Качанівка та її околиці

Для прикладу зробимо один історичний екскурс.

В ХІХ ст. Парагвай одним із перших виборов незалежність від іспанської корони. Тоді країна була вдвічі більшою за площею, і вважалась більш розвинутої, ніж сусіди. Аж ось, до влади прийшли ініціативні і освічені діячі, котрим видавалось, що вони краще за інших відають, яким шляхом вести країну далі.

Громадянське суспільство того часу в Парагваї було ніяке, і молода держава легко скотилась до перманентної череди диктатур. Кожен новий правитель чітко знав, що саме треба вирощувати в сільській місцевості, і в якій кількості. Зрозуміло, що життя від цього верховного втручання заможнішим не стало.

Кожен диктатор беззаперечно відав, якою мусить бути державна система освіти. І це «розуміння» призвело до повного знищення вищої освіти. Кожен правитель відав, чого і скільки треба вивозити із країни, а що і в яких обсягах, навпаки, вивозити. Кінцево експортні-імпортні операції Парагваю зійшли на пси, і країна практично згорнула зовнішньоторгову діяльність.

Згодом там припинилась і внутрішня торгівля, а колишні купці, аби вижити, переключились на вирощування с/г культур та пасовищне тваринництво. У Парагваї запанувало натуральне господарство.

Зрозуміло, що вся ця бурхлива діяльність супроводжувалась арештами, розстрілами, іншими репресіями та масовою еміграцією. Але такі дрібнички диктаторів не зупиняли, і вони продовжували хвацько передавати одне одному владу, причому, переважно – лише по смерті. Часто – своїм прямим нащадкам.

Характерно, що диктатори абсолютно ігнорували як незадоволення опозиції, так і серйозні претензії екзогенного штибу. Тривіальний пересічний диктатор на усі загрози реагує практично однаково – він зле гавкає та кусає.

Трапилось так, що черговий несповна розуму «дуче», не на жарт роз’ярившись , оголосив війну одночасно Бразилії та Аргентині. Згадую про цей нюанс спеціально для того, аби пояснити, куди поділась добра половина території Парагваю. Так от, ця половина сьогодні знаходиться в межах Бразилії та Аргентини, і чудово там себе почуває. На відміну від власне Парагваю, котрий, схоже, назавжди залишився південноамериканським лузером.

 Але ми дещо захопились екскурсом в історію. Поміж тим, у нас тутечки своя історія, і вона за крутизною віражів дасть фору будь-якій іноземній.

Загальновідомо, що напередодні Нового року Юлію Тимошенко етапували до Харкова в Качанівську колонію, яка розташована на вулиці Каштановій. Не секрет, що майже кожного дня десятки, а той сотні харків’ян та гостей міста збираються попід мурами цього пенітенціарного закладу.

Чому туди тягне люд? По-перше, вони хочуть підтримати свою лідерку, а по-друге, аби висловити свою громадянську позицію з приводу розгорнутих в країні теперішньою, як вищою, так і місцевою владою гонінь проти інакодумців.

Варто процитувати харківського мера на прізвисько Гепа, наведені на офіційному сайті міськради відразу ж опісля Нового року:

«К сведению всех желающих приехать в Харьков с боевыми, как они говорят, намерениями. В Харькове все спокойно, началась первая рабочая неделя нового года, и городские власти работают в интересах каждого харьковчанина… А что касается желания представителей киевского «палаточного городка» поделиться опытом с харьковскими бютовцами, то довожу до сведения Турчинова и Ко следующее: пустые бутылки из-под выпитого шампанского, вина и водки, остатки бутербродов с колбасой и салом, обертки от шоколадных конфет и мандаринов, недоеденные шашлыки и цыплята табака, которые так любят употреблять харьковские бютовцы под стенами Качановской колонии, согласно правилам благоустройства города, нужно за собой убирать. И постоянно. Что касается «боевых палаток и знамен», в войну здесь играть никто не позволит».

Так відразу і не второпаєш, чи вдалася зустріч Нового року Гепі? Але, напевне, у святкову ніч не все у нього склалося вдало. Мо’, недоїв чого, мо’, перепив/недопив… Інакше чим пояснити таку пильну увагу до не вжитої остаточно кимось їжі та порожньої склотари?

