Читайте також: Звичка програвати: опозиція «зливає» мажоритарку на Донеччині

Втрачені можливості

У решті регіонів Південно-Східної України, де підтримка ПР не значно переважає сукупний результат опозиційних сил, шанси останніх на перемогу також мінімальні, оскільки впливові місцеві фігури із суттєвим фінансовим ресурсом побоюються пов’язувати свою політичну кар’єру з опозиційними силами, що провокує підвищений інтерес податкової, МВС і прокуратури. У результаті до когорти регіонів, де можуть перемогти кандидати від Партії регіонів, на цих виборах можуть приєднатися і Дніпропетровська, Харківська та Одеська області. В усіх 17 округах Дніпропетровщини потенційними переможцями є офіційні висуванці ПР або в крайньому разі самовисуванці, тісно пов’я­зані з нею. Із 14 округів Харківщини в 13 також найбільші шанси мають біло-сині. Винятком може стати лише № 170 – тут реальні шанси на перемогу має висуванець сателітної регіоналам КПУ Алла Александровська. За рахунок кількох одеських округів партія влади планує розрахуватися з представниками «нерегіональних» середовищ, які виявили свого часу лояльність. Приміром, потенційний переможець виборів у 133-му окрузі – Ігор Марков, лідер проросійської партії «Родіна»; у 140-му високі шанси на перемогу в нинішньої тушки Давида Жванії; 134-й влада віддала литвинівцю Сергію Гриневецькому. Деякі кандидати в депутати від опозиції на Одещині ведуть цікаві й креативні кампанії (зокрема, Костянтин Усов від Об’єднаної опозиції (ОО), Сергій Дубенко від УДАРу), але мають сумнівні перспективи.

Найопозиційнішою серед південних областей традиційно вважається Херсонська, де рівень підтримки партій – опонентів ПР у виборчих кампаніях 2004, 2006, 2007, 2010 років сягав 35–40%. На виборах 2012-го тенденція змагальності кандидатів у депутати тут зберігається. Два округи на Херсонщині – 186 (Цюрупинський) і 185 (Каховський) – мають реальні шанси здобути комуністка Катерина Самойлик та один зі старих соціалістів Станіслав Ніколаєнко. А ось 183-й – Андрій Путілов від УДАРу. Він організував успішну кампанію на муніципальних виборах 2010-го, попри безпрецедентний тиск адмінресурсу в особі міського голови Володимира Сальдо (ПР), був одним із реальних претендентів на крісло міського голови і провів свою фракцію до міськради. Путілов – приклад стійкого до тиску кандидата-бізнесмена, який у 2010–2011 роках, коли влада «вбивала» його бізнес, все ж не капітулював перед ПР.

Читайте також: Царство адмінресурсу: опозиція може втратити голоси у регіонах, де влада непопулярна

У Запорізькій області реальним кандидатам від опозиції не позаздриш. Так, у 82-му виборчому окрузі лідером перегонів став висуванець від УДАРу Вадим Кривохатько. Але чи «доживе» він у статусі кандидата в депутати до дня виборів? Проти нього відкрили кримінальну справу «за фактом порушення правил безпеки на підприємстві «Кривохатько В.В.» при проведенні робіт підвищеної небезпеки, що привело до травмування працівника господарства». У перекладі людською мовою це означає, що три роки тому чоловік упав із даху під час виконання робіт; господарство оплатило його лікування, у самого постраждалого жодних претензій до Кривохатька немає, але подія стала формальним приводом того, щоб роботу штабу кандидата в депутати від УДАРу паралізували правоохоронні органи. А 21 вересня цього року прокуратура оголосила його в розшук.

Виталий Ярема: «Некоторые члены нынешней власти в 90-х были на оперативных учетах как члены бандитских группировок». Когда милиционер становится политиком, у народа есть возможность увидеть другое лицо власти и понять, почему милиция уже не с народом.

Генерал милиции Виталий Ярема — один из тех, кто в 2004 году, во время Оранжевой революции встал на сторону демонстрантов, которые выступили против фальсификации выборов. Политическую карьеру Ярема начал с приходом к власти Виктора Януковича. Сегодня баллотируется в Верховную Раду по 212-му округу столицы от Объединенной оппозиции. Он прошел путь от оперативника до руководителя криминального розыска МВД, был руководителем столичной милиции. И потому откровенно говорит о проблемах власти и милиции в интервью газете «ДЕЛО».

