, про всілякі складні речі – мовляв, українець, але просто говорю не по-українськи – тоді не йшлося) вже не сприймалися як безсумнівні вороги. За двадцять років після сорокових біль притупів. Однак вони не перестали бути іншими. Незважаючи на те, що у щоденному житті все було переплетеним, незважаючи на те, що ми жили у одній країні і хоч не хоч ця країна була не тільки...
Читати далі...