Втім, будь-які приховані та відверті погрози на будь-чию адресу (дозволю! Не дозволю!) також абсолютно недоречні. М’яко кажучи, не мерська це справа – дозволи давати і заборони накладати у царині суспільно-політичних питань. Так у нас незабаром двірники почнуть демонстрації забороняти, а заразом і усілякі інші акції! А щоб не смітили! Що не є правильно та нормально.

 А нормально, коли кожен вирішує питання, які перебувають в його компетенції. Наприклад, комусь із комунальників несподівано здалось, що саме на вулиці Каштановій сміття багатенько. Доречно порадити – а нехай пильні комунальники для початку порахують урни на цій 1.5-кілометровій вулиці. Та й взагалі з’ясують — чи вони там маються? Ось це питання місцевої влади.

А автобуси, що раптово зламалися і перегородили дорогу саме поблизу зони; невідомо ким і задля чого викликані пожежні команди; якісь незрозумілі раптові ремонтні роботи якраз «в тому самому місці» — усе це занадто перебір , і така діяльність явно із іншої оперетки. Такого роду «робота» в компетенції інших служб, котрі в будь-якому нормальному суспільстві до мерії жодного стосунку не мають.  

Але, треба так розуміти, що згадка про урни принижує мерію, бо роль міської цитаделі влади в житі громадян урнами не виміряти.

Харківська влада схвильована блискавицями і протестами. Їх турбує можливий прорив однієї конкретної каналізаційної труби перед одними конкретними воротами однієї конкретної пенітенціарної установи. Їх дратують обгортки від цукерок та помаранчеві шкуринки, які доклавши певних пошукових зусиль можна відшукати в купах бруду та сміття неподалік від паркану згаданого закладу. Як на нашу думку, харківську владу мусить турбувати зовсім не це.

Набагато сильніше влада мусила би бути стурбованою тим фактом, що місцеві мешканці живуть в обласному центрі дискомфортно, і цей дискомфорт кожного року помітно дорожчає. А ще місцева влада повинна бути заклопотаною тим фактом, що іноземні гості зовсім не прагнуть відвідати першу столицю в надії гарно відпочити та отримати позитивні емоції.

 Ось і команди-учасниці ЄВРО-2012 віддають перевагу від гріху подалі ночувати за тридев’ять земель від Харкова і кожного разу діставатися на матчі за сотні чи навіть тисячі кілометрів.

А що можна чекати іноземцям від такого міста, якщо в ньому тюремне керівництво приймає рішення – пускати представників МЗС європейських держав до лідерки опозиційної «Батьківщини» чи не допускати!? Якщо в цьому місті народні обранці (читай: сенатори, конгресмени, консули) не можуть зустрітися із екс-прем’єром, най він і перебуває за гратами. Якщо в цьому місці мер і губернатор скупо відміряють співгромадянам права на права на публічний протест?!

А поміж тим, усім цим спеціалістам у вузькій сфері, що зветься «Нє пущать!», є чим перейнятися.

Скажімо, мер у гнійній купі на обочині нарив фантики – так от ми (на засадах шефської допомоги) із задоволенням продемонструємо мерії та іншому світу, на що насправді варто звернути увагу на чималенькій ділянці навколо сумнозвісної Качанівки. Качанівська колонія вигулькує несподівано перед очима перехожого, котрий заблукав на вулицю Каштанову. Ну, буцегарні як буцегарня, «колючка» вздовж і впоперек, а будівля майже без вікон. Слід, втім, зауважити, що пенітенціарна установа виглядає якось акуратніше, ніж інші будівлі, що розташувались наколо.  Поруч провулок Вишневий – місце офіційної «прописки» Качанівської колонії. Заглянувши в провулок, можна зрозуміти, що декілька десятків мітингувальників перед ворітьми колонії жодного стосунку не мають до місцевої руїни. Принаймні, це не вони позгрібали величезні кучугури побітових відходів та позаторішнього листя. І не протестувальники обідрали плитку на деяких будинках, зламали водостічні труби та вищербили сходи, що ведуть до ганебної двері, поруч із якою висить табличка із написом «КЛУБ». І не мітингувальники зламали 20-метрові дерева, котрі мусили б, напевне, прикрашувати ці похмурі пейзажі. А ось п’ятиповерхівка в глибині масиву. Ось напис «Продукти». Певно, колись тут був магазин, а сьогодні вікна забиті фанерою – одне вікно, два, п’ять… Що й казати – весела картинка…

Ось дев’ятиповерхівка № 5-А. Але із вулицею визначитись складніше, позаяк немає відповідної ідентифікаційної таблички чи напису ні українською, ні англійською, ні хоча би – російською.

