Моя ти мово!

Скажи мені лиш слово!

Лиш одне.

Нехай у нім шепоче тихо вітер,

Скажи мені про те,

Що все мине –

Де попіл був,

Там забуяють квіти.

Ти йшла до мене крізь імлу віків,

На згарищі схололім воскресала,

І піснею в мільйони голосів

Над мороком світанок віщувала.

Тож говори!

За музикою слів

До серця лине довгожданий спокій, -

І вже я бачу, ніби шлях широкий

У сутінках змарнілих заяснів –

Додому шлях!

До кришталю джерел,

Куди летить із вирію лелека,

Куди з-під хмар спускається орел,

Та сивий мандрівник іде здалека.

Звучи,

Моя тривого і печаль,

Моя найбільша на цім світі гордість,

Моя ти мово!

Лийся, вигравай,

Почуйте всі – моя земля говорить!

Говорить

З глибини своїх століть,

І лине з давнини за словом слово –

Хай шлях ясний під кроками бринить,

Хай б’є живильний ключ моєї мови!