Велике українське цабе

Їй-богу, смішне питання. Бо, якщо звернутися з ним до пересічного люду, то концентровану народну відповідь ми отримаємо приблизно наступну:

„Звичайно, він мусить бути великий і могутній, щоби коли йшов, то здригаласяземля та спрацьовувала автомобільна сигналізація. Ну, майже як Янукович – тільки без сонму охорони.

Він мусить бути привабливим, щоби від нього не можна було відвести очей. І аби виникало бажання вішати його портрети геть в усіх помешканнях, навіть у туалетах. Ну такий, наприклад, як Ющенко.

Він має бути суворим, бо треба ж, щоби у світі побоювалися хоча б когось із українців. Навіть багаторазові чемпіони у боксі брати Клички виглядають аж надто мирно.

Доходить до смішного. Якось Віталій не зміг нажахати якогось шмендрика, що працював на побігеньках у київського космічного мера. Цей комікс крутили по телебаченню, і уся Вкраїна заходилася від гомеричного сміху.

Що тоді казати про лютих ворогів , які зазіхають на нашу лагідну державу? Хто захищатиме наші чорноземи, газову трубу і вигідне географічне розташування? Хто буде лякати супостатів?

Лідер нації має бути розумний. Але не обов’язково генієм. Йому ж не доведеться “в чєрєпє сотнєй губєрній ворочать”, бо в нас, власне, стільки губерній немає.

З іншого боку, він не має бути дебільною горою м’язів, бо “сон розуму народжує страхіть”.

Нехай буде або простий академік, щонайбільше — декількох академій наук, або молодий, освічений, розумний і совком не пришиблений. (В цьому питанні концентрована народна думка розділилась рівно навпіл – В.С.). Тоді лідерові до снаги розібратися зі складними державними проблемами, які не вирішуються 20 років поспіль.

Немає такої галузі у промисловості чи у сільському господарстві, яка не потребувала би кардинальних швидких перетворень.

Немає такої сфери у державному управлінні, бізнесі чи економіці, бухгалтерському, податковому, статистичному обліку, медицині, освіті і т.д., і т.п., яка б не волала про негайні радикальні зміни.

Поспитайте у перехожих – хто повинен усім цим займатися? І почуєте очікувану відповідь – лідер нації.

А якщо лідер не може впоратися з проблемами власноручно, то хай призначає відповідальних осіб, і через короткий термін питає в них – чи вдалося їм виконати його мудрі настанови.

За невиконання – негайна кара, що супроводжується безперервним пошуком нових кадрів, здатних не лише чуйно ставиться до власної кишені, але й робити державні справи. Причому, робити якісно.

Лідер мусить увесь час міняти помічників, проводити ротації. Не давати їм засиджуватися та жиріти. Хай постійно руйнує канали їхнього особистого збагачення. Хай саджає найбільш злодійкуватих …

А ще лідер нації мусить бути гіпнотизером. Та й взагалі він має володіти силою-силенною чеснот. Навіть його вади повинні грати на руку йому, а, відповідно, й усім нам.”

Відразу ж хочу дати відповідь критикам, котрі прочитавши вищевикладений залапкований курсив тут таки уп’ються в автора із приблизно такими саркастичними закидами: і ти з отаким народом, що прагне бачити в очільникам нації чи то — освіченого гетьмана-батька, чи то мудрого генсека або ж жорсткого, але справедливого диктатора хочеш розпочинати радикальні революційні системні зміни та вести його до громадянського суспільства?

Відповідаю.

По-перше, це лише недиференційована за соціальними прошарками нашого суспільства компіляція низки соціологічних досліджень бачення лідера нації всім українським загалом – від домогосподарок і слюсарів-водопровідників і до офісних менеджерів чи підприємців.

По-друге, від лідера не слід вимагати бути гідним свого народу. Бо наш народ, якщо його брати в цілому, зараз гідний такого лідера, котрого він має. І якого краще не показувати стороннім, аби зайвий раз не соромитися.

Нація-лялечка ще тільки намагається перетворитися на метелика.

Тому в даний момент вона має непрезентабельний вигляд, і потребує лідера,який на три голови вищий за неї та перебуває на тисячу кроків попереду. Тоді в нас усіх, разом узятих, з’являться деякі шанси.

Якщо хтось запідозрить автора, що останній абзац автором писаний співвідносно до когось із лідєрів із числа нинішньої панівної верстви, то він глибоко помиляється. Бо як я вже казав тутечки:

«Ми, люди, можемо втрапити у халепу. Нам важко на когось покластися в такому випадку. Не маємо надії на суди, важко сподіватись на гілки влади, дружбу за гроші запропонують медики та освітяни. Але неможливо уявити собі ситуацію, де нам допоможе наша панівна верства. У той же час можна привести безліч прикладів, коли наша так звана політеліта являє собою найбільше у країні г…»

Тільки минулого разу під г… малось на увазі гальмо, а сьогодні саме те, що ви і подумали.

Валерій Семиволос, 

вільний журналіст, 

Харківщина, село Губарівка, 

Товариство «Малого Кола»

http://ord-ua.com/2012/01/06/velike-ukrayinske-tsabe/?lpage=1