Але біда навіть не в цьому – усі панелі (від першого до дев’ятого поверху) потріскалися. Чи мається у мерії якісь міркування з цього приводу? А Гепа про якісь там хвантики…

В промзонах, які рясно розташовані на Качанівці та сусідній Балашовці, у відносному гаразді утримуються лише паркани. Незрозуміло, хто відповідає за під’їзні шляхи, роль котрих суцільно виконують звичайні міські вулиці. Заводи? Мерія? ОДА? Цю проблему, яка є бичем першої столиці, вирішувати складніше, ніж мітинги розганяти чи забороняти. А ось вулиця Вишнева… Чудова назва! Хоча подивившись на фото, можна переконатися – цій вулиці більш годяща яка-небудь інша назва — скажімо, Болотна, Багнючна, ім. Миргородської калюжі, Сльота небесна…

Ось споруда на вулиці Польовій. Мабуть, в ній не відкриєш готель ні в п’ять зірок, ні навіть в одну. Мало того – тут і в сусідніх провулках царює суцільна непролазна багнюка. Влада жодних зусиль не робить, аби щось вдіяти із цією бідою, навіть попри те, що метрах в 400-х знаходиться стадіон «Металіст», на якому якраз і відбудуться матчі ЄВРО-2012. Єдине рішення, яке відвідало голови владних мудрагелів — це відгородити цей згубний приватний сектор від іншого світу та пильного ока київських і закордонних інспекторів довжелезним місцями бетонним, а місцями кованим металевим парканом. Куди тягнеться паркан, навіщо він туди тягнеться і задля чого він взагалі потрібен – велика загадка, розгадати котру можна хіба що за допомоги одного слівця – «відкат».

Втім, навколо Качанівки купа інших парканів. Але, судячи з їхнього убозтва — до них влада жодного стосунку не має, бо на жебрацтві руки не нагрієш.  Чого ще багато в тих краях? Багато присипаного снігом мотлоху. Багато бродячих собак, з котрими мерія явно не відає що робити. А мо використати цуциків проти мітингувальників = хоч якась для влади користь. Багато занехаяних дитячих майданчиків.

Цікава деталь. Коли місцеві жителі та ЖЕКи самостійно обладнували дитячі майданчики, через нужденність використовуючи старі автомобільні покришки, влада торочила, що для екології це шкідливо. І ось настала епоха договорів про обладнання нових дитячих майданчиків. А покришки тепер куди? Їх із землі повикопували, звалили в купи, і там вони лежать роками. Мабуть, викопані і згуртовані в кучугури покришки нічим не загрожують екології? Так вважає влада.

А увінчує усю цю навколишню Качанівської буцегарні «красу», зіткану із багна та розрухи, чисельні біл-борди із мармизою гаранта зі слоганами на кшталт «Вітаю рік Качанівки -2012», пардон «ЄВРО-2012»…

Сила і переконливість цих біл-бордів криється в контрасті поміж ними та тим, що на них накалякане, і тим, що пересічні харків’яни бачать і кажуть про владу.  І наостанок. Днями один із авторів мав розмову із проректором одного із харківських досить відомих вишів. Між іншим він запитався у професора – яке ставлення до профільного міністра домінує в інститутських колах Відповідь вченого була вичерпною:

«А що міністр? Він свою функцію виконує – галасує, шумить. А під цей шумок інші активні учасники дійства мають можливість спокійно тирити по кишеням. Банда ж одна, ролі розписані — хтось краде, хтось на стрьомі стоїть, цей ж відволікає…» Чітко сформульовано, по-науковому…  

Валерій Семиволос, Михайло Павленко (фото)

http://ord-ua.com/2012/01/27/kachanivka-ta-yiyi-okolitsi/?lpage=1