Вы много говорите о борьбе с коррупцией. Бороться с этой проблемой должны люди, чистые в этом отношении. К сожалению, я не могу сказать, что у нашей милиции и правоохранительных органов безупречная репутация. Кто и как должен это делать?

Я скажу вам свою точку зрения, исходя из своего опыта. Коррупция — это не проблема, а явление, которое поразило все наше общество, и милиция — не исключение. В Украине коррупция начинается с Межигорья и министров, которые являются самыми богатыми людьми не только в Украине, но и в Европе. Это люди, которые сидят на зарплатах 20 000 гривен, но параллельно, через подставных лиц, получают десятки миллионов долларов ежемесячно. И 200 миллиардов долларов, выведенных в оффшоры свидетельствуют об этом.

У 1911 році в історії української культури сталася визначна подія. Київське видавництво “Час” розпочало видання серії кольорових листівок з репродукціями ілюстрацій до українських народних пісень одеського художника Амвросія Ждахи (1855-1927). Усього впродовж трьох років було надруковано 28 мініатюр, виконаних у техніці акварелі, з текстами і нотами популярних пісень. Натхненником та замовником унікального видання був видатний український композитор Микола Лисенко.

Та не лише цими неперевершеними ілюстраціями обмежується внесок А.Ждахи в українське мистецтво. У 1893 році першим з українських графіків започаткував комплексне оформлення “Кобзаря” (у 1896-1901) роках ним підготовлено декілька варіантів – жоден так і не з’явився друком). Ждаха ілюстрував книги П. Куліша (”Чорна Рада”, 1901), Г.Квітки-Основ’яненка, М.Комара, Є.Гребінки та інших українських письменників, виконав серії рисунків українського народного одягу, меблів, писанок, сцен народного весілля і т. п.

Сьогодні зрозуміло, чому в радянські часи годі було й сподіватися на об’єктивне вивчення творчої спадщини майєтра винятково національної орієнтації. Та й серед друзів, знайомих та рідних художника є особистості, навіть згадувати яких донедавна було ризиковане. Взагалі Амвросій Ждаха – людина незвичайної біографії та творчої долі.

Народився він 6 грудня 1855 року в Ізмаїлі в родині задунайського запорожця Андрія Ждахи та Уляни Смаглій, уродженки села Лелеківки на Київщині. Згодом родина Ждахів переселилася до Очакова, а потім до Одеси, яка стала рідним містом майбутнього художника.

Малювати почав з шести років, навчався в Одеському повітовому училищі, відвідував недільні малювальні класи місцевого Товариства заохочення мистецтв. А в 1873 році Амвросій вступає до Єлисаветградського юнкерського кавалерійського училища. Курсанти цього елітарного військового закладу брали активну участь у культурно-мистецькому житті міста. Це був час, коли в Єлисаветграді народжувався український театр. Амвросій Ждаха знайомиться з М.Кропивницьким та І. Карпенком-Карим, відвідує їхній аматорський драматичний гурток.

У лютому 1875 року гуртківці в приміщенні Єлисаветградського громадського зібрання здійснюють першу постановку знаменитих “Вечорниць” П. Ніщинського. Можливо, саме участь разом з десятьма іншими юнкерами (серед них, був і небіж Тараса Шевченка – Йосип) у цій виставі стала для Ждахи переломною. Любов до українського мистецтва взяла гору над бажанням присвятити себе військовій справі. Хоча захоплення кіньми, яких він майстерно малював, збереглося назавжди.

Ждаха планує поступати до Петербурзької Академії художеств, для чого складає екстерном іспити за гімназичний курс. Але роком пізніше поступає до Школи малювання і креслення Одеського Товариства красних мистецтв.. У 1887 році А. Ждаха влаштовується креслярем до Земського банку Херсонської губернії і перебуває на цій посаді 32 роки. Повністю присвятити себе мистецтву йому вдалося лише наприкінці життя, викладаючи курс народного декоративно-ужиткового мистецтва в Одеському художньому училищі (1924-1927).