Україна вибудовує гібридну диктатуру Сталін-Фірташ-Ахметов

Успіх «Свободи» - це електоральний відчай українства. Крім того, давайте не перебільшувати цей успіх. Так, я вражений, що на півдні країни, в тому ж Криму, Севастополі чи Одесі «Свобода» раптом отримує кілька відсотків голосів. Раніше я такого не уявляв і такого бути не могло. Але на тлі інших негативних процесів - це лише частковий успіх. Я дуже задоволений, що Андрій Іллєнко є в парламенті, але це не змінює ситуацію в парламенті, адже опозиція так і не змогла зупинити появу Табачника в міністерському кріслі. Навіть цього не вдалося зробити, а ви кажете про успіх.

Прогнозуєте посилення позицій націоналістів, якщо нинішні тенденції у владі збережуться?

Знаєте, авторитаризм в сучасних суспільствах нерентабельний. Але і революція до добра не приводить. Ми це бачимо на прикладі «арабської весни». Там деспотизм дійшов до краю, і до краю доведені всі місцеві етноси. Тому я боюся, що те саме може бути в Україні, якщо нинішні тенденції збережуться. Не думаю, що нова українська революція продублює 2004 рік, коли не було пролито жодної краплі крові.

На жаль, з кожним днем 2013 року антиукраїнська спрямованість влади посилюватиметься. Керівництво країни нічого іншого робити не вміє.

Що ви маєте на увазі? Є думка, що той же Янукович несвідомо проводить антиукраїнську політику, так просто виходить…

Вважаю, що це у них виходить інстинктивно. Якщо на території України панує не демократія, то вона на рівні інстинкту зміщується у бік сталінізму. Але в оригінальному поєднанні сталінізму з капіталістичною й олігархічною структурою. В Україні вибудовується гібридна диктатура Сталіна, Фірташів з Ахметовими. Щось схоже колись було в Південній Кореї й Тайвані. Це називається капіталістичним фашизмом.

Відверто кажучи, за часів Кучми такого не було. Леонід Кучма розумів небезпеку ресталінізації України. Але зараз до влади прийшло покоління невігласів, які цієї небезпеки не відчувають. Тому ми бачимо ці процеси.

На 2012 рік ви покладали надії у зв’язку з діяльністю «Ініціативи групи 1 грудня». Інтелігенція й моральні авторитети хотіли підняти дискусію щодо цінностей українського суспільства, проте це саме суспільство вас просто не помітило і проігнорувало. Розчаровані з цього приводу?

Коли в суспільстві розпочинається криза, то кожен відгороджується від іншого. Коли побутово припече, то тоді починають об’єднуватися в якісь колективи. Поки що всі цураються одне одного. Але зачепить усіх. Коли посадили колишнього прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ, чекайте, що кожної хвилини постукають і у ваші двері.

Ви погоджуєтесь, що між українською інтелігенцією і суспільством прірва й вони розмовляють різними мовами?

Що поробиш, така вже українська інтелігенція й наше суспільство. Це саме українське суспільство в 1991 році 90% проголосувала за незалежність. Тоді незалежність була головним атрибутом української інтелігенції. Але маса від цієї незалежності мало що отримала, за винятком того, що може поїхати працювати в економічно упосліджену Португалію чи Грецію, або плавати на суднах біля берегів Нігерії. Це всі наші свободи, тому суспільство відсторонилося від українсько орієнтованої інтелігенції. А проросійські інтелектуали тільки й говорять про російську мову і інтеграцію з Кремлем. З одного боку, це серйозно, а з іншого – не серйозно. Маси це не цікавить. Але оскільки вона зросійщена, то місцями дослухаються до проросійської інтелігенції. Де місце української інтелігенції - я й сам не знаю. У неї немає інституційних та ефективних ідеологічних засобів для самозахисту української ідеї.

Сьогодні на Першому національному каналі показують радянські фільми, насичені сталінщиною. Безперестанку на телевізійних каналах ми бачимо інших Табачників, які постійно несуть українофобську ахінею. Наша інтелігенція не може це зупинити. Це може скінчитися катастрофою повного розриву між інтелектуальною елітою та масою. Рух 1 грудня хоча б на рівні риторики намагається зупинити ці пристрасті. Це перша українська національно-демократична інституція, яка не ставить на криваву революцію й намагається інші засоби для українського самоздійснення.

При цьому більшість населення може називати те, що говорять представники руху 1 грудня, ледь не «маргінальним маразмом»…

І таке є. багато вже наслухався про це. Але я вірю людям з цього руху, а не їх інтерпретаторам.

Бачите якісь своєрідні «точки росту», з яких би в 2013 році нам варто було чекати позитивних зрушень?

Скажу відверто, тільки не вважайте мене русофобом, адже в мене сотні робіт з російської історії та російської літературної класики. Якщо в Росії не трапиться якогось чуда, яке припинить скочування Росії в новий фашизм, я нічого доброго не чекаю. Щоб позитивні зрушення сталися в Україні, має щось змінитися в Росії, де на повну силу набирає «звитягу» тоталітарний монстр.

Тобто, чуда і порятунку ви чекаєте ззовні, а не в Україні?

Так, на жаль. Без цього нас і надалі на всіх рівнях будуть обсідати Табачники.

Віталій Червоненко