Яку головну мету переслідували бійці "Нахтіґалю"?

Відроджуються міфи про участь українців у львівських погромах 1941 року. Хоча істориками доведено, що це – фікція. З одного боку це вселяє певний песимізм, а з іншого — оптимізм. Якщо люди, які запускають подібну інформацію, повертаються до одного і того ж, то значить у них насправді нічого немає і це просто стара платівка. Вона дуже швидко набридне.

У “Нахтіґаль” хлопці йшли не з доброї волі. Йшли за тим, щоб бути готовими до побудови української армії. Цей  батальйон був для них єдиним методом здобути освіту і зброю. Вони не  бачили його кінцевою метою. Вони бачили себе як зародок українських  збройних сил — УПА. Цей патріотизм був використаний німцями, щоб змусити українців просувати чужі інтереси.

Створення у чужій армії своїх легіонів було характерне ще для греків. Так вони боролися проти турків. Поляки теж мали легіони у німецькій  армії в Першій світовій війні. У “Нахтіґалі” знали, що такі принципи використовувались раніше. У цьому немає нічого унікального і це не є  свідченням любові українців до німців. Треба виходити з реалій того  часу, які вимагали військовий вишкіл. Отримати допомогу на боротьбу з Радянським Союзом можна було тільки у його ворога. Ворог мого ворога —  мій союзник. Цей принцип використовували усі.

"Нахтіґаль" на марші, 1941 рік. Фото з Архіву Центру досліджень визвольного руху

Суспільство досі має невисокий рівень знань щодо діяльності “Нахтіґалю”, тому ним можна маніпулювати.  Наприклад, нібито розстріли вояками цього батальйону євреїв улітку  1941-го. У 2007-2008 роках провели дослідницьку роботу, яка показала, що це - міф, який був сформований 1959-го Комітетом державної безпеки  (КДБ). Спочатку він був спрямований проти міністра в уряді Конрада  Аденауера Теодора Оберлендера із Західної Німеччини, який був політичним керівником у “Нахтіґалі”. Знайшли спеціальні інструкції КДБ – як шукати свідків, як їх готували, що вони повинні прочитати, що сказати перед  прес-конференцією. Дехто навіть відважувався писати до КДБ і  торгуватися: “Я повідомив певну інформацію, за що прошу дати мені  можливість поїхати за кордон”. Є документи про нагородження працівників  КДБ, які брали участь у цій операції.

Немає документів, які підтверджують причетність Романа Шухевича і “Нахтіґалю” до львівських погромів. 2007 року, після присвоєння звання Героя України Шухевичу, президент  Віктор Ющенко поїхав до Ізраїлю у меморіал Голокосту “Яд ва-Шем”. Один  із його співробітників сказав, що звання Героя присвоєно колаборанту і  антисеміту. Мовляв, Шухевич винен у смерті тисяч євреїв і є на це досьє. Інформація розійшлася по всьому світу. Ми звернулися до “Яд ва-Шему” з  проханням ознайомитися з цими досьє. Отримали ксерокопії двох документів на 4-х аркушах. Один — це свідчення і протокол допиту когось із підпільників 1940-50-х про те, що українські націоналісти не любили  євреїв. Другий — це свідчення Григорія Мельника, бійця “Нахтіґалю”, про  те, що українці брали участь у погромі. А у документах КДБ знайшли, що Мельник був одним із тих агентів, якого в КДБ ретельно готували давати  відповідні свідчення. Усе повідомили журналістам. Після цього надійшла  гнівна нота від “Яд ва-Шем” про те, що В'ятрович повівся некоректно і поставив під сумнів науковий авторитет меморіалу. За їхніми словами,  документи про Романа Шухевича існують і вони найближчим часом їх  нададуть. Це було у березні 2008 року. Досі ми нічого не отримали.

"Нахтіґаль" на вулицях Львова. На чолі колони Роман Шухевич. Фото з Архіву Центру досліджень визвольного руху

Завданням “Нахтіґалю” було забезпечити проголошення незалежності України 30 червня 1941 року. Це з українського боку, про що німці не знали. Вояки поставили їх перед фактом, що незалежність проголошена. Тоді німці були змушені показати  своє справжнє ставлення до України, бо до того моменту не казали ні  "так" українській державі, ні - "ні". Вони загравали, але конкретних  обіцянок не було. Незалежність таки не визнали. Очевидно, це стало  підставою для розриву стосунків між ОУН і німцями. У вересні 1941-го почалися масові репресії проти націоналістів, заарештували близько 1,5  тисячі осіб. ОУН оголосила про перехід в антинімецьке підпілля і почала  будувати структури, які в кінці 1942 року вилились в УПА. З німецького ж боку батальйон мав завдання брати участь у бойових діях і захоплювати  певні стратегічні об'єкти. Командування було німецьким: “Нахтіґаль”  входив у диверсійний полк “Бранденбург” – своєрідний тодішній “спецназ”.

Називати вулицю іменем німецької формації некоректно. Ідея перейменувати вулицю у селі Райлів Стрийського району Львівщини на честь воїнів батальйону“Нахтіґаль” не сподобалася. Це не є належною даниною пам'яті тим героям, які боролись за незалежність. Погано, коли  історію перетворюють на політичні маніпулювання. Саме перейменування  використали, щоб підняти чергову хвилю інформації про те, що “всі українці співпрацювали з нацистами”, про те, що “Організація українських націоналістів (ОУН) була колабораційною”. Підтримав би назвати вулицю  іменем когось конкретного з “Нахтіґалю”, який після розпуску цього  батальйону боровся в Українській повстанській армії (УПА) і прагнув  здобути незалежну Україну. Це мав би бути хтось місцевий, бо у  Стрийському районі дуже багато людей піднялись на боротьбу і загинули. Людям було б набагато приємніше знати, що це – їхній земляк. Володимир В'ятрович, директор архіву СБУ (2008-2010), голова Вченої ради Центру досліджень визвольного руху, член Наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького”, у 2010-2011 працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету.