Європа проти Колесніченка. Чому двомовність неефективна

Адже наявність кількох державних мов – неефективний інструмент у вирішенні мовних і національних проблем. Країни з двома або більше офіційними чи державними мовами у розвинутих країнах Європи – не правило, а виняток. Природа запровадження більше, ніж однієї, державної (офіційної) мови пов’язана з колоніальним минулим або межовим статусом держави, коли вона включає до свого складу частини територій сусідніх одномовних держав.

Бельгія на межі розпаду

На сьогодні в Бельгії проживає більше 11 млн мешканців, з яких близько 58% - фламандці і 40% - валони. За Конституцією, Бельгія є конфедеративною державою, яка поділяється на 3 адміністративні регіони (Фламандський, Валонський, регіон Брюссель) та три мовні (лінгвістичні) співтовариства – фламандське, французьке, німецькомовне. Німецькомовна частина бельгійців є малочисельною (70 тис.) і проживає лише на території валлонської провінції Льєж. Особливий конституційний статус німецької меншини визначений зобов’язаннями, взятими на себе бельгійською короною при отриманні «Східних кантонів». Насправді, Бельгія – скоріше не тримовна, а країна з двома великими одномовними частинами – фламандською і валлонською. Для забезпечення мовно-національних прав створено спеціальні органи – Ради співтовариств, які поширюють свою компетенцію на відповідних територіях у таких питаннях: культури, освіти, навчання в закладах освіти, які створюються або дотуються публічними органами, адміністративних питань. З питань власної компетенції Ради співтовариств видають декрети, які мають силу закону.

Сегрегація Бельгії на дві великі одномовні частини все частіше ставить питання про логіку існування Бельгії як держави. Тим більше, що фламандці не задоволені бюджетною системою Бельгії, яка перерозподіляє на користь Валлонії значну частину податкових надходжень Фландрії. Характерно, що на останніх парламентських виборах відносну перемогу у Фландрії отримали представники партії «Фламандський інтерес», яка виступає за створення незалежної фламандської держави. 

Державна тримовність у Бельгії не усунула конфліктності у забезпеченні мовних прав бельгійців у «змішаних» валонсько-фламандських масивах – у Брюсельському регіоні. Власне мовні і національні проблеми в Брюсельському регіонів і стали однією з важливих причин затяжної політичної кризи, яка триває з 2007 року. Складовою політичної кризи стала найбільша у новітній світовій історії урядова криза, яка тривала 541 день. Лише 5 грудня 2011 року у Бельгії було сформовано коаліційний уряд. Мовні проблеми є ключовими у формуванні конфліктності у бельгійському суспільстві. Зокрема, це стосується давньої суперечки щодо виборчого округу Брюсель-Хале-Вільворд, який дає можливість франкофонам перемагати на виборах до органів самоврядування в муніципалітетах Фламандського Брабанту, а відповідно - використовувати у діловодстві французьку мову. Фламандці наполягають на виділенні з округу фламандськомовних територій і прилучення до виборчого фламандського округу. У свою чергу валони готові йти на цю поступку лише у випадку, якщо буде створено коридор «Брюсель-Валонія», який перетворить Брюсель з франкомовного анклаву в Фландрії в складову частину Валонії.

Наслідком мовних конфліктів у Бельгії стали такі перверсивні форми протистояння, як протидія у реалізації цивільних прав громадян. Зокрема, минулого 2010 року окремі бельгійські ЗМІ повідомили, що в фламандському Брабанті окремі мери громад перешкоджають франкофонам купувати на території громад об’єкти нерухомості. З цього приводу до Єврокомісії було подано дві скарги.

Швейцарія: об'єднання кантонів

Серед держав з кількома державними мовами особливо варто виділити Швейцарську конфедерацію. Як і Бельгія, Швейцарія на сьогодні представляє собою сукупність одномовних кантонів. З 26 кантонів і напівкантонів – 19 німецькомовні, 6 – франкомовні, 1 – італомовний. До компетенції кантоніальної влади віднесено дуже широке коло повноважень, у тому числі в частині визначення мови діловодства в кантоні, мови освіти тощо. Це означає, що на державному рівні двомовність проявляється лише у спілкуванні громадян з органами державної влади (в Україні і без державного статусу такі права має російська мова – відповідно до законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації») У той самий час, скажімо, у німецькомовному кантоні спілкування з кантоніальною владою – виключно німецькою.

Двомовна модель в окремо взятому кантоні Швейцарії не виправдала себе, оскільки привела до загострення національних та мовних конфліктів. Зокрема, йдеться про кантон Берн, який до 70-х років ХХ століття включав в себе німецькомовні та франкомовні масиви. Це спричинило потужний сепаратистський руху у франкомовній і католицькій історичній провінції Юра, результатом чого стало створення окремого франкомовного кантону Юра, який сьогодні нараховує 70 тисяч населення.

Тому, коли говорять, що Швейцарія має кілька державних мов, це, насправді, не зовсім так. Де- факто вона є конфедерацією одномовних кантонів, що не підходить Україні хоча б з тієї причини, що у нас спостерігається співіснування носіїв української та російської у різних пропорціях, однак в середині більшості регіонів.

Ірландія: реконструкція втраченої мови

Класичною двомовною державою постімперського розливу можна назвати Ірландію. Ірландія є майже одно національною державою, 95% населення – представники титульної нації. Але країна протягом століть зазнавала серйозного асиміляційного впливу з боку Великої Британії, що привело до скорочення вживання ірландської мови. Тому, попри панування в Ірландії англійської мови, на державному рівні робляться значні зусилля для відродження ірландської мови. Саме у цьому контексті треба розглядати надання ірландській мові державного статусу, при тому, що ірландська мова як рідна визнається лише третина ірландців (мовою повсякденного вжитку є лише для більш як 70 тисяч з 4,5 млн. ірландців).

Виходячи з загальних критеріїв, ірландська мова як державна часто не має навіть таких прав як російська в Україні (хоча формально, остання не є державною). На сьогодні ірландська мова є обов’язковою для вивчення лише у початковій школі, як предмет вивчається у середній школі, але мовою вищої школи є англійська. Мовою діловодства органів публічної влади є англійська. Лише у 2005 році було запроваджено комунікацію органів публічної влади з громадянами не лише англійською, а й ірландською мовами. 

Фінляндія: на шляху до одномовності

Двомовною країною, де мовні проблеми не приводять до відцентрових чи інших конфліктних процесів, є Фінляндія. Згідно з Конституцією держави, національними мовами Фінляндії є фінська і шведська.

Історія шведсько-фінської двомовності у Фінляндії має давню історію і міжнародні зобов’язання. Зокрема, після Першої світової війни, у час загострення фінно-шведських відносин навколо Аландських островів, Фінляндія в обмін на острови взяла на себе перед Лігою націй зобов’язання щодо забезпечення прав мешканців шведськомовних Аландських островів та шведів у Фінляндії. І сьогодні Фінляндія включає в себе, фактично, виключно шведськомовний регіон – Аландські острови, чисельність якого всього 26 тисяч. Попри конституційні гарантії забезпечення мовних прав шведськомовного населення, насправді, є перебільшенням вважати статус шведської мови в Фінляндії як повноцінно державної. Згідно з Законом про мови, який був прийнятий у 2003 році і набрав чинності з 1 січня 2004 року (цей закон скасував закон  від 1 червня 1922 року) базовою одиницею мовного поділу є муніципалітет. При тому, зазначимо, Фінляндія є однією з найбільш децентралізованих держав Європи, тобто основний масив повноважень на місцевому (регіональному) рівні покладається саме на муніципалітети.  На 2012 рік в Фінляндії 21 двомовний муніципалітет з фінською більшістю, 23 двомовних муніципалітети з шведською більшістю, 3 одномовні шведські муніципалітети та 399 одномовних фінських муніципалітети.

Одномовність муніципалітету означає ведення діловодства, у тому числі комунікації між членами громад і муніципалітетом лише однією мовою. Скажімо, якщо муніципалітет фінський одномовний, то звертатися до посадової особи можна лише фінською мовою. Для порівняння: в де-юре одномовній Україні кожен громадянин не лише може звертатися до органу місцевого самоврядування українською чи російською мовою, а й отримувати відповідь цією ж мовою. Навіть, в частині діловодства органів державної влади двомовність не завжди застосовується – це залежить від того, на які муніципалітети поширюється юрисдикція органу державної влади.

Варто зазначити, що чисельність шведськомовних різко скоротилася: з 28-30% шведомовних, то на сьогодні лише 5,4%. Очевидно, що у скорому часі Фінляндія може втратити статус двомовної держави, оскільки витрати держави на двомовність є занадто високими. Тим більше, в умовах, коли англійською мовою у Фінляндії володіє значно більше осіб, аніж шведською.

http://tyzhden.ua/Politics